* В істинному розумінні слова (латин.).
Тому большевизм і фашизм, дві "нові" політичні спроби, що переводяться в Європі та на її окраїнах,— це два ясні приклади істотного регресу. Не так через наявний зміст їх доктрин, який, окремо беручи, звичайно, має в собі зернятко правди — хто у всесвіті не має трошки рації? — як через антиісторичний, анахронічний підхід до їх частки рації. Це типові рухи маси, керовані, як усі подібні рухи, людьми пересічними, несвоєчасними, без доброї пам'яті, без "історичного сумління". Вони поводяться з самого початку так, наче вони вже відійшли в минуле, наче вони належать до якоїсь стародавньої фауни, хоч і з'являються в наші дні.
Не в тім питання, чи хтось большевик і комуніст, чи ні. Я не дискутую про вчення. Неймовірною й анахронічною річчю є те, що комуністи 1917 року кинулись робити революцію, яка своєю формою тотожна з усіма минулими і в якій анітрохи не виправлено вад і помилок старовинних революцій. Тому російські події не цікаві з історичного погляду; тому вони аж ніяк не є початком нового життя. Це, навпаки, монотонне повторювання попередніх революцій, це попросту шаблон революцій. Доходить до того, що серед тих багатьох ходячих фраз, що їх склав старий людський досвід про революції, немає ні однієї, яка не знайшла б жалюгідного підтвердження, коли її прикласти до цієї революції. "Революція пожирає власних дітей!" "Революція починається поміркованою партією, зараз переходить до екстремістів і дуже швидко починає вертатися до реставрації" і т. д. і т. п. До цих стародавніх банальностей можна додати ще декілька менше знаних, але не менше влучних істин, з-поміж них оцю: революція не триває довше як п'ятнадцять років, період, що збігається з розквітом одного покоління (27).
Хто насправді прагне створити нову суспільну чи політичну дійсність, мусить передусім постаратися, щоб новостворена ситуація перекреслила ці благі шаблони історичного досвіду. Я особисто резервую прикметника "геніальний" для того політика, який щойно заходився діяти, як уже починають сходити з розуму професори історії в інститутах, побачивши, що всі [70] "закони" їх науки скасовано, перервано, обернено в попіл.
Змінивши знак большевизму, можна зробити подібні твердження про фашизм. Ані одна, ані друга спроба не є "на висоті часів", вони не містять у собі всього минулого в перспективі, а це — необхідна передумова, щоб перебороти його. З минулим не можна змагатися рукопаш. Майбутнє перемагає, поглинаючи його. А коли воно залишить якусь частину, то це його загибель.
І один, і другий — большевизм і фашизм — це два псевдосвітанки; вони провіщають не завтрашній ранок, а ранок якогось архаїчного дня, що його вже не раз прожито; це два примітивізми. І такими будуть усі рухи, що впадуть у таке безглуздя і почнуть навку-лачну бійку з тією чи іншою частиною минулого, замість того щоб перетравлювати його.
Нема сумніву, що треба перебороти лібералізм дев'ятнадцятого століття. Але цього якраз не може зробити той, хто, як фашисти, декларує себе антилібе-ралами. Бо антилібералами чи нелібералами були люди перед добою лібералізму. І оскільки останній уже протріумфував, він повторить свою перемогу безліч разів, або все — лібералізм і антилібералізм — скінчиться руїною Європи. Існує невблаганна хронологія життя. У ній лібералізм пізніший від антилібералізму або, іншими словами, він більш життьовий, так, як гармата є грізнішою зброєю, ніж спис.
На перший погляд, позиція анти-щось видається піз-. ніщою за оте щось, бо вона означає реакцію проти нього та вимагає його попереднього існування. Але новизна, якою являється анти, швидко розпливається в пустий, негативний жест і лишає, як одинокий позитивний зміст, лише якийсь пережиток. Той, хто заявляє, що він "анти-Педро", не робить нічого іншого,— перекладаючи його ставлення позитивною мовою,— як заявляє, що він прихильник світу, де Педро не існує. Але якраз така ситуація існувала в світі, коли Педро ще не народився. Антипедровець, замість того щоб зайняти місце після Педро, займає місце перед ним і перемотує цілий фільм на минулу ситуацію, після якої неминуче знову з'явиться Педро. Отже, з тими всіма анти стається те саме, що, згідно з легендою, сталося з Кон-Фуцієм. Він народився, звичайно, після свого батька, але — чорт побери! — він народився, мавши вже вісімдесят [71] літ, тоді як його родитель мав тільки тридцять. Всяке анти — тільки просте й пусте ні.
Все було б гаразд, якби ми ясним і виразним ні знищили минуле. Але минуле — це в істоті revenant *. Коли відкинути його, воно вертається, і то неминуче. Тому єдине справжнє переборення його — це не відкидати його. Числитися з ним. Діяти з увагою на нього, щоб ухилитися, щоб уникнути його. Словом, жити "на висоті часів", з перебільшеною свідомістю історичної кон'юнктури.
* Зворотиме (фр).
Минуле має рацію, свою власну рацію. Коли йому не признати її, воно вернеться й буде вимагати її, накидаючи разом з нею свої помилки. Лібералізм мав певну рацію, і її треба признати навіки-віків. Але він не мав цілої рації, і тому треба відкинути його помилки. Європа мусить заховати свій істотний лібералізм. Це передумова, щоб перебороти його.
Коли я говорив тут про фашизм і большевизм, то лише побічно, зачіпаючи тільки їх анахронічні риси. Ці риси, на мою думку, невіддільні від усього, що сьогодні ніби тріумфує. Бо нині тріумфує маса, і тому лише ті насичені її примітивним стилем задуми, що їх вона сформувала, можуть святкувати позірну перемогу. Але позатим я тепер не розглядаю істоти ні одного, ні другого, так, як не намагаюсь розв'язати вічну дилему між революцією та еволюцією. Максимум, що цей нарис зважується вимагати,— це щоб революція чи еволюція були історичні, а не анахронічні.
Тема, якою я займаюся на цих сторінках, політично нейтральна, бо вона належить до багато глибших сфер, як політика з її чварами. Консерватор чи радикал є однаковою масою, і ця різниця, що в кожній добі була дуже поверховна, ніяк не перешкоджає, щоб обидва були одним і тим же — збунтованою черню.
Немає надії для Європи, коли її долю не покладеться в руки дійсно "сучасних" людей, що відчувають, як під ними здригається ціле підґрунтя історії, що знають сучасну висоту життя і гидують усякою архаїчною і примітивною поставою. Нам потрібне знання суцільної історії, щоб не провадитися в ній, а, навпаки, вирватися з неї.