Оце тобі й уся, зрозумій мене вірно, притча. На тому стоїть світ. І, щоби не впасти, держися лінії, де б вона не кривуляла".
Од Мутенкової мудрості Бурдик задригався, бо зрозумів, кому саме він так нерозважно відкрився. Дідькові, що затягає в болото таких, як він, подорожніх роззяв!
Мутенок нахилився до нього й обдав паровозним згаром.
"Але я тебе полюбив, — муркотав він. — Живи! У четвер я зберу вузьке бюро й внесу тебе в порядок денний. Першим питанням. Нехай тільки хто мені щось цвенькне!.. Рік ми тебе повипробуємо, як слід пропіскоструїмо, знімемо фасочку, переведемо з резерву в актив, а там, якщо усе гаразд, висунемо, завантажимо, і не виключено, що й по той бік направимо! Віскі мені звідти привезеш, якщо не запишаєшся... Згоден?"
І закіптюжений Мутенок підморгнув Бурдику.
"Привезеш мені гостинець, га? — Мутенок двома лапами обхопив Бурдика. — Пляшечку з джином!"
"Я?" — скривився Бурдик.
"Ти, ти! Кажи, — натиснув Мутенок, — хотів ошукати старого хріна і весь його колектив?"
"Хотів", — зізнався Бурдик.
"І вірно робив!" — Мутенок відпустив пальці. Його мармиза розвиднілася і здивований Бурдик побачив під машкарою урядника справжнього Мутенка — людину щедрої мудрості, срібної голови та показної огрядності. Маківку Мутенка накривав клобук ченця. Юнаком він утік від голоду, змінив куркульське прізвище, бачив і злодійське кодло, і тюрму, війну, шпиталь і службу партії. Все те він перемолов, стравив і досяг генеральських висот.
"Не вір моїм речам, — сказав Мутенок. — Це я тебе досі перевіряв. Все, насправді, не так".
"А як?"
"А так, що світ скрізь єдиний. А довіряти не можна нікому. Бо люди — невдячна худоба. Ти дай їм усе, поясни, що до чого, з твердих боків обклади щастям — вони того і не помітять. Бо їм треба тільки одного — нашкодити, звалити свою провину на когось і бути весь час невдоволеними".
"Що ж мені у зв'язку з цим робити?"
"Дякувати, що вони тебе й досі не виявили, — сказав Мутенок. — Через те, що мета їхня — знайти і знищити тебе".
"А яка моя мета?"
"А твоя мета — не дати їм себе знищити. До того, як ти виконаєш завдання".
"Яке завдання?"
"Ти мусиш підв'язати розірване і розплутати перекручене".
"А після того?"
"Роби, що хочеш".
"А вони не будуть нищити мене за це?"
Мутенок посмоктав папіроску і вже розкрив рота для афористичної відповіді, але тут двері рипнули, і в отворі Бурдик побачив чиєсь до сверблячки знайоме вухо.
"Тік-кай!" — закахикався Мутенок і напустив ядушного туману.
"Де? Чому?" — розгубився Бурдик. "Сили, — зашепотів Мутенок, — нижчі за мене і непідконтрольні мені..."
"Кажіть, — попросив Бурдик його, — голосніше. Я не чую".
"Матір'ю-землею прошу! — простяг Мутенок руки в його бік. — Біжи!"
"Тільки разом! — вдячний Бурдик схопив його за палець. — За вами — досвід, за мною енергія!"
Але тут курява довкола них уляглася і Мутенку відібрало мову. З останніх сил він кивнув головою у бік одзяблених дверей, і Бурдик побачив там Боровадянку, яка вже припала на стрибкову ногу.
Пішовши з університету, вона тепер совалася в різні установи, щоб бути десь ближче до влади і наглядати за кадрами. Рижков Валерій, колишній її чоловік, утік з Києва, і вона гризла тепер його батьків, хотіла до них прописати свою дочку Лєночку. З тим, щоб, коли вони помруть, то хата ця перейшла до неї. А свою однокімнатну вона б тоді переписала на дочку.
"Я знаю її!" — скрикнув Бурдик.
"Я теж!" — захрипів Мутенок.
"Гайда! Вставайте!"
"Пізно! Тікай сам!"
"А ви?"
"Я вже тут залишуся", — ледь сопів Мутенок. — Хоча я їх і ненавиджу. Але я стільки сил поклав на те, щоб залізти в цю шкуру, що так і приріс до неї. А ти тікай. Бо як залишишся — пропадеш!"
Кабінет Мутенка мав інші двері, через які Бурдик і вискочив у коридор. Він збіг сходами на перший поверх, перестрибнув через вертушку, і більше його там не бачили.
Бурдик розплутує перекручене
Втікши від соціуму та примусової праці, він розгорнув самостійну роботу і зміг за короткий час визначити себе як політично, так і естетично. Пірнув углиб знань, став виписувати чужі думки, ловив вночі різноголосе радіо і дійшов висновку, що все складне можна звести до простого, а будь-яка простота є прихованим лабіринтом премудрості.
Щоб розібратися раз і назавжди з політикою, він подався в зворотній бік. Від ганебного сьогодення у світле минуле, де люди віталися з усіма перехожими і пили воду з річок. Починаючи від чергового, двадцять п'ятого з'їзду, Бурдик навколішки позадкував туди, де жеврів ідеал. Він мріяв дослідити, хто, де, коли і за яких обставин перекрутив пряму лінію. Але чим глибше він заповзав і чим більше вузлів розплутував, тим очевидніше йому ставало, що лінія ця завжди була кривою.
Подорож з'їздами та праця з першоджерелами зробили з Бурдика знавця відтінків та форм. Він тепер міг здаля відрізнити консерват-угодовця від радикал-центриста, а ультраправий ухил від анархо-лівої платформи. Переповнений цим знанням, Бурдик забаг змін. Для цього він мусив підняти й розбурхати масу. Бо тоді (й тільки тоді!) вона сама почне розбиватися на трійки, п'ятірки, зв'язківців, бомбістів і ватажків.
Із джерел, які мали вихід на закордон, Бурдик якось дістав заборонену в нас книжку про те, чому нам так зле і що треба зробити, щоб нам стало добре. Того ж вечора він запросив до себе надійних друзів.
Читали по черзі, весь вечір, піч і половину наступного дня. Пили чай, обговорювали почуте, палали праведним почуттям.
Збагнули: якби така книжка пішла в народ, то народ би, нарешті, прокинувся і сказав би собі, що так далі жити не можна.
Постановили: заварити ще чаю, розбити книжку на шматки і переписати хто скільки подужає від руки. Сіли кружка й, зазираючи по черзі в текст, перенесли на окремі аркуші всі вузлові думки.
Вирішили через тиждень зібратися знову, накидати план дій і нести його в маси.
З хати виходили поодинці, озираючись. Бурдик сховав переписане за туалетний бачок і відніс книжку туди, де взяв. Через тиждень вони мали скласти програму і розподілитися на осередки.
Але всі зустрілися раніше. Переписувачі одіспалися, з них вийшов чай і прийшло розуміння, що в цій країні за таку каліграфію дають п'ять років. І що кожен з аркушів — то вже є речовий доказ.