— Я міг би видушити тобі мозок через очі – промовив з дуже далекої відстані Вільгефортц. – Але це мала бути тільки лекція. Ти помилився, відьмаче. Переплутав небо з зорями, відображеними вночі на поверхні сставу. Ага, блюєш? Добре. Струс мозку? Кров з носа? Чудово. Ну, то до побачення. Колись. Можливо.
Він вже нічого не бачив і нічого не чув. Тонув, занурювався у щось тепле. Думав, що Вільгефортц відійшов. Здивувався, коли на його ногу з силою звалився удар залізного посоху, трощачи основу кістки стегна.
Наступних ударів, навіть якщо вони й були, не пам'ятав.
*******
— Тримайся, Геральте, не піддавайся – повторювала безперестанку Трісс Мерігольд. – Витримай. Не вмирай… Прошу тебе, не вмирай…
— Цирі…
— Не говори. Зараз я тебе витягну звідси. Тримайся… Боги, я не маю сил…
— Єнніфер… Я мушу…
— Ти нічого не мусиш! Нічого не можеш! Тримайся, не піддавайся… Не зомлій… Не вмирай, прошу…
Вона тягла його поверхом, всіяним трупами. Бачитв свої груди і живіт, усі в крові, яка текла йому з носа. Бачив ногу. Вона була викривленою під дивним кутом і здавалась значно коротшою від тієї здорової. Він не відчував болю. Відчував холод, все тіло було холодним, задерев'янілим і чужим. Йому хотілось ригати.
— Витримай, Геральте. З Аретузи йде допомога. Вже недовго…
— Дійкстра… Якщо Дійкстра мене схопить… то вже мені амінь…
Трісс вилаялась. Розпачливо.
Вона тягла його сходами. Зламана нога і рука підскакували на сходинках. Біль ожив, вгризся у нутрощі, у скроні, запроменів аж до очей, до вух, до маківки голови. Не кричав. Знав, що крик дасть йому полегшення, але не кричав. Тільки відкрив рота, бо це теж приносило полегкість.
Почув вибух.
На верху сходів стояла Тіссая де Вріес. Волосся мала у безладі, обличчя вкрите пилом. Підняла руку, її долоня запалала. Прокричала закляття, а танцюючий на її пальцях вогонь ринув вниз у формі кулі, що засліплювала і гула. Відьмак почув знизу гуркіт стін, що валились, і пронизливі крики попечених.
— Тіссає, ні! – розпачливо крикнула Трісс. – Не роби цього.
— Вони не ввійдуть сюди – промовила архимайстриня, не обертаючи голови. – Це Ґарстанг на острові Танедд. Ніхто тут не запрошував королівських пахолків, що виконують накази їх короткозорих володарів!
— Ти уб'єш їх!
— Мовчи, Трісс Мерігольд! Замах на єдність Братства не вдався, острів все ще під владою Капітули! Королям зась до справ Капітули! Це наш конфлікт і ми самі його розв'яжемо! Розв'яжемо наші справи, а потім покладемо край тій ідіотичній війні! Бо це ми, чародії, несемо відповідальність за долю світу!
З її долоні вистрелила наступна куляста блискавка, помножений відлунням вибух прокотився серед колон і кам'яних стін.
— Геть! – крикнула знову. – Не увійдете сюди! Геть!
Крики знизу стихли. Геральт зрозумів, що обложники відступились від сходів, відійшли. Постать Тіссаї розмазалась в його очах. Це не була магія. Це він втрачав свідомість.
— Утікай звідси, Трісс Мерігольд – почув слова чародійки, що долинали з далеку, як з-за стіни. – Філіппа Ейльхарт вже втекла, полетіла на своїх крилах. Ти була її спільницею у цій нічній змові, я повинна тебе покарати. Але досить вже крові, смерті, нещастя! Геть звідси! Їдь до Аретузи, до твоїх союзників! Телепортуйся. Портал Вежі Чайки вже не існує. Завалився разом з вежею. Можеш телепортуватись без остраху. Куди хочеш. Хоч би й до твого короля Фольтеста, для якого ти зрадила Братство!
— Я не залишу Геральта – простогнала Трісс. – Він не може потрапити до рук реданьців… Є тяжко пораненим… Внутрішня кровотеча… А я вже не маю сил! Не маю сил, щоб відкрити телепорт! Тіссає! Допоможи мені, прошу!
Темрява. Пронизливий холод. Здалеку, з-за кам'яної стіни, голос Тіссаї де Вріес: — Я допоможу тобі.
Евертайн Петер, *1234, соратник імператора Емгира Деітвена, і один з фактичних творців могутності Імперії. Головний коморник армії у часи Північних Воєн (див.), з 1290 року коронний підскарбій. У кінцевий період панування Емгира піднесений до гідності коад'ютора Імперії. За панування імператора Морврана Вооргіса фальшиво обвинувачений у зловживаннях, засуджений, ув'язнений, † 1301 у замку Віннебург. Реабілітований посмертно імператором Яном Калвейтом у 1328 р.
Еффенберг і Тальбот,
Encyclopaedia Maxima Mundi, tom V
Тремтіть, бо ось іде Нищитель Народів. Він знищить ваші землі і поділить її мотузкою. Міста ваші будуть зруйновані та знелюднені. Нетопирі, пугачі і круки замешкають у ваших будинках, вужі загніздяться у них.
Aen Ithlinnespeath
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Командир загону спинив верхівця, зняв шолом, причесав пальцями рідке, зліплене потом волосся.
— Кінець їзди – повторив, бачачи запитальний погляд трубадура.
— Га? Як це? – здивувався Жовтець. – Чому?
— Ми далі не поїдемо. Бачите? Річка, що там внизу блищить, це Стрічка. Ми мали вас екскортувати тільки до стрічки. Значить, час розлучатись.
Решта загону спинилась за ними, але жоден з вояків не зліз з коня. Всі неспокійно роззирались по бокам. Жовтець затуливши очі долонею, став у стременах.
— Де ти бачиш ту ріку?
— Кажу ж, внизу. З'їдьте яром і миттю потрапите.
— Відпровадьте мене хоча б до берега – запротестував Жовтець. – Покажіть брід…
— Хіба є що показувати. Від травня нічого, тільки спека, то й вода спала, Стрічка обміліла. Конем переїдете у кожному місці…
— Я показував вашому комендантові листа від короля Венцлава – промовив трубадур і запишався. – Комендант ознайомився з листом і я сам чув, як наказував вам відпровадити мене аж до самого Брокілону. А ви хочете покинути мене тут, у цій гущавині? Що буде, якщо я заблукаю?
— Не заблукаєте – буркнув понуро другий вояк, який наблизився до них, але до цього часу мовчав. – Не встигнете заблукати. Вас раніше дивобабська стріла знайде.
— Але ж ви й настрахані жовтодзьобики – закпив Жовтець. – Але ж ви й боїтесь тих дріад. Адже Брокілон є тільки на тому берегу Стрічки. Стрічка – це кордон. Ми ще її не перетнули!
— Їх кордон – пояснив командир, роззираючись – сягає так далеко, як їх стріли. Стріла, випущена з того берега, жваво долетить аж до краю лісу, і буде мати достатньо сили, щоб пробити кольчугу. Ви вперлись, щоб туди їхати, ваша справа, ваша шкура. Але мені життя дороге. Я далі не поїду. Волію щоб моя голова не стала гніздом шершнів!