Водоп'янов глянув на нього з жалем, і Руперт знову поринув у важкий сон.
РОЗДІЛ шостий
Джо таки справді було нелегко. Вона не вірила, що Руперт загинув, і вперто продовжувала пошуки. Численні друзі теж не вірили в його смерть, адже міністерство авіації так і не дало певної відповіді на те, що сталося. Філ-ліпс-Джонс, начальник відділу, в якому працював Руперт, повідомив Джо, що коли "дакота" розбилася при посадці в Туле, серед уламків виявили всіх, окрім Руперта. Ніхто не знає, де він дівся і що з ним скоїлось. Та все ж нема жодної надії, що він живий.
Джо зверталася до приятелів Руперта з інших міністерств та до його дядька — члена парламенту, і все ж нічого довідатися так і не змогла. Джо телефонувала своєму кузенові в адміралтейство — невже вони не почувають за собою вини, адже хтось мусить відповідати за те, що сталося? Та це нітрохи не розвіювало таємницю, і Джо з хвилюванням очікувала приїзду полковника авіації Мура, котрий повідомив телефоном, що має якісь новини. Він пообіцяв заскочити в Хемпстед, де Ройс мав свій будинок, що його Джо ледве вдалося відстояти, коли він спродував геть усе після війни.
— Тільки багатії можуть дозволяти собі таке! — щоразу докоряла вона чоловікові, коли заходила суперечка про гроші або кохання.
Руперт завжди виправдовувався і сердився, коли Джо заводила мову про гроші, хоч знав, що в поганому настрої вона ладна звинувачувати його в усіх смертних гріхах. Здебільшого він не звертав на це уваги, але щойно чув слово "гроші", одразу навіснів. Джо миттю все забувала, а він ще довго не міг їй простити образи.
Вона мала рацію щодо грошей. І хоч це його й сердило, добре розуміла всі його дивацтва. Руперт одказував, що його, бачте, так виховали. Але ж визнаючи свої вади, кожен тим самим визнає свою поразку, ось чому Руперт завжди повторював, що він ординарний і цілком нормальний громадянин.
— Звичайно, ти цілком нормальний! — повторювала йому Джо.— Але ж у тебе звички людини, яка хоче жити своїм розумом, не маючи й ламаного гроша. Щоб так чинити, треба спершу щось мати...
Коли вони познайомились, він жив на проценти з капіталу. Як їй було не покохати таку забезпечену людину? Він був молодий, розважливий і чемний, хоч і занадто впертий. їй подобались його ясні очі, тонка спортивна статура і світле волосся. Вельми невдоволений своїм вихованням, він намагався вступити до університету. Це було одразу по війні, і жоден університет не брав без свідоцтва про середню освіту. Тоді він повернувся в Афіни та знову взявся — але без попереднього захоплення — збирати черепки на розкопках поблизу Корінфа: у Греції точилася громадянська війна, і ця робота здавалася йому недоречною. Сором було казна-чим розважатися, коли земля горіла од напалму. Він полишив Афіни й повернувся до Англії, звідки мало не дременув аж у Мексіку. Та вчасно отямився, розуміючи, на що перетвориться все його життя, коли він отак вештатиметься по світу. Тому пішов до своїх друзів з військового флоту і попросився знову на метеослужбу, де працював до шпиталю. Якщо його знання в цій галузі комусь потрібні, то він з охотою віддаватиме їх.
Він став цивільним службовцем невеликої військово-морської метеостанції і намагався сумлінно виконувати свої обов'язки, та все це було до того одноманітне й нудне, що Руперт знову зажадав чогось іншого, хоч розумів, що, кинувши роботу, вічно байдикуватиме. Хвороба батька постійно лякала його. Отже, потрібно було (хоч це й виявилося згодом перебільшенням) всіляко гальмувати її в собі. Особливо винні були гроші, і тому Руперт ненавидів їх і всіляко намагався позбутися, бо справді хотів досягти чогось у житті.
Все вийшло куди простіше, ніж він собі уявляв. У нападі зненависті до багатства він через свого повіреного, який всіляко його відмовляв, одразу переписав усі свої акції, страхові поліси, бони та пай у родинному підприємстві на ім'я матері. Руперт навіть не порадився з нею, а вона спокійнісінько все прийняла, лиш запитавши його листом, з яких джерел сплачувати податки й кому заповісти капітал. Може, йому?
Юрист ще до цього пояснив їй його наміри, але вона все пустила повз вуха, бо думала лише про себе. Вона не вважала сина ні п'яним, ні божевільним. їй це здалося цілком звичайним, а Руперт коротко й рішуче написав у листі: "Роби, як знаєш!" Бо знав, що врешті-решт вона залишить йому все — і свої гроші, і його. Може, це й було рятівним човником, який підсвідомо він тримав про запас. Та зараз йому все було байдуже.
"Я перепишу потім на когось іншого або витрачу на щось путнє",— думав він. Хоч дуже не любив, коли марно гайнують гроші, навіть і ті, що вже йому не належали.
Він був "бідняком", коли вони стрілися вдруге, та саме тоді (з допомогою друзів) йому вдалося влаштуватися на кращу роботу — в метеорологічне управління, де саме заснували секцію вивчення верхніх шарів полярної атмосфери. Це, здається, припало йому до душі й давало відчути, що він нарешті займається чимось справжнім.
Єдиним недоліком було те, що в секції командували фізики й математики, а не люди з досвідом, які тільки й уміли що вести свої спостереження. Вищої математики Руперт не знав, і його шеф Філліпс-Джонс щоразу шпиняв його цим.
Руперт старався як тільки міг і навіть (на його власну гадку) був відданий справі, проте уникнути сутичок було неможливо. Ройс твердо наполягав на своєму, до того ж ідеї його завжди були оригінальні; хоч він і не мав потрібної наукової підготовки, роботу свою вважав святинею.
Отоді вони й побралися з Джо. Вона обурилась, що чоловік так легко позбувся грошей, і хотіла змусити його взяти все назад. Хоч і не була жадібною. Просто дивилася тверезо на світ. Навіщо так чинити? Адже гроші нікому не заважають. Вона ще не знала його як слід, хоч і ладна була кохати — все одно, багатого чи бідного. Проте ждала, що Руперт згодом візьметься за розум і поверне те, що йому належить. Та дарма. "От саме тому, що я одружився з тобою, я й не зроблю цього",— одказував він. Бо не хотів, щоб вона стала жертвою грошей, як його матінка. Він вірив, що мати була б зовсім іншою, якби не одружилася з його батьком.