— Це не якийсь там звичайний ліфт, що їздить тільки вгору-вниз! — гордо повідомив містер Вонка. — Цей ліфт може їздити боком, скоком, уздовж, навскоси і... на небеси! Він доставить вас у будь-яке приміщення фабрики! Натискаєш кнопку — і шурх! — уже мчиш!
— Дивовижно! — пробурмотів дідунь Джо. Його сяючі від захвату очі оглядали безконечні ряди кнопок.
— Кабіну ліфта зроблено з товстого прозорого скла! — похвалився містер Вонка. — Стінки, двері, стеля, підлога — все скляне, щоб вам було добре видно!
— Та нема ж на що дивитися, — сказав Майк Тіві.
— Виберіть якусь кнопку! — звелів містер Вонка. — Хлопчики можуть натиснути по кнопці. Тож вибирайте! Скоріше! У кожному приміщенні [184] виготовляють щось смачне й чудове-пречудове.
Чарлі швиденько почав читати написи біля кнопок.
"ШАХТА З ВИДОБУВАННЯ ДРАЖЕ "МОРСЬКІ КАМІНЧИКИ" — ГЛИБИНА ТРИ КІЛОМЕТРИ" — було написано на одному.
"ЛЬОДЯНИКОВА КОВЗАНКА" — було написано на іншому.
А тоді ще: "ВОДЯНІ ПІСТОЛЕТИ З ПОЛУНИЧНИМ СОКОМ".
"ІРИСКОВІ ЯБЛУНІ ДЛЯ ВАШОГО САДУ — ВСІХ РОЗМІРІВ".
"ВИБУХОВІ ЦУКЕРКИ ДЛЯ ВАШИХ ВОРОГІВ".
"ЧУПА-ЧУПСИ, ЩО СВІТЯТЬСЯ — ДЛЯ СПОЖИВАННЯ ВНОЧІ В ЛІЖКУ".
"М'ЯТНІ ЖЕЛЕЙКИ ДЛЯ СУСІДСЬКОГО ХЛОПЦЯ — ЩОБ ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ ХОДИВ З ЗЕЛЕНИМИ ЗУБАМИ". [185]
"КАРАМЕЛЬКОВІ ПЛОМБИ — ЗАБУДЬТЕ ПРО ЗУБНИХ ЛІКАРІВ".
"ГУБОСКЛЕЮВАЛЬНА ХАЛВА ДЛЯ БАЛАКУЧИХ БАТЬКІВ".
"ЗБИВАЛЬНІ ЛАСОЩІ, ЩО ПІСЛЯ КОВТАННЯ СМАЧНО ЗВИВАЮТЬСЯ В ЖИВОТІ".
"НЕВИДИМІ ШОКОЛАДКИ, ЩОБ ЇСТИ НА УРОЦІ".
"ГЛАЗУРОВАНІ ОЛІВЦІ ДЛЯ СМОКТАННЯ".
"ЛИМОНАДНІ ПЛАВАЛЬНІ БАСЕЙНИ".
"ЧАРІВНА РУЧНА ПОМАДКА — САМА В РУЦІ, А СМАК НА ЯЗИЦІ".
"ВЕСЕЛКОВЕ ДРАЖЕ — СМОКЧИ І ПЛЮЙ ШІСТЬМА РІЗНИМИ БАРВАМИ".
— Швидше, швидше! — підганяв містер Вон-ка. — Скільки можна чекати!
— А тут немає "Телевізійного цеху"? — поцікавився Майк Тіві. [186]
— Звичайно. Є й телевізійний цех, — відповів містер Вонка. — Ота кнопка, — показав він пальцем.
Усі глянули туди. На малесенькій наклейці біля кнопки було написано: "ТЕЛЕВІЗІЙНИЙ ШОКОЛАД".
— Ура! — зрадів Майк Тіві. — Це для мене! — І натис великим пальцем на кнопку. Миттю щось страшенно засвистіло. Двері з брязкотом зсунулися і ліфт смикнувся, ніби вжалений осою. Але він смикнувся вбік! І всі пасажири (крім містера Вонки, котрий тримався за ремінець, що звисав зі стелі) попадали на підлогу.
— Вставайте, вставайте! — крикнув містер Вонка, заливаючись реготом.
Та щойно вони почали вставати, як ліфт різко змінив напрямок і хитнувся в інший бік. І знову всі попадали.
— Рятуйте! — заволала пані Тіві.
— Прошу вас, мадам, — галантно запропо-
нував їй руку містер Вонка. — Отак! А тепер хапайтеся за ремінці! Усі хапайтесь за ремінці! Поїздка ще не завершилася!
Дідунь Джо звівся, похитуючись, на ноги й схопився за ремінець. Малий Чарлі, який так високо не діставав, обхопив дідуневі ноги й міцно в них вчепився.
Ліфт летів зі швидкістю ракети. Тепер він повернув угору. Мчав вище-вище-й-вище — і трохи навскоси, мовби видирався на крутез-ну гору. А тоді полетів каменем униз, ніби добрався до вершини тієї гори й зірвався з неї в безодню. Чарлі відчув, наче щось обірвалося в животі, а дідунь Джо закричав:
— Ура! Летимо!
А пані Тіві закричала:
— Канат обірвався! Ми зараз розіб'ємося! А містер Вонка сказав:
— Спокійно, шановна пані, — і підбадьорливо поплескав її по руці. [ 188]
Тоді дідунь Джо глянув на Чарлі, що вп'явся йому в ноги, й запитав:
— Як почуваєшся, Чарлі? Чарлі у відповідь крикнув:
— Це класнючо! Як американські гірки!
А крізь скляні стінки ліфта вони уривками бачили різні цікавинки й чудасії, що діялися в деяких приміщеннях:
Велетенську трубу, з якої на підлогу повільно витікало щось руде й липке...
Височенну круту грильяжну гору і умпа-лум-пів (обв'язаних для безпеки мотузками), що відколювали від неї величезні грильяжні брили...
Машину, з якої сіявся навсібіч білосніжний порошок, наче хуртовина...
Озеро гарячої карамелі, з якого струменіла пара...
Умпа-лумпівське село з крихітними хатками та вуличками, на яких бавилися сотні умпа-лумпенят на зріст сантиметрів по десять... [189]
І ось ліфт вийшов з піке, хоча мчав, здавалося, ще швидше ніж досі. Чарлі чув, як виє за стінами вітер, а ліфт летів уперед... закружляв... кудись повернув... піднявся вгору... спустився вниз...
— Зараз мене знудить! — закричала, зеленіючи на лиці, пані Тіві.
— Хай не нудить, — сказав містер Вонка.
— Не вийде! — крикнула пані Тіві.
— Тоді нате, — зірвав містер Вонка з голови свого шикарного чорного циліндра й підставив пані Тіві під самого рота.
— Зупиніть цей жах! — звелів пан Тіві.
— Не можу, — відказав містер Вонка. — Ліфт не зупиниться, поки не доїдемо. Єдина надія, що ніхто зараз не їде іншим ліфтом.
— Яким це іншим ліфтом? — верескнула пані Тіві.
— Тим, що може їхати назустріч нам тим самим маршрутом, — пояснив містер Вонка. [190]
— Сто чортів у печінку! — вигукнув пан Тіві. — Тобто ми можемо зіткнутися?
— Досі мені завжди щастило, — підбадьорив його містер Вонка.
— Тепер мене вже точно знудить! — зарепетувала пані Тіві.
— Ні-ні! — почав благати містер Вонка. — Не зараз! Ми майже на місці! Не псуйте мені капелюха!
Наступної миті завищали гальма, і ліфт почав зупинятися. Нарешті завмер остаточно.
— Ну й поїздочка! — зітхнув пан Тіві, витираючи хустинкою піт з широкого обличчя.
— Більше ніколи й нізащо! — простогнала пані Тіві. І тут двері ліфта роз'їхалися й містер Вонка сказав:
— Хвилиночку! Послухайте мене! Прошу, щоб у цьому приміщенні всі були вкрай обережні. Тут є багато небезпечного, тому краще нічого не чіпати.
Розділ 26. Телевізійно-шоколадний цех
Чарлі та дідунь Джо разом з родиною Тіві вийшли з ліфта в приміщення — таке яскраве й сліпучо-біле, що вони аж замружили від болю очі й зупинилися. Містер Вонка дав кожному по парі чорних окулярів і сказав:
— Скоріше надіньте! І хоч би що, тут їх не знімайте! Від цього світла можна осліпнути!
Коли Чарлі надів чорні окуляри, то зміг нарешті спокійно роззирнутися. Побачив довгу й вузьку залу. Білу-білісіньку. Навіть підлога була біла. І ніде — ані порошинки. Зі стелі звисали величезні лампи, ллючи яскраве блакитно-біле сяйво. Приміщення було порожнісіньке, окрім дальніх кутків. В одному стояла велетенська телекамера на коліщатах, навколо неї юрмилася ціла армія умпа-лумпів, які змащували шарніри, регулювали ручки та кнопки й полірували лінзи великого об'єктива. Одягнені умпа-лумпи були дуже чудернацько. Вони мали на собі яскраво-червоні космічні скафандри з шоломами та захисними окулярами — принаймні це вбрання було дуже схоже на скафандри. Працювали вони в суцільній тиші. Чарлі подивився на них, і його охопило моторошне відчуття небезпеки. Було щось загрозливе в усій цій ситуації, і умпа-лумпи про це знали. Не чутно було ні балачок, ні співів, вони повільно й обережно ходили довкола велетенської чорної телекамери у своїх яскраво-червоних скафандрах.