– А що сталося з Гускою? – спитав Кіт, озираючись довкола.
– Напевне, пішла шукати свого приятеля, – відповів Гугу-Король. – Але Гуска не може бігати дуже швидко, тому ми могли б легко знайти її, якби захотіли.
– Найгірше з усього, – сказав Чарівник, – те, що пропав мій чорний саквояж. Він зник тоді, коли мене було обернено. Якби знайти його, я б міг легко розвіяти ці чари своїми, і ми б вернулись у власну подобу. Ти допоможеш нам знайти чорний саквояж, друже Котику?
– Аякже, – відповів Скляний Кіт. – Але я гадаю, що той дивний Чаклун заніс його з собою. Коли він справді Чаклун, то знає, що саквояж вам потрібен, і, може, боїться ваших чарів. Тому він, мабуть, забрав саквояж, і ви більш його не побачите, якщо не знайдете самого Чаклуна.
– Це схоже на правду, – озвалось Ягнятко, що було дівчинкою Дороті. – Сьогодні твій рожевий мозок, здається, працює дуже добре.
– Якщо Скляний Кіт має рацію, – сказав поважним тоном Чарівник, – то на нас чекає ще більший клопіт. Той Чаклун небезпечний, і якщо ми наблизимось до нього, він може надати нам подоб, куди непривабливіших за ці.
– Я не бачу, як ми могли б стати ще гіршими, – прогарчав Гугу, обурений тим, що він мусить бути в подобі гладкої Жінки.
– У кожному разі, – сказав Лев-Боягуз, – чогось кращого, ніж знайти Чаклуна й забрати в нього саквояж, ми не придумаємо. Може, пощастить викрасти, а може, умовити його, щоб віддав.
– А чому не знайти спочатку Гуску? – спитала Дороті. – Гуска, певне, люта на Чаклуна і, може, якось зуміє допомогти нам.
– Думка непогана, – відказав Чарівник. – Ходімо, друзі, треба знайти Гуску. Ми розділимось і шукатимемо в різних напрямках, і перший, хто знайде Гуску, хай приведе її сюди, де ми всі зійдемось за годину.
ЧАРІВНИК УЗНАЄ ЧАРІВНЕ СЛОВО
Гуска ж була оберненим старим Коструббо, що колись був Королем Номів, і була вона ще лютіша за Кікі Ару, ніж усі інші, кого він обертав. Номові осоружне було все, пов'язане з птахами, бо птахи несуть яйця, а всі Номи бояться яєць так, як нічого в світі. Крім того, гуси – дурні птахи, і Коструббо страшенно соромився тієї подоби, в якій мусив тепер ходити. А від самої думки, що Гуска може знести яйце, він аж здригався.
Тому Ном боявся самого себе й усього довкола. Коли яйце торкнеться його, він може бути знищений, а майже кожен звір, якого він зустріне в лісі, легко подужає його. І це буде кінець старого Коструббо-Нома.
Проте, крім усіх цих страхів, він був сповнений люттю на Кікі, якого сподівався спіймати в пастку, хитро вивідавши в нього чарівне слово. Той хлопчисько, певно, навіжений, що отак зіпсував усе, але Коструббо розумів, що Кікі налякало прибуття Чарівника, і він не шкодував, що хлопець обернув Чарівника й Дороті, зробивши їх безсилими.
Його тільки дратувало власне перетворення, і він просто казився, бігаючи по лісу й розшукуючи Кікі, щоб дістати кращу подобу й таки вмовити юнака виконувати його задум підкорення країни Оз.
Кікі Ару не відлетів дуже далеко, бо був спантеличений тим, що зробив не менше інших і не знав, що діяти далі.
Коструббо-Ном був владний і хитрий, і Кікі знав, що довіряти йому не можна; але Ном умів укладати плани й інтригувати, а Юнакові-Верхотурові бракувало розуму на це, і тому, коли юнак глянув крізь гілля вниз і побачив, що там чалапає Гуска, та почув, як вона кличе: "Кікі-Ару! Ґел-ґелгел! Кікі-Ару!" – він озвався неголосно: "Я тут!" – і спустився на найнижчу гілляку.
Гуска глянула вгору й побачила його.
– Як жахлива ти все перепсував! – вигукнула вона. – Нащо ти це зробив?
– Бо так мені захотілось, – відповів Кікі. – Ви поводилися, наче я ваш раб, а я хотів показати лісовому народові, що я могутніший за вас.
Гуска тихо засичала, але Кікі не почув.
Старий Коструббо швидко отямився й промурмотів сам до себе: "Хоч подобу гуски маю я, але розум гусячий у цього хлопчиська. Поки що я буду з ним лагідний, та коли потрапить мені до рук, хай начувається!" А вголос промовив до Кікі:
– Гаразд, віднині я визнаватиму тебе за старшого. Ти перепсував усе, як я вже казав тобі, але ми ще можемо підкорити Оз.
– Як? – спитав хлопець.
– Спочатку верни мені подобу JIe-Мав-Ора, і тоді поговоримо в кращих умовах, – сказав Ном.
– Ну, зачекайте, – відказав Кікі й видерся по дереву вище. Там він прошепотів чарівне слово, й Гуска обернулась на Ле-Мав-Ора, яким була раніше.
– Гаразд, – сказав Ном цілком задоволено, коли Кікі сплигнув до нього з дерева. – А тепер знайдімо спокійне місце, де можна поговорити так, що звірі не підслухають.
Вони подались на пошуки й ходили по лісу туди й сюди, поки знайшли місцину, де дерева були не такі високі й росли не так густо, а серед цих рідко розкиданих дерев була ще одна галявина, менша за ту, на якій збиралися звірі.
Стоячи на краю цієї галявини й дивлячись на другий край, вони помітили, що там на деревах повно мавп, які джерготіли без упину про те, що побачили на зборах.
Старий Ном шепнув Кікі, що не треба виходити на галявину, хай мавпи не бачать їх.
– А чому? – спитав юнак, відступивши назад.
– Бо ці мавпи мають стати нашим військом – тим військом, що підкорить Оз, – пояснив Ном. – Сядь біля мене, Кікі, й сиди спокійно. Я розповім тобі про мій задум.
Але ні Кікі Ару, ні Коструббо не помітили, що всю дорогу від того дерева, де Гуска обернулась на JIe-Мав-Ора, за ними скрадається хитрий Лис. Бо той Лис, що насправді був Чарівником з Озу, підгледів, як обернулась Гуска, і тепер вирішив стежити за змовниками й з'ясувати, що вони робитимуть далі.
Лис може рухатись по лісі дуже тихо, навіть не шелеснувши, тому Чарівникові всі вороги й не підозрювали, що він тут. Та коли вони сіли біля галявини поговорити, Чарівник у них за спинами не міг вирішити, що краще: підкрастися ближче й підслуховувати, що вони казатимуть, ризикуючи, що його помітять, чи сховатись і чекати, коли вони рушать далі.
Поки він зважував, як бути, йому впало в око одне велике дерево поблизу, що мало велике дупло, до якого вела кругла дірка стіп на три від землі. Чарівник-Лис вирішив, що безпечніше буде сховатись у дуплі, й заліз туди так, що очі його визирали над нижнім краєм дірки і він міг бачити обох Ле-Мав-Орів.