Чари Країни Оз

Страница 8 из 31

Лиман Фрэнк Баум

Дороті аж очі засліпило блиском смарагдової тканини, частину якої дівчата вже виткали.

– Я ще зроду не бачила нічого подібного! – зітхнула вона. – Але підкажи мені, Гліндо, що я могла б подарувати в день народження нашій любій Озмі.

Добра Чарівниця довго думала, перше ніж відповісти.

Нарешті сказала.

– Звичайно, на Озмин день народження в королівському палаці буде велике свято і прийдуть усі наші друзі. То чи не спекти тобі гарний, великий торт для Озми і обставити його свічками?

– Просто торт, та й усе? – розчаровано вигукнула Дороті.

– До дня народження нічого кращого не придумаєш, – відказала Чарівниця.

– А скільки свічок має бути на торті? – спитала дівчина.

– Просто рядочок, – відповіла Глінда, – бо ніхто не знає, скільки Озмі років, хоч вона здається нам ще зовсім дівчинкою – такою свіжою та юною, ніби прожила зовсім небагато.

– Торт не дуже схожий на подарунок, – не здавалась Дороті.

– А ти зроби торт-сюрприз, – підказала Чарівниця. – Пам'ятаєш дитячу пісеньку про двадцятьох чотирьох дроздів, запечених у пиріг? Звісно, не конче тобі запікати туди живих дроздів, але можна придумати якийсь інший сюрприз.

– А який же? – жадібно спитала Дороті.

– Коли я тобі скажу, це вже буде не твій подарунок Озмі, а мій, – усміхнувшись, відказала Глінда. – Подумай гаразд, люба моя, і ти, я певна, придумаєш такий сюрприз, що дуже звеселить усіх Озминих гостей за бенкетним столом.

Дороті подякувала приятельці, сіла в Червоний Повіз і сказала Кобилиці відвезти її додому, до палацу в Смарагдовому місті.

Дорогою вона дуже серйозно обміркувала той сюрпризний торт до дня народження Озми й нарешті придумала, що робити.

Тільки-но вернувшись додому, вона пішла до Озминського Чарівника, що займав опоряджену для нього кімнату в одній з високих веж палацу, де він вивчав мистецтво чаклування, щоб бути готовим учинити такі чари, як звелить йому Озма для добра її підданих.

Чарівник і Дороті були давні друзі й зазнали разом багато дивних пригод. Це був низенький лисий чоловічок з гострими очима на круглому, веселому обличччі, а що за ним не водилося ні бундючності ні пихи, то його дуже любив увесь народ Озу.

– Чарівнику, – сказала Дороті, – я хочу, щоб ви допомогли мені зробити подарунок Озмі до дня її народження.

– Для тебе й для Озми я радий зробити що завгодно, – відповів він. – Що в тебе на думці, Дороті?

– Я збираюся спекти величезний торт – із глазур'ю, свічками і з усім іншим – самі знаєте.

– Дуже добре, – похвалив Чарівник.

– А середину того торта я лишу порожнисту і перекрию його ніби дахом із глазурі, – провадила дівчина.

– Дуже добре, – знову похвалив Чарівник, киваючи лисою головою.

– А в тій порожнині, – сказала Дороті, – я хочу сховати багато малесеньких мавпочок, у три дюйми заввишки, і коли торт поставлять на банкетний стіл, я хочу, щоб мавпочки проламали глазур і почали танцювати на скатерці. А потім – щоб кожна мавпочка відрізала скибку торта й піднесла комусь із гостей.

– О лишенько! – вигукнув маленький Чарівник, аж трусячись зі сміху. – Це все, чого ти хочеш, Дороті?

– Майже все, – відповіла вона. – А ви, Чарівнику, не придумаєте ще чогось такого, що могли б робити мавпочки?

– Не зразу, – відказав Чарівник. – Але де ти візьмеш таких малесеньких мавпочок?

– Оце ж ви й маєте допомогти мені, – сказала Дороті. В отих диких лісах краю Лісняків повно мавп.

– Великих, – зауважив Чарівник.

– Ну, то ми з вами поїдемо туди й наловимо великих мавп, а ви своїми чарами зробите їх маленькими – тридюймовими, і ми посадимо всіх мавпочок у кошик і привеземо додому. Потім ви навчите їх танцювати – отут нагорі, у вашій кімнаті, де ніхто не побачить їх. А на Озмин день народження ми посадимо їх у торт, і тоді вони вже знатимуть, що їм робити.

Чарівник подивився на Дороті захоплено й знов засміявся.

– Розумно придумано, люба моя, – сказав він, – і я не бачу причини, чом не зробити так, як ти кажеш, якщо тільки дикі мавпи погодяться на це.

– Ви гадаєте, що вони можуть відмовитися? – спитала дівчинка.

– Так, але, може, ми якось умовимо їх. Та хай там як, а спробувати варто, і я допоможу тобі, якщо ти згодна, щоб цей сюрпризний торт був твоїм і моїм подарунком Озмі.

Бо я й сам уже задумувався, що я їй подарую, а оскільки це я маю навчати мавпочок і робити їх маленькими, то, гадаю, ти могла б узяти мене в компанію.

– Атож, – погодилась Дороті. – З великою радістю.

– Ну, тоді домовилися, – сказав Чарівник. – Але по мавпочок треба вирушати негайно, бо мені потрібен буде час на те, щоб навчити їх, та й до Лісняцьких лісів, де вони живуть, неблизько.

– Та я будь-коли готова, – погодилась Дороті. – Попросимо в Озми Кобилицю?

Чарівник відповів не зразу. Спочатку обміркував її слова.

– Ні, – відповів він нарешті, – Червоний Повіз не проїде крізь густий ліс, а крім того, йти в дику глушину шукати мавп – справа досить небезпечна. Тому давай візьмемо з собою Лева-Боягуза й Голодного Тигра. Ми можемо їхати верхи на них не гірше, ніж у Червоному Повозі, і коли з'явиться якась загроза від звірів, ці двоє силачів і героїв захистять нас.

– Чудова думка! – вигукнула Дороті. – Ходімо ж і спитаймо Голодного Тигра й Лева-Боягуза, чи допоможуть вони нам. А Озми треба спитатися, чи можна нам вирушати.

– По-моєму, не треба, – відповів Чарівник, беручи свій капелюх і чорний саквояж з чарівним знаряддям. – Це ж має бути сюрприз до дня народження, тому їй не слід знати, куди ми їдемо. Ми просто лишимо записку – на випадок, якщо Озма про нас питатиме, – що повернемось за кілька днів.

ЛІС ГУГУ

осередині західної частини краю Лісняків є велика пуща, що називається Ліс Гугу. Це найбільший ліс у всьому Озі, і тягнеться він на багато миль у всі боки – на північ, на південь, на схід і на захід. Зі східного боку до нього прилягає кряж урвистих гір, порослих чагарником та маленькими покорченими деревами. На карті країни Оз ви легко знайдете це місце.

В Лісі Гугу живе більшість усіх диких звірів, які є в країні Оз. Їх рідко турбують у їхньому зеленому притулку, бо в людей, мешканців Озу, дуже рідко виникає потреба там побувати, і більшу частину того лісу ніколи не бачили нічиї очі, крім очей звірів, що селяться там. Найбільші звірі живуть у великому лісі, менші – переважно в гірських чагарях на сході.