І враз ударив грім. Виявилося, що чутка справедлива. "Ворд-Велі" оголосила, що акціонери мусять дати додаткові внески. Буйний День зняв руки вгору. Він перевірив повідомлення й припинив купівлю. Вниз покотились не тільки акції "Ворд-Велі", але й інші папери. "Ведмеді" все тисли й тисли. Буйний День навіть не поцікавився, чи "Ворд-Велі" докотилась до самого дна, чи ще падав далі. Він не був приголомшений, ба навіть не розгубився. Поки біржа шаленіла, він покинув бойовище, щоб спокійно все обміркувати. Після недовгої наради зі своїми маклерами він повернувся до себе в готель, купуючи по дорозі свіжі вечірні газети. У всіх чорніли заголовки великими літерами:
"БУЙНОГО ДНЯ ОБСТРИЖЕНО", "БУЙНИЙ ДЕНЬ ДІСТАВ ПО ЗАСЛУЗІ", "ЩЕ ОДИН ЗАХІДНИК СПІЙМАВ ОБЛИЗНЯ".
Вже перед готелем він прочитав у вечірньому додатку, що один молодик наклав на себе руки, гравши на біржі за його прикладом і втративши геть усе, що мав.
— І на якого біса було йому вкорочувати собі віку? — пробурчав під ніс Буйний День.
Він зайшов до свого номера, замовив мартіні, роззувся і почав думати. Минуло з півгодини. Він підвівся, випив коктейль, і приємна теплота розійшлась йому всередині. Риси його обличчя злагідніли, і він повільно, умисно, однак зовсім не роблено всміхнувся.
— Оце-то підвезли воза, далебі, — пробурмотів він.
Тоді усміх згас, і обличчя його стало знов поважне, аж похмуре.
Коли не рахувати його частки в кількох меліораційних підприємствах на заході, що вимагали ще великих додаткових вкладень, у нього нічого не залишилось, він був знищений дощенту. Але найтяжче вражено було його гордість. Як легко він попався! Його обшахрали, і він нічого не зможе довести. У найпослідущого селюка були б документи, а в нього — нічогісінько, крім "джентльменської угоди", словесної умови. "Джентльменська угода"! Він пирхнув. "Ручуся честю джентльмена", — знову забринів йому у вухах Даусетів голос, як він чув його в слухавці востаннє. Кишенькові злодюжки, шахраї, — і вони його обмахорили. Газети писали правду: він приїхав до Нью-Йорка, щоб його обстрижено, і Даусет, Леттон та Гугенгамер зробили це. Він — дрібненька рибка, і вони погралися з ним тільки десять днів — їм вистачило цього часу, щоб проковтнути його разом з його одинадцятьма мільйонами. Звісно, це вони ввесь час збували йому свої акції, а тепер, поки біржа ще не очухалась, скуповують "Ворд-Велі" мало не задарма. Що ж вони зроблять з баришем? Натанієл Леттон із своєї частки, мабуть, вибудує ще два-три корпуси для того університету. Леон Гугенгамер придбає нову машину для яхти або навіть заведе цілу флотилію яхт. А що ж у біса зробить Даусет із своїми грішми? Кат його знає. Скоріше за все відкриє ще низку банків.
Буйний День сидів, попивав коктейль і заносився думками в минуле, на Аляску. Знову переживав він важкі роки боротьби за свої одинадцять мільйонів. Часом у серці йому спалахувала жадоба крові, бажання помісти, і в мозку складались дикі плани вбивства своїх ошуканців. Ось що мав би зробити той молодик! Замість порішити себе, вія, мусив піти й перестріляти їх.
Буйний День відщібнув свою валізку і вийняв автоматичного кольта сорок четвертого калібру. Великим пальцем підняв запобіжника й вісім разів уряд відтяг назад замок. Вісім набоїв один по одному випали з магазина. Він повкладав їх туди знову, дослав один у цівку, звів курка й спустив запобіжника. Тоді вкинув зброю в бічну кишеню піджака, замовив ще один мартіні й сів назад на стілець.
Ще з годину він сидів і думав, але вже більше не всміхався. Дві зморшки лягли йому обіч уст. Вони промовляли про тяжку працю на Півночі, про люті морози, про все, чого він досяг і що витерпів. Про нескінченні тижні на сніговій стежці, про похмуру тундру на берегах мису Барроу, про грізні крижані зашерети на Юконі, про бої зі звірами й з людьми, про страшні дні голоду й довгі місяці в кусючому пеклі мошви на Койокуку. Про мозольну працю кайлом і заступом, про шрами й про рани, про харчування самим м'ясом, нарівні з собаками, про всі довгі двадцять років кривавого поту й надлюдських змагань.
О десятій годині він підвівся й заходивсь пильно вивчати адресний довідник міста. Взувши черевики, він вийшов на вулицю, взяв візника й від'їхав у ніч. Двічі він міняв візника і нарешті спинився біля відкритої нічної контори одного детективного агентства. Він сам узявся організовувати, що йому треба, щедро заплатив уперед, сам добрав шістьох агентів і розказав їм, що робити. Їм ще зроду не доводилось одержувати стільки грошей за таку нескладну роботу. Бо, крім плати в касу контори, він дав кожному по чеку на п'ятсот доларів і обіцяв ще по одному такому, коли діло вигорить. Буйний День певен був, що не пізніш як завтра три його потаємні партнери повинні десь зійтися докупи. До кожного він приставив по два шпиги; йому треба було знати тільки час і місце.
— Ні перед чим не спиняйтесь, хлопці, — ще наказав він їм, відходячи, — Мені конче потрібні ці відомості. Хоч би що ви зробили, хоч би що сталось, я вас визволю.
Повертаючись до готелю, він знову кілька разів міняв візника. А там піднявся у свій номер, випив останнього на ніч коктейля, ліг на ліжко й заснув. Уранці він одягнувся, поголився, замовив сніданок, послав по газети й став чекати, але нічого не пив. Близько дев'ятої години задзвонив телефон, і почалися звідомлення. Натанієл Леттон сів у поїзд у Таррітауні. Джон Даусет виїхав з дому в метро. Леон Гугенгамер ще не показувався, хоч він, безперечно, вдома. Отак розгорнувши перед собою план міста, Буйний День стежив, як з'їжджаються три його компаньйони. Натанієл Леттон приїхав до своєї контори в будинку Мютюел-Солендер. Невдовзі прибув туди й Гугенгамер. Даусет був ще у себе в конторі. Але об одинадцятій надійшла звістка, що й він приїхав до Мютюел-Солендера. За кілька хвилин Буйний День уже мчав туди в найнятому автомобілі.
РОЗДІЛ IV
Двері розчинились навстіж. Леттон зразу замовк, і всі троє компаньйонів, приховуючи збентеження, звели очі на Буйного Дня. Він увійшов розгонистою ходою, неначе за санками по сніговій стежці, — може, навіть несвідомо трохи тим хизуючись. Йому справді здавалось, наче він чує під ногами ту стежку.