Сашко каже, щоб підключити квазари до дисертації. Легко сказати — підключити. А як? Хіба, може, в розділ "Ритміка Буття"? Попрацювати над математичним розв’язанням. М-да. Забагато динаміту. А привабли-во, привабливо… Єдине поле. Первісні згущення. Накопичення мас. Зростання гравітаційного потенціалу, а звідси — позитивної кривизни простору. Виникає надщільна празірка. Звичайно, не зірка в нашому розумінні, а щось немислимо компактне, де нема ні Часу, ні Простору в тривіальному розумінні. Спресований ембріон Бут-тя. Гравітаційний колапс. Повна ізоляція. Жоден квант енергії, жоден фотон світла не може вислизнути з граві-таційної пастки такого Суперсвіту. Зате він — цей дивний світ — стає своєрідним паразитом Космосу: погли-нає, смокче все, що оточує його, збільшуючи, умножуючи критичну щільність свого надречовинного Ядра. Та надходить момент, відцентрова сила переважає, в дію вступає ще невідома нам реакція вибуху (вона на багато ступенів могутніша від термоядерної реакції, або навіть повної анігіляції). Ядро розлітається увсебіч, творячи з цієї миті Час, Простір, галактики, метагалактики, даючи початок Вселенської Еволюції. Здорово! Незважаючи на вибух, позитивна кривизна Простору залишається, про це свідчить розбігання галактики. Світова сфера на-магається розірвати кільце правічної гравітації. Чи станеться це коли-небудь? Станеться. Коли вичерпається енергія первісного вибуху. Тоді знову — статика, первісні згущення, стан однорідної єдності, який дає початок творенню нових Ядер Буття!
То що ж? Підключити? Скажуть, дуже спекулятивно! Вчена рада завалить, науковий керівник професор Будьласка нізащо не підтримає такої сваволі. Тільки те, що вже стверджено, що не викличе небажаних ексцесів!
Сагайдак усміхнувся. А що стверджено? Що непорушне? Сама Земля мчить у просторі, розтинаючи в своєму польоті хмари космічних туманностей, приймаючи грудьми своїми потоки космічної радіації. І ті чис-ленні промені — хто їх виміряв, хто злічив? — пронизують живу тканину земної біосфери, входять новим ком-понентом у мозок людей, несподіваним чинником в листя й квіти, в плоди й дерева, в тіла тварин та птахів. Яка дивовижна космічна лабораторія? Ми ще навіть не ступили на її поріг, хоч і запустили кілька десятків косміч-них кораблів. Землі більше потрібне космічне мислення, ніж супутники й зорельоти…
До кабінету прочинилися двері. Зазирнуло в щілину личко посильної Валі. її хитруваті оченята осміхали-ся.
— Можна? — запитала вона.
— Зайди, зайди, — кивнув Сагайдак. — Що там, Валю? Якась кореспонденція?
— Лист з-за кордону. З Індії.
— З Індії? Давай сюди…
— Ось. — Валя поклала на стіл великий пакет. — Тільки, Михайле Кузьмовичу, у мене прохання…
— Що таке?
— Марки гарні. Як прочитаєте — дасте мені марки?
— Ти що — філателіст?
— Еге.
— З охотою, Валю, — розвеселився Сагайдак. — Забереш. Мені цього добра не треба. Дякую тобі…
Валя, радісно наспівуючи під ніс пісеньку, вийшла. Сагайдак взявся до пакета. Хто б це міг бути? Здаєть-ся, у нього там кореспондента не було. Ага, ось тут на конверті прізвище. "Свамі Рішідева"… Рішідева?! Сва-мі?! Той самий?
Сагайдак відчув, як гаряча хвиля хлюпнула в його серце, потерпли руки. Не забув, згадав. Після довгої, невимовно довгої перерви! А він вже й не думав про далекі, юнацькі часи. Війна, полон, дивна втеча — все ста-ло сном, маренням, неймовірністю. І химерні розмови в каменоломні, в бараці, і похід через гори… Наче кадри пригодницького фільму…
Сагайдак розірвав пакет. У ньому було два менші конверти і згорнутий вчетверо листок паперу. Він роз-горнув його, звідти випало дві фотографії. Боже мій, хто це? Сивобородий величний патріарх у чалмі, з вогня-ними чорними очима — невже це Рішідева? Скільки ж йому тепер? Більше п’ятдесяти. Така прірва часу, більше ніж чверть віку. А на другій фотографії усміхнене яснооке обличчя льотчика американської армії. Гаррі Фітц-джеральд Соун. Полковник. Він мало змінився, лише глибока риса між бровами, гіркі складочки біля рота, чіт-кіше окреслене підборіддя.
Михайло відклав фотографії, взявся до листа. Кілька рядків англійською мовою. "Друже Михай, я вико-нав обіцянку, знайшов Рішідеву в Гімалаях, і ось тепер ми разом пишемо тобі. Ти не боявся фізичних бомб під час війни — чи не злякає тебе бомба Часу? Сподіваюся на зустріч. Свамі пояснить. Обнімаю. Гаррі Ф.Соун".
Далі написано українською мовою. Чіткий, прямий почерк, стримані фрази: "Свамі Рішідева посилає щире вітання брату Михайлу. Читав я недавно в деяких українських виданнях згадки про тебе, про вашу обсер-ваторію. Я збагнув, що наступив час, коли ми повинні зустрітися. Ти не забув минулого? Ти, напевне, знаєш нерушимий закон Всесвіту — всяке зерно повинне зрости й дати плід.
По праву брата я нагадую тобі про обітницю. Ми прийняли її разом. У цих листах звітуємо перед тобою. Сподіваємось на взаємність. Будемо на Празькому філософському симпозіумі. Чи приїдеш ти? Було б славно. Зустріч необхідна.
Радість тобі і мир. Свамі Рішідева"
Тремтячими руками Михайло розрізав перший конверт. Що він згадав? Яку обітницю? Дитячу клятву серед гуркоту снарядів, перед лицем смерті? Він забув про неї. Забув чи… не хотів пам’ятати? Про що вона? Жити для інших. Жити не для себе. Романтичні слова, абстрактні поривання в світ утопій. Кожен крок, кожен подих зв’язаний з своїм тілом, з власними думками, інтересами, потребами. Чи не занадто довго затяглася дале-ка містична гра? Чого хоче Свамі Рішідева? На синіх листочках топкого паперу неквапні, щирі роздуми. Розпо-відь про інтимне, глибинне, приховане. Нічого не притаєно, все віддається на суд брата, товариша, соратника…
"Мій брате з далекої й такої близької моєму серцю України, пробач, що так довго не кликав тебе, не пи-сав, не нагадував. Ти був зі мною у снах, у думах. Я бачив тебе у видіннях, я посилав тобі почуття радості й бадьорості. Хотілося, щоб ти сам був садівником свого розуму. Час минув довгий, тепер можна поглянути, що ти зростив, які квіти духу розквітли на твоїй славетній землі?
Послухай же, що сталося зі мною. На фотографії явно видно невмолиму течію Часу. Але то знаки Майї — ілюзії роз’єднання. Не обманюйся тими знаками. Я визнаю лише одне мірило життя — напругу творчості, яка панує над старим, невмолимим Кроносом.