Дорн. Страх смерті — тваринний страх... Треба придушувати його. Свідомо бояться смерті тільки віруючі у вічне життя, яким страшно буває своїх гріхів. А ви, по-перше, невіруючий, по-друге — які у вас гріхи? Ви двадцять п'ять років прослужили по судовому відомству — тільки всього.
Сорін (сміється). Двадцять вісім...
Входить Треплев і сідає на лавочці біля ніг Соріна. Маша весь час не відриває від нього очей.
Дорн. Ми заважаємо Костянтину Гавриловичу працювати.
Треплев. Ні, нічого.
Пауза.
Медведенко. Дозвольте вас запитати, доктор, який місто за кордоном вам більше сподобався?
Дорн. Генуя.
Треплев. Чому Генуя?
Дорн. Там чудова вулична юрба. Коли ввечері виходиш з готелю, то вся вулиця буває заповнена народом. Рухаєшся потім в натовпі без всякої мети, туди-сюди, по ламаній лінії, живеш з нею разом, зливаєшся з нею психічно і починаєш вірити, що справді можлива одна світова душа, на зразок тієї, яку колись у вашій п'єсі грала Ніна Зарічна. До речі, де тепер Зарічна? Де вона і як?
Треплев. Повинно бути, здорова.
Дорн. Мені казали, ніби вона повела якусь особливу життя. В чому справа?
Треплев. Це, доктор, довга історія.
Дорн. А ви коротші.
Пауза.
Треплев. Вона втекла з дому і зійшлася із Тригориным. Це вам відомо?
Дорн. Знаю.
Треплев. Був у неї дитина. Дитина помер. Тригорін розлюбив її і повернувся до своїх колишніх прихильностям, як і слід було очікувати. Втім, він ніколи не залишав колишніх, а по безхарактерності як-то ухитрився і тут і там. Наскільки я міг зрозуміти з того, що мені відомо, особисте життя Ніни не вдалася вчинення.
Дорн. А сцена?
Треплев. Здається, ще гірше. Дебютувала вона під Москвою в дачному театрі, потім поїхала в провінцію. Тоді я не випускав її з увазі і деякий час куди вона, туди і я. Бралась вона за великі ролі, але грала грубо, без смаку, з завиваннями, з різкими жестами. Бували моменти, коли вона талановито скрикувала, талановито вмирала, але це були лише моменти.
Дорн. Значить, все-таки є талант?
Треплев. Зрозуміти було важко. Має бути. Я її бачив, але вона не хотіла мене бачити, і прислуга не пускала мене до неї в номер. Я розумів її настрій і не наполягав на побаченні.
Пауза.
Що ж вам іще сказати? Потім я, коли вже повернувся додому, отримував від неї листа. Листи розумні, теплі, цікаві; вона не скаржилася, але я відчував, що вона глибоко нещасна; що не рядок, то хворий, натягнутий нерв. І уяву трохи засмучено. Вона підписувалася Чайкою. В "Русалці" мельник каже, що він ворон, так вона в листах все повторювала, що вона чайка. Тепер вона тут.
Дорн. Тобто, тут?
Треплев. У місті, на постоялому дворі. Вже п'ять днів як живе там у номері. Я поїхав до неї, і ось Марія Ильинишна їздила, але вона нікого не приймає. Семен Семенович запевняє, ніби вчора після обіду бачив її в полі, в двох верстах звідси.
Медведенко. Так, я бачив. Йшла в ту сторону, до міста. Я вклонився, запитав, чому не йде до нас у гості. Вона сказала, що прийде.
Треплев. Не прийде вона.
Пауза.
Батько і мачуха не хочуть її знати. Скрізь розставили сторожів, щоб навіть близько не допускати її до садиби. (Відходить з доктором до письмового столу.) Як легко, доктор, бути філософом на папері і як це важко на ділі!
Сорін. Чарівна була дівчина.
Дорн. Що?
Сорін. Чарівна, кажу, була дівчина. Дійсний статський радник Сорін навіть був у неї закоханий деякий час.
Дорн. Старий ловелас.
Чути сміх Шамраєва.
Поліна Андріївна. Здається, наші приїхали зі станції...
Треплев. Так, я чую маму.
Входять Аркадіна, Тригорін, за ними Шамраєв.
Шамраєв (входячи). Ми всі старіємо, выветриваемся під впливом стихій, а ви, вельмишановна, все ще молоді... Світла кофточка, жвавість... грація...
Аркадіна. Ви знову хочете наврочити мене, нудний чоловік!
Тригорін (Сорину). Доброго Дня, Петре Миколайовичу! Що це ви всі хвораете? Недобре! (Побачивши Машу, радісно.) Марія Іллівна!
Маша. Дізналися? (Тисне йому руку.)
Тригорін. Заміжня?
Маша. Давно.
Тригорін. Щасливі? (Раскланивается з Дорном та з Медведенком, потім нерішуче підходить до Треплеву.) Ірина Миколаївна казала, що ви вже забули старе і перестали гніватися.
Треплев простягає йому руку.
Аркадіна (синові). Ось Борис Олексійович привіз журнал з твоїм новим оповіданням.
Треплев (беручи книгу, Тригорину). Дякую вас. Ви дуже люб'язні.
Сідають.
Тригорін. Вам шлють уклін ваші шанувальники... В Петербурзі і в Москві взагалі зацікавлені вами, і мене всі питають про вас. Запитують: який він, скільки років, брюнет або блондин. Думають всі чомусь, що ви вже не молоді. І ніхто не знає вашої справжнього прізвища, так як ви друкуєтеся під псевдонімом. Ви таємничі, як Залізна маска.
Треплев. Надовго до нас?
Тригорін. Ні, завтра ж думаю в Москву. Треба. Поспішаю закінчити повість і потім ще обіцяв дати що-небудь в збірник. Одним словом — стара історія.
Поки вони розмовляють, Аркадіна і Поліна Андріївна ставлять серед кімнати ломберний стіл і розкривають його; Шамраєв запалює свічки, ставить стільці. Дістають з шафи лото.
Погода зустріла мене непривітно. Вітер жорстокий. Завтра вранці, якщо вщухне, поїду на озеро ловити рибу. До речі, треба оглянути сад і те місце, де — пам'ятаєте? — грали вашу п'єсу. У мене визрів мотив, треба тільки відновити в пам'яті місце дії.
Маша (батькові). Тату, дозволь чоловікові взяти коня! Йому потрібно додому.
Шамраєв (дражнить). Кінь... додому... (Строго.) Сама бачила: зараз посилали на станцію. Не ганяти ж знову.
Маша. Але ж є інші коні... (Бачачи, що батько мовчить, махає рукою.) З вами зв'язуватися...
Медведенко. Я, Маша, пішки піду. Право...
Поліна Андріївна (зітхнувши). Пішки, в таку погоду... (Сідає за ломберний стіл.) Прошу, панове.
Медведенко. Адже всього лише шість верст... Прощай... (Цілує дружину руку.) Прощайте, матуся.
Теща знехотя простягає йому для поцілунку руку.
Я б нікого не турбував, але дитинка... (Кланяється всім.) Прощайте... (Йде; хода винувата.)
Шамраєв. Мабуть дійде. Не генерал.
Поліна Андріївна (стукає по столу). Прошу, панове. Не будемо втрачати часу, а то скоро покличуть вечеряти.
Шамраєв, Маша і Дорн сідають за стіл.
Аркадіна (Тригорину). Коли настають довгі осінні вечора, тут грають в лото. Ось погляньте: старовинне лото, яке ще грала з нами покійна мати, коли ми були дітьми. Не хочете до вечері зіграти з нами партію? (Сідає з Тригориным за стіл.) Гра нудна, але якщо звикнути до неї, то нічого. (Здає усім по три карти.)