— Я просто намагаюсь розставити все по своїм місцям в голові, — відповів Артур, — ти сказала, що відчула наче Земля насправді... вибухнула...
— Так. Більш ніж відчула.
— Те, що всі інші називають, — сказав він вагаючись, — галюцинаціями?
— Так, але, Артуре, це сміхотворно. Люди думають, якщо просто сказати "галюцинації", то це пояснить все, що завгодно, і зрештою будь-що з того, що ти не розумієш просто перестане тебе цікавити. Це просто слово, яке не пояснює нічого. Воно не пояснює чому зникли дельфіни.
— Ні, — сказав Артур. — Ні, — додав він замислено. — Ні, — додав він знову, ще більш замислено. — Чекай, що? — сказав він нарешті.
— Не пояснює чому зникли дельфіни.
— Ні, — сказав Артур, — я розумію. Яких дельфінів ти маєш на увазі?
— Що значить, яких дельфінів? Я говорю про те, коли всі дельфіни зникли.
Вона поклала свою руку на його коліно, що змусило Артура усвідомити, що те поколювання, яке бігало вверх і вниз по його спині, було зовсім не її рука, яка легенько погладжувала йому спину, а натомість одне з тих бридких, моторошних відчуттів, які часто трапляються коли люди намагались йому щось пояснити.
— Дельфіни?
— Так.
— Всі дельфіни, — сказав Артур, — зникли?
— Так.
— Дельфіни? Ти кажеш, що всі дельфіни зникли? Це те, — запитав Артур, намагаючись бути абсолютно точним у цьому питанні, — що ти стверджуєш?
— Артуре, заради всього святого, де ти був? Дельфіни зникли в той же день коли я...
Вона пильно подивилась у його здивовані очі.
— Що?
— Ніяких дельфінів. Всі пропали. Зникли.
Вона подивилась на його лице.
— Ти насправді не знав цього?
З його здивованого виразу обличчя чітко було видно, що він не знав.
— І куди ж вони ділись? — запитав він.
— Ніхто не знає. Ось, що мається на увазі під словом зникли. — Вона зупинилась. — Хоча, є один чоловік, який каже, що знає де вони, але кажуть, що він живе в Каліфорнії, — сказала вона, — і ще божевільний. Я навіть думала з'їздити до нього, тому що він, здається, єдиний хто міг би роз'яснити, що зі мною трапилось.
Вона знизила плечима, а потім почала розглядати Артура.
Вона поклала свою руку йому на щоку.
— Я справді хотіла б дізнатися де ти був, — сказала вона. — Мені здається з тобою також трапилось щось жахливе. Через це ми й розпізнали одне одного.
Вона окинула поглядом парк, на який вже спустилися сутінки.
— Ну що ж, — сказала вона, — тепер в тебе є кому розповісти.
Артур поволі почав випускати з себе цілий рік його подорожей. Дуже довгий рік повний зітхань.
— Це, — сказав він, — дуже довга історія.
Фенчьорч потягнулась через нього і дістала щось із своєї сумки.
— А з цією штукою можна щось зробити? — запитала вона.
Річ, яку вона дістала із сумки була портативна і з батарейками, вся поношена, наче її кидали в доісторичні річки, пекли під сонцем, яке горить червоним у пустелі Какрафун, напівхоронили у мармурових пісках, які вистилають майже випарувані океани Сантраґінуса V, заморожували в льодовиках супутника планети Джанґлан Бета, футболили по кораблю, сідали, терли і просто знущались, і оскільки її винахідники розраховували, що з нею мають траплятись саме такі пригоди, вони завбачливо помістили її у міцний пластиковий корпус і написали на його корпусі великими дружніми літера слова: "Без паніки".
— Де ти це дістала? — запитав Артур, вражений, забираючи річ в неї.
— А, — сказала вона, — я думала це твоє. В машині Рассела того вечора. Ти впустив її. Ти був в багатьох місцях, що тут описані?
Артур витяг Путівник по Галактиці для космотуристів з його захисного корпусу. Він був наче маленький, тонкий, гнучкий ручний комп'ютер. Він натис кілька кнопок і на екрані з'явився текст.
— В кількох, — відповів він.
— Ми можемо туди потрапити?
— Що? Ні, — різко сказав Артур, потім пом'якшав, але пом'якшав обережно. — Ти справді хочеш? — запитав він, з надією, що у відповідь почує ні.
Це був прояв неймовірної шляхетності з його боку не сказати: "Ти ж насправді не хочеш, чи не так?"
— Так, — сказала Фенчьорч. — Я хочу дізнатись, що це було за повідомлення, яке я втратила, і звідки воно прийшло. Тому що я не думаю, — додала вона, оглядаючись навкруги в густі сутінки парку, — що воно прийшло звідси.
— Я навіть не впевнена, — продовжила вона, обіймаючи Артура, — що знаю де це шукати.
Розділ 21
Путівник по Галактиці для космотуристів, як часто і старанно відзначалося раніше, річ доволі захоплююча. Це, по суті, як вказано в назві, путівник. Проблема в тому, чи вірніше одна з проблем, оскільки їх доволі багато, більша частина з яких постійно висять у цивільних, комерційних і кримінальних судах в усіх куточках Галактики, і особливо, де це можливо, в найбільш небезпечних її частинах.
Попереднє речення має сенс. Це не проблема.
Ось вона:
Зміни.
Прочитайте знову і ви зрозумієте.
Галактика — це дуже мінливе місце. Чесно кажучи, кожна її частинка кудись рухається, постійно змінюючись. Нічний кошмар, подумаєте ви, для скрупульозного і сумлінного головного редактора, який старанно намагається тримати весь цей масивний, деталізований і складний том оновленим відповідно до постійно мінливих обставин і умов, які Галактика вибльовує кожну хвилину, кожної години, кожного дня, і ви будете не праві. Де ви будете не праві, так це в тому, що ви не зможете усвідомити, що редактор, як і інші редактори Путівника колись не могли, не має ні найменшого уявлення про значення слів "скрупульозний", "сумлінно" чи "старанно" і, здається, дудлить цей кошмар через соломинку.
Статті можуть оновлюватись через Суб-Ета Нет. А можуть і ні. Все залежить від їх популярності.
Візьмемо хоча б для прикладу випадок з Бреквінда на Фот Алавара — цей окутаний міфами, легендами і отупляюче нудними 3D міні-серіалами, дім чарівних і магічних Фуолорнських Вогняних Драконів.
В Стародавні часи, коли Фраґіліс ще співав, а Саксаквін з Квінелюксу панував на тутешніх землях. Коли повітря було солодким і ночі духмяними, а всім іншим якось вдавалось виживати чи щось типу того. Хоча, як заради всього святого, вони могли подумати, що будь-хто міг би, навіть віддалено, повірити у таке абсурдне твердження, що з усім цим солодким повітрям і духмяними ночами, та ще з такою дрібницею, як незаймані, про яку не кожен знає, ніде було і цеглини кинути, на Бреквінда на Фот Алавара, аби не зачепити принаймні з півдюжини фуолоронських вогняних драконів.