Галя. Тяжко бачить, що ви нам щастя готуєте, а собі напасть накликаєте. Не радісно мені тепер і Олексу бачить, коли вас на старість зашлють в чужий далекий край.
Бурлака. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала, якби чоловік топився, а я кинувся рятувать його та й сам потонув? "Божа воля", — сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти і Олекса будете жить. На безталанні одного виростає щастя другого! Все од бога! Та ще поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь розумна, люби, Олексу по-прежньому, то й будете щасливі, а я свій вік прожив горюючи — мені однаково. А мати де?
Галя. Та пішли на той бік, вже скоро повинні б і прийти. Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б?
Бурлака. Хотілось дуже їсти, та й перехотілось спересердя.
ЯВА V
Семен входить.
Бурлака. Ну що?
Семен. І не розбереш, такий гвалт. Більша половина так іде, щоб підписать приговор, і вже пішли у волость.
Бурлака. Продають! (До Галі.) Якщо є лишній хліб, то дай мені на дорогу та знайди мої сакви і пояс, що я зоставив у вас, як їхав у город.
Галя. Зараз, дядечку, сакви й пояс, здається, в комору мати поклали. (Виходить).
Бурлака. А ти, Семене, біжи зараз запрягай коней та повезеш мене у город. Я зараз до тебе зайду.
Семен. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)
ЯВА VI
Бурлака (один, довго мовчить). От тобі й дожив віка меж своїми людьми! Ріс, у степу, старіти став у степу, в степу й помру! Важко на серці! Один, скрізь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без талану чоловік уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де прихилишся? У Крим... Знов перекопські степи... Там всякий кущ і камінець буде нагадувать молодість, що марно, марно пройшла!.. Ох! Що, де я? Ще розкисну чого доброго! Якось так гидко на душі, і ніби аж плакать хочеться, цього ще ніколи не було.
ЯВА VII
Входить Галя, несе сакви і пояс, на которому в піхві ніж чабанський прив'язаний.
Галя. Нате, дядечку, сакви — тут я поклала кусок сала і хліб.
Бурлака. Спасибі тобі. Що ж це матері нема так довго? (Зніма з пояса ніж і підперізується, надіва через плече сакви.) Нехай ніж зостанеться, бо по городу недобре якось з ножем ходить. (Кладе ніж на стіл.)
Галя. А хіба ви зараз-таки й підете?
Бурлака. Мені нічого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть надо мною. Поїду в город, і якщо по закону не можна буде дулі піднести громаді, то подамся знову в степи — там легше жить з вовками-сіроманцями, ніж тут з темними людьми, ще дурніщі від овець, а лукаві, як сам сатана.
Галя. Дядечку, голубчику! Я .покину все, прийду до вас і буду доглядать вашу старість!
Бурлака. Золоте в тебе серце! І я рад, що воно достанеться. моєму племеннику. Живіть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тілько тоді звістку, коли можна буде обох вас біля себе поселить і хазяїнами зробить. Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою щастя, надасть мені сил легше перенести все те, що зо мною може бути. Ви молоді, ваша доля попереду, а моя що? Мені не страшне ніяке горе! Досада тілько їсть мою душу, як згадаю овець, котрих поїдом їсть Михайло, а вони ще й прислужують йому. Та що маєш робить? Ет, тілько розвередиш болячку, як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матері не діждуся, а мені не хочеться з Михайлом знову побачиться.
Галя (обніна його). Мій батько, наша оборона, не здолаю свого горя! Я день і ніч буду молить бога, щоб він послав вам луччий талан на старість. О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз умерти, ніж роз'єднаться з вами, та ще, може, й навіки!
ЯВА.VІІІ
Ті ж і Олекса, входить хутко і весело.
Олекса. Здрастуйте! О, й дядько тут! (Обніма Панаса і цілує. До Галі.) Зоре моя, чого ж ти така смутна, не ясна? Мене зовсім пустили, тепер ми будемо щасливі! Ти мовчиш? А ви, дядьку, що це, в дорогу.наче налагодилися? Я ума не приложу, що тут скоїлось?
Бурлак . Я в дорогу, а зоря твоя пояснішає, як хмара, що трошки затягнула її, одійде далі. Галю, не сумуй! От твоє щастя! (Показує на Олексу.) Живіть любенько, і мені в далекій стороні буде радісно згадать про вас. Прощайте ж! Де буду — дам звістку.
Олекса. Що ж це таке, дядьку?
Бурлака. Старшина підвів громаду зробить приговор, щоб заслать мене на Сибір, так я оце піду шукать правди, а не знайду — утечу туди, де людей нема! Мені ніколи балакать. От вам мій заповіт: поберіться на цім же тижні — я "вас благословляю. (Обнімає Олексу, а потім Галю.) Е! Ще розплачусь. (Іде до дверей.)
Двері одчиняються, і в хату входять Михаило і чоловіка п'ять з дрючками; Панас одступа трохи.
Шукають моєї погибелі! Серце чуло лихо, недурно воно щеміло!
Старшина. Тепер, голубе, тобі нікуди тікать більш! (Показує на людей з дрючками.) Й ще надворі стілько ж.
Бурлака (до старшини). Диявол ти лютий — гірш диявола! (До понятих.) Ви куди лізете? Чого вам треба? Нехай він зна, чого шука, а ви хіба знаєте? Кожний з вас і рідної дитини своєї не захистить, як оцей диявол захоче її з'їсти. Він кров вашу п'є, а вам дасть чвертку горілки, купленої на ваші ж гроші, то ви раді помагать його диявольським замірам!
Старшина. Що ви на нього дивитесь? Він всіх вас у вічі лає! Беріть його, йому найкраще місце в острозі. Накладай на нього заліза, щоб знов не втік.
Сидір Ось і путо.
Бурлака. Бідні, бідні ви люде! Темні! Хто більш усього вас любе, — того ви женете від себе. Що ж я вам зробив? Чим против вас провинився? За що ви таким соромом покриваєте мою голову на старість? За те, що вам хотів послужить? Іуди, іуди! Продаєте вашу душу і совість!
Галя (падає на шию Бурлаці і ридає). Дядечку, голубчику, сиротами нас покидаєш...
Старшина. Що ви слухаєте його теревені! Сидоре, накладай на нього заліза!
Бурлака (здригнув, мов гадина полізла за пазуху, а потім до старшини). Згнущайся, згнущайся! Тепер твоя сила!
Сидір наклада заліза.
(До понятих.) Будьте ж ви тричі прокляті! Весь гріх на ваші голови ляже!
Старшина (придивляється, як путо надіто). Поверни замок у той бік — ногу буде мулять.
Олекса. Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не згнущайтесь над дядьком. Пустіть його; він не втіче! Що хочете, зроблю для вас: два годи буду наймитом без жодної заплати.