Драма у 4 діях і 5 одмінах
Діється в XVII столітті
ДІЙОВІ ОСОБИ
Староста — вельможний пан.
Чеслав Герцель — шляхтич, його прибічник.
Гнат Бондар — старий козак.
Тетяна — його дочка.
Марія — хазяйка у Бондаря.
Тарас — запорожець, літ 35.
Денис — парубок, літ 25.
Оксана — дівчина, його сестра.
1-ий, 2-ий, 3-ій запорожці
1-ий, 2-ий, 3-ій чоловіки
1-ий, 2-ий, 3-ій наймити
Мордохай — орандар.
Запорожці, народ, дівчата, челядь двірська.
ДІЯ ПЕРША
Улиця. З одного боку оранда, з другого — хата Бондаря.
ЯВА І
Бондар, 1-й і 2-й чоловіки.
Бондар. Вже третій день, як він приїхав з Січі; сьогодня прийде попрощаться; а ви, як хочете дознаться,— ідіть до нього!.. Та нур, мовчать! По корчмах — ані слова! Нехай все буде, як було, поки пора не прийде!
1-й чоловік. Не первина: вже добре ми навчились, як мовчать!.. Немало лиха натерпілись від язиків дурних!..
2-й чоловік. Не вспіє ще зібраться рада де-небудь, а жид про все вже зна і зараз же несе до пана.
Бондар. Отож-то й є!.. А послі пшик і вийде!.. Пора за кров, що пролили, хоч розуму набраться!.. Коли ж в нас так: розсердився козак на жида і ну його страхать, що вже недовго будуть панувать, що скоро прийде їм кінець!.. І так успіє похвальбою все жидові розтолкувати, що діється між козаками, що той все зна, неначе він на раді був.
1-й чоловік. Правда, правда.
Бондар. Ну, йдіть же ви ще до Тараса, а я його тут буду ждать.
2-й чоловік. Ходім, Максим.
Виходять.
ЯВА II
Бондар (сам). Багато крові ще проллється!.. І жаль мені, як я подумаю, що все оце, що весело так виглядає, димом візьметься! Не можна ж більш терпіть, пора їм показать, що й справді в козака є шабля і вона недурно висить біля боку!.. Хмельницький взявсь за діло, а він розумний, вчений і козак бувалий! Дай-то боже хоч перед смертю побачить, як знов козак наш оживе! Піду ж я підожду Тараса. Не знаю, де моя пішла Тетяна? За ці два дні, що тут Тарас буває, щось став я помічать, неначе не своя вона. Не впору те кохання, а й рад би був я мать такого зятя, як Тарас. Та ні! Він не до шлюбу дивиться: слава лицарська вже повінчалась з ним, то з нею він не розведеться! (Іде в хату).
ЯВА III
Із оранди виходять Герцель і Мордохай.
Герцель. Не чуть ні слова, кажеш?.. Прислухайся, Мордохай, в обидва вуха, бо й вам не з медом буде!
Мордохай. Ой вей! Кому скрутиться, а нам змелеться!.. Бідним жидкам найбільше завжди достається!.. Не треба вам, пануню, турбуватися, бо жид, як страх ще за сто миль, кричить, що вже під носом,— і часом зайця вовком він полічить! То й добре! В таку пору краще даремно тричі перелякаться, ніж ждать спокійно, поки тебе заріжуть.
Герцель. І даремно лякаться не треба, бо переляканий чоловік завжди дурість зробе і в ополонку сам ускоче, як тілько крикнуть зопалу на нього. (Оглядається). А що, ти не казав ще Бондарівні про те, що я тобі велів?.. Про моє кохання люте... Ой Мордохай!.. Коли б мені її добути, я душу чортові б віддав хоч зараз!..
Мордохай (лукаво). Сватайте її, пануню!.. Хіба Бондар скажений, щоб за такого пана не віддав?
Герцель. Ну та й дурний ти, а ще й жид! Нащо мені рахуба та здалася: щоб староста, вельможний пан, побачив гарну жінку і зараз одібрав? Таку красу не вдержиш жінкою! А так, пограться з нею — і душу б чортові, кажу тобі, віддав!
Мордохай. Вона така чесна дівчина, що вас коли полюбить, до старости не піде вже тоді.
Герцель. Скажи своєму батькові! Я добре вже жіночу губу знаю. Вони всі держать честь дівочу міцно, і тілько треба жінкою щоб стала, то вже недовго будем ласки добуваться!.. О, знаю я — з'їв зуби!..
Мордохай. Правда, пануню, багато є й таких... Але це не така!.. Совітую вам сватать Бондарівну... Коли добудете її за жінку — щасливі станете.
Герцель. Іди ти к бісу з своєю радою дурною! Ти тілько їй скажи, що я душі у ній не чую!.. А там я знаю, що робить!.. О, стривай! Здається, староста наш пан простує!.. Так, він... Треба до нього бігти. (На виході). Зроби ж, об чім просю! Бо пейси й бороду тобі я обшмалю, нехай мене чортяка візьме. (Пішов).
ЯВА IV
Мордохай (сам). Який ласий! Бондарівну, може, десять душ вже сватало, і вона всім відказала, а йому хочеться так добути її, щоб пограться! Ой вей!.. Які тепер пани понаставали: всі ласі до жінок, до меду доброго, та й годі! А як треба воювати з козаками, то вони нікуди не годяться! Бо мед, венгерське і жінки всю силу й хоробрість з них позабирали!.. Покажи йому Бондарівну, то він од війська утіче! Та що там Бондарівну; нехай яка-небудь моргуха йому кивне, то вже він не вояка, а бабій...
З дверей висовується голова жидівки.
Жидівка. Мордохай! Кім гер! (Голова ховається).
Мордохай. Зараз, зараз! Ой, ой!.. Які часи настали!.. Погані часи: пани не вміють воювать, а жидки бідні пропадають від гайдамак, як мухи восени! Вей мір, вей мір!.. Що далі буде! (Пішов).
ЯВА V
Трохи раніше чуть за лаштунками дівочий хор. Водять "короля". Виходить Бондарівна.
Тетяна (іде до своєї хати). Невесело мені чогось зробилось з ними!.. І так недавно ще мене смішило залицяння моїх женихів і муки ті, що від кохання вони мали!.. А тепер? Либонь, з'являється в мені самій те, з чого сміялась я!..
Оксана (іде хутко до Тетяни). А знаєш ти, що наш Денис сьогодня хоче тебе сватать? Він пропадає за тобою!..
Тетяна. Молодий ще ваш Денис, йому на Січ, а не до шлюбу шлях.
Оксана. Те ж саме й батько йому кажуть, а він як мертвий ходе, не слухає нікого; одно на думці — ти!..
Тетяна. Йому ще слави, козацького гарту добувати треба, а з ними вмісті й розум затвердіє. Тоді уже подумає й про шлюб!..
Оксана. І скілько ти вже відказала тим женихам! Всі дівчата дивуються!.. Невже ти й досі ще не бачила такого козака, щоб серденько до нього задрижало?
Тетяна. Сама не знаю, як сказать!.. Сміялась я з кохання, любила батька одного, його розмови про походи мене чарували, та й більш нікого... а тепер...
Оксана. Що?.. Може, полюбила ти кого?.. Цікаво!.. Чи не козак отой, Тарас, що у вас його я бачила учора?
Тетяна. Не знаю... Може, й він!.. Слухай, Оксано, як я його побачила, то мені так ясно стало на душі, так весело, що все б балакала, сміялась і слухала його... І хата наша ясніша стала, а в серці — мов празник, Великдень! А як пішов він з хати, то зразу все перемінилось: скучно, все хочеться кудись іти, а куди — сама не знаю!.. Так цілий день собі я місця не знайшла. Коли ж прийшов він вп'ять — я знов така ж весела стала, і душу — мов після довгої зими — пригріло сонечко весняне!.. Сама не знаю, що зо мною!..