У протилежному кутку зали, десь за п'ятдесят кроків від камери, за чорним столом сидів ще один умпа-лумпа (теж у космічному скафандрі) і дивився на екран величезного телевізора.
— Ну от! — вигукнув містер Вонка, підстрибуючи від збудження. — Це тестувальна зала мого останнього й найвидатнішого винаходу — телевізійного шоколаду!
— А що це таке — телевізійний шоколад? — стрепенувся Майк Тіві.
— А щоб ти здоров був! Перестань мене перебивати! — обурився містер Вонка. — Цей шоколад передається по телебаченню. Сам я телебачення не люблю. Можливо, в маленьких дозах воно не вадить, але ж дітям ніколи не вистачає маленьких доз. Вони б воліли сидіти цілісінький день і витріщатися на екран...
— Як я! — зрадів Майк Тіві. [І94]
— Цить! — розсердився пан Тіві.
— Дякую, — сказав містер Вонка. — А зараз я вам поясню, як діє цей мій дивовижний телевізор. Але, насамперед, чи ви знаєте, як діє звичайне телебачення? Це дуже просто. З одного кінця, там, де знімають, є велика кінокамера, яка починає робити окремі фотографії. Тоді ці фотографії розщеплюють на мільйони крихітних шматочків, таких дрібненьких, що годі їх побачити, а тоді ці крихітні шматочки вистрілюють за допомогою електрики в небо. У небі вони шугають зі свистом, поки не наштовхуються на антену, яка стирчить на даху чийогось будинку. Тоді вони блискавкою мчать вниз по кабелю, що веде прямісінько в задню стінку телевізора, а там хилитаються й штовхаються, доки кожен-кожнісінький з цих мільйонів крихітних шматочків не прилаштується в належне йому місце (як у пазлах), і ось воно! — на екрані з'являється потрібна фотографія... [І9б]
— Не зовсім так воно працює, — втрутився Майк Тіві.
— Я трохи недочуваю на ліве вухо, — сказав містер Вонка. — Ти вже вибач, якщо я не розібрав усіх слів.
— Я сказав, що не зовсім так воно працює! — прокричав Майк Тіві.
— Ти гарний хлопчик, — сказав містер Вонка, — але говориш забагато. Отож! Коли я вперше побачив, як діє звичайне телебачення, то мені в голову стрельнула чудова ідея. "Слухайте! — вигукнув я. — Якщо люди вміють розщепити на мільйони шматочків фотографію, переслати ці шматочки через повітря і зібрати їх докупи на другому кінці, то чого я не можу те саме зробити з шоколадкою? Чого я не можу послати в повітря крихітні шматочки справжньої шоколадної плитки, а тоді на другому кінці зібрати докупи ці шматочки, готові до споживання?
— Це неможливо! — заперечив Майк Тіві.
— Ти так гадаєш? — вигукнув містер Вонка. — Ну, то дивись! Зараз я вишлю плитку свого найкращого шоколаду з одного кінця кімнати в другий — за допомогою телебачення! Агов, там! Приготуватися! Несіть шоколад!
Миттю з'явилося шестеро умпа-лумпів, несучи на плечах величезну плитку шоколаду. Вона була завбільшки як той матрац, що на ньому Чарлі спав удома.
— Шоколадка має бути велика, — пояснив містер Вонка, — бо якщо висилати щось по телебаченню, то з другого боку воно завжди виходить значно менше, ніж заходило. Навіть у звичайному телебаченні, коли фотографують великого чоловіка, то на екрані він завжди виходить не вищий за олівчик. Отож бо й воно! Приготувалися! Ні-ні! Стоп! Зупиніть усе! Гей ти там! Майк Тіві! Відійди! Ти дуже близько до камери! З цієї штуки вилітає небезпечне [197] проміння! Воно за мить роздере тебе на мільйон крихітних шматочків! Через те умпа-лумпи й одягнені в космічні скафандри! Скафандри їх захищають! О! Так краще! Ну, що ж! Вмикайте!
Один умпа-лумпа схопився за важіль великого рубильника й потяг його донизу.
Сліпучий спалах.
— Шоколад зник! — крикнув дідунь Джо, махаючи руками.
Це була правда! Величезна шоколадна плитка розтанула в повітрі!
— Він у дорозі! — вигукнув містер Вонка. — Летить зараз над нами в повітрі мільйонами окремих шматочків. Швидко! Йдіть сюди!
Він кинувся до протилежного краю зали, де стояв величезний телевізор, і всі побігли за ним.
— Стежте за екраном! — крикнув містер Вонка. — Зараз буде! Дивіться! [198]
Екран замерехтів і засвітився. Тоді посеред екрана зненацька з'явилася маленька плиточ-ка шоколаду.
— Беріть! — закричав містер Вонка, збуджуючись дедалі більше.
— Як же його взяти? — зареготав Майк Тіві. — Це ж тільки картинка на телеекрані!
— Чарлі Бакет! — крикнув містер Вонка. — Ти бери! Хапай!
Чарлі простяг руку і торкнувся екрана, аж раптом, якимось дивом, шоколадна плитка опинилася в його долоні. З подиву він ледь її не впустив.
— їж! — звелів містер Вонка. — Куштуй! Буде смачно! Це та сама плитка! Просто зменшилася під час перельоту, от і все!
— Це просто дивовижно! — роззявив рота дідунь Джо. — Це... це... це справжнє чудо!
— Ви лишень уявіть, — вигукнув містер Вонка, — коли я цю систему поширю по всій країні... [199] ви сидітимете вдома, дивлячись телевізор, і раптом на екрані з'явиться реклама, а голос диктора скаже: "ЇЖТЕ ШОКОЛАДКИ "ВОНКА"! ВОНИ НАЙКРАЩІ В СВІТІ! ЯКЩО НЕ ВІРИТЕ, ПОКУШТУЙТЕ САМІ — ПРОСТО ЗАРАЗ!" — І ви простягаєте руку й берете шоколадку! Як вам, га?
— Грандіозно! — закричав дідуньо Джо. — Це змінить увесь світ!
Розділ 27. Майка Тіві передають по телебаченню
Майк Тіві розхвилювався ще більше за дідуня Джо, побачивши, як передали по телевізору плитку шоколаду.
— Містере Вонко, — вигукнув він, — а чи можна передати отак через повітря щось інше? Наприклад, вівсяну кашу?
— А щоб тебе качка копнула! — обурився містер Вонка. — Не згадуй при мені цю гидоту! Ти знаєш, з чого роблять вівсянку? її роблять
з отієї кучерявої дерев'яної стружки, що залишається в стругачках для олівців!
— Але ви змогли б, якби забажали, передати її по телебаченню, так само, як шоколад? — запитав Майк Тіві.
— Певно, що міг би!
— А людей? — не вгавав Майк Тіві. — Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?
— Живу людину! — вигукнув містер Вонка. — У тебе що, не всі дома?
— Але чи можливо це зробити?
— О Господи, дитино, я справді не знаю... думаю, що можна було б... так, я майже впевнений, що можна... авжеж, можна... хоч я волів би не ризикувати... бо це могло б призвести до дуже неприємних наслідків...
Та Майк Тіві вже зірвався й побіг. Щойно почувши слова містера Вонки: "Я майже впевнений, що можна... авжеж, можна", він розвернувся й стрімголов помчав до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера.