Сидіp. Та що робить?.. 'А дивіться — он маячить: то ж Бурлака потяг на весілля!
Старшина (приглядається). Так, він. (Так, щоб десятники не чули). А Галя на весіллі?
Сидір. Там і вона, танцює з парубками; я оце звідтіля прийшов. Панас їй духу надає, щоб не журилась; він усім розказує, що Олекса не піде у москалі.
Старшина (зітхнувши). Ну, то ще побачимо. Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться! І чого ти не заарештував його на сході? Тепер мудруй.
Сидір. Еге, чого? Добре вам казать — чого! Хіба ви не знаєте? Він так розпалився, що до нього страшно було й приступить.
Старшина. Отож-то бо й біда, що ти сміливий тілько, як треба Петра або кого ще смирніщого взять, а як при-йшлося Бурлаку, то й тпру.
Сидір. Ну й чудно ви розказуєте! А якби тьопнув кілком чи каменем по голові? У мене ж діти є!
Старшина. Мабуть, мені самому треба прийняться за нього, бо ти нічого не зробиш, тілько хвалиться умієш та совіти давать! Розбери діло: як тілько ми сьогодня не заарештуємо Бурлаку, то він завтра буде у воїнському при-сутствію, — тоді за Олексу спечемо рака, бо його не приймуть, він докаже, що вільготний. А тілько він вигра цю справу, тоді пиши усе пропало. От тобі одно, а друге — писар совітує держать його під арештом, поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсім з села. Тепер він не покине нас, поки свого не доб'ється. То й нехай посидить, а приговор, — і гайда! Бач, харпак, волость щитать захотів, скрізь йому діло!
Сидір. А так, так! Його треба десь діть, він не тілько щитать волость, а підбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!
Старшина. Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, —як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку, кажуть, чорт підкинув його матері замість настоящої дитини, котру баба забула перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе; ну, а Бурлака з діда-прадіда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.
Сидір. На бісового ж батька зачіпали? Зразу треба було з ним замирить. А все через кого? Через дівку...
Старшина. Сидоре, знай же честь. Тобі тілько дозволь за стіл, то ти й на стіл... Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлаці, а не діжде! Який би я тоді був старшина, хто б мене боявся, всі б знали: що Бурлака скаже, так і буде.
Сидір. Робіть, як знаєте, ви — голова.
Старшина. Отже, слухай сюди: Бурлака на тім боці, на весіллі, то він неминуче буде йти цією вулицею назад.
Сидір. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? Єй-богу, Михайло Михайловичу, страшно до нього підступать, — смертоубійство буде!
Старшина. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!
Сидір. Ну, то кажіть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.
Старшина. Він піде спать п'яненький, а ми назирці за ним та сонного його зв'яжемо — і у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у москалі; а там — відер десять горілки, побалакаємо з громадою, зробимо приговор і пошлемо Бурлаку подальш відціля, — нехай там волость щита чи, про'мене, хоч і старшиною буде! Тямиш? Де тобі! А ми всяку резолюцію вже з писарем поклали.
Сидір. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-ріще пригадає, нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!
Тим часом десятники залаштували вікно.
Десятник. Готово!
Старшина (огляда). Так добре! Тепер два чоловіка ідіть шукать Олексу і хоч з-під землі викопайте, а щоб на ранок був, а ми вчотирьох посідаймо отам біля рову. Надворі темно, ніхто не примітить.
Розходяться.
Сидір. Стривайте; чуєте — хтось співа.
Старшина. Еге. Ходім! Я тебе провчу, я тобі покажу — щитать волость, бунтовать громаду! Будеш мене згадувать! О, ти не знаєш ще Михайла Михайловича, то будеш знать! (Виходить).
ЯВА III
Семен (п'яний, співа).
Добра горілка, краща від меду' Вип'ємо, куме, ще й у середу!
Продаймо, куме, рябу телицю, Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю!
Крутився, крутився і не попав на той бік! Чи втраплю ж я хоч додому? Це ж, здається, моя клуня! (Приглядується до куща). Моя!.. Га? (Оглядається навкруги). Хтось звав, а нікого не видко... Так, так! (Приглядається). Клуня, іменно клуня! Он і чорногуз! Тут і ляжу... (Стає на коліна і хоче скинуть свиту). О, хтось гомонить, мабуть, жінка вийшла! (Надіва свиту). Піду у хату! (Хоче підняться і сіда).
ЯВА IV
Бурлака (за лаштунками співає).
Ой наступила та чорная хмара,
Став дощ накрапать,
Ой там збиралась бідна голота
До корчми гулять.
Ой нумо, хлопці, та по півкварти,
Та будемо пить.
А хто з нас, братці, буде сміяться,
Того будем бить.
Ой іде багач, ой іде дукач,
Насміхається:
Ой за що, за що вража голота Напивається? Ой один устав, за чуба достав, Другий в шию б'є: Ой не йди туди, превражий сину, Де голота п'є! Еге, іменно — не йди! Мабуть, старшина догадався, що не прийшов на весілля, бо пом'яв би боки. Кудою ж це Петро пішов? Чи не зайшов він до Дмитра? Випив і забув, що удосвіта треба їхать в город. (Натикається на Семена.) О, чи не Петро?
Семен. Це ти, Ярино? Одведи мене в хату, бо в клуні холодно.
Бурлака. Семен! Чи тобі ж пить горілку? Гай-гай! Вже й не тямить, де він.
Семен. Та не бреши, не бреши, Ярино! Це ти мене лякаєш, перемінила голос... Ач, яка хитра, ну, не вража баба... (Сміється). Яка!.. Диви, ще й пустує. Веди мене у хату.
Бурлака (сміється). Бач, як розпатякався! Треба одвести до хати, бо надворі темно, ще хто-небудь наїде. (Підходить і підводить Семена). Ходім, ходім, овечко, додому!
Семен (цілує Панаса). Жінко моя, голубко, Ярино, спасибі, спасибі!
Бурлака. О мій баранчик дурненький! Ти б лучче воду пив, ніж горілку, — бач, як намок, насилу підніму. (Бере на руки, як дитину, і виходить з ним.)
ЯBAV
Старшина, Сидір два десятники крадуться з другого боку.
Старшина (показує). Бачили, хлопці? Ходімо ж назирці за ним. Як тілько засне, то ми його тоді насядемо, зв'яжемо і в холодну відтарабанимо. Нехай там .посидить зв'язаний до ранку, а вранці ми йому хлосту дамо.
Ходім!
Пішли. Яка хвиля — тиша, здалеку чуть знову — скрипка і бубон грають.
ЯВА VI
Олекса (крадеться). Скрізь тихо! Здається, нікого нема! Був дома і не застав дядька, пішов підводу шукать у город. От напасть! Утік з холодної, щоб хоч побачиться з Галею. Пішов би на весілля —страшно: чого доброго, там здибають, як кинуться шукать. Та вже скоро повинні дівчата йти з того боку, так я тут і побачу Галю. Ач, стара собака! Чого заманулось? Молодої дівчини, та ще найкращої! Думав, як бідна, то й поквапиться. Не в ті взувся! Ще... бог змилувався, хоч дядько Панас надійшли, to не дадуть пропасти, а то прямо хоч живий у землю лізь, та й годі. Сьогодня Петро в холодній розказував, що дядько завтра поїдуть до справника. Постривай, лисий, коли б мені тілько відбуть цю оказію, я тобі бебехи надсаджу, піймаю я тебе у дячихи!