РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Проте вранці він заспокоївся і вирішив зостатись.
Він не міг допустити, щоб страх і свідомість провини здолали його. О третій годині ночі, знемагаючи од духоти та дослухаючись до монотонного плюскоту хвиль, Руперт ніяк не міг позбутися страху. Зате о сьомій, коли поголився та викупався й стояв на скелі, дивлячись на гладеньку поверхню лагідного моря, уже знав, що не злякається.
Хай це безглуздо, хай вони візьмуть його, але тікати ганебно.
Він полишить цю країну, тільки відвідавши Зміїний острів, заради чого приїхав сюди. Правда, Ніна все ще викручувалась, кажучи, що туди можна дістатися лише сейнером. А рибальські човни, як на гріх, туди не ходили. Вона все кудись бігала, щоб порадитись. Аби виправити свою севастопольську похибку, пропонувала йому їхати до Фанагорії, Євпаторії, Феодосії та в десятки інших грецьких полісів. Ні, одказував він, тільки Зміїний, на більше нема часу.
Федір щез.
— Він скоро повернеться,— запевняла Ніна. Це Рупертові не подобалось. Нарешті вона все влаштувала.
* * *
Він намагався щоранку читати російські газети. Весь світ був тепер для нього "закордоном". Ніби десь на іншій планеті росіяни здобули перемогу на Олімпійських іграх, а становище в Бельгійському Конго, очевидно, призведе до розколу Африки. Чи є Катанга частиною Конго? Лумумба й росіяни вважали, що так. Англія, Америка, Франція, Бельгія — навпаки.
Руперт, звичайно, міг критися, в душу не влізеш, але сховатися од гадки про "Путівник", що його саме якийсь севастопольський хімік досліджує в розчині, він не міг.
Ввечері слухав передачі Бі-Бі-Сі. Спершу вважав, що йому зумисне поставили цей потужний приймач, та, коли Ніна запросила його на вечірку до безрукого інженера, одруженого з гарною жіночкою, котрій доводилося годувати його з ложки, підносити до рота чарку, зачісувати, оскільки руки було відтято аж до плечей (тяжкий інвалід, яких так багато в цій країні після нищівної війни), Руперт побачив у нього точнісінько такий самий.
Руперт на кожному кроці думав про Дж. Б. Лілла, бо такий був його душевний стан. Він вирішив сказати адміралу, що неможливо поєднувати в одній особі обидва види таємної розвідки. Щоб точка зору була неупередже-на і спостережник міг випитати все, що хотів, не варто займатися дрібницями, які цікавили Колмена: це заважало серйозним роздумам і наражало розвідника на небезпеку. Військова розвідка була пов'язана з найвищим нервовим напруженням, а для виконання психологічних завдань адмірала потрібен був цілковитий спокій.
Зате, дратуючись, він дедалі уважніше придивлявся.до Ніни — до її щирого поводження, одягу і навіть ходи. Вона, очевидно, зовсім не зважала на панчохи, коли й зодягала їх. Не берегла їх на прогулянці, як європейські жінки. Всі росіянки такі. Але від цього вони нітрохи не гірші. Його уява про тутешніх жінок поступово мінялася. Марно було б порівнювати з секретарками й продавщицями Лондона цих міцних і навдивовижу ставних жінок, рум'янощоких селянських дівчат чи навіть міських чепурух. Правда, секретарок і продавщиць у санаторії не було, а переважно, здається, студентки, фабричні робітниці, вчительки, інженери й геологи. Якось він поспитав, їдучи в автобусі, чим займаються їхні попутниці. Ніна всіх обійшла і розпитала від імені "англійського героя". Шестеро виявились геологами, дві — інженерами-електриками, дві — студентками інституту іноземних мов, чотири — робітниці консервної фабрики і дві — водіями тролейбусів. Жодної продавщиці або секретарки! "Мабуть, тут менше друкують, менше продають і купують",— подумав він.
Руперт також почав не на жарт цікавитись, як кохають у Росії , хоч і не розумів, чи це власна допитливість, чи намагання здивувати Дж. Б. Лілла; він придивлявся до закоханих на вулицях Ялти, на пляжах, в кипарисових алеях. Ні, любов скрізь та сама. Хоч закохані — різні. Тут вони позбавлені сексуальної реклами і не так зацікавлені у вияві статевих емоцій, проблем, які на Заході проходу не дають.
Він вважав, що може робити подібні висновки, адже виховувався в аж надто розбещеному середовищі і добре знав, як поводять себе там жінки. Лиш багатії знають, якими тупими, пеосвіченими й невиховапими, а іноді й просто відразливими можуть бути багатії. Він добре розумів, чому пориває з цією кастою і прагне потрапити до середовища менш забезпечених, навіть обмежених, але таких, що принаймні зберегли моральні принципи і головне — віру й любов до праці.
Та пішовши з роботи, позбувся й цього. Віру в гроші втратив давно. Ось чому так звані природні переваги того класу, в середовищі якого народився, вмерли у ньому назавжди. А тепер йому навіть здавалося, що похитнулась його безмежна любов до науки...
Чому?
У цій країні, чужій і далекій, було щось таке, що підривало твою віру, хоч і нічого не давало навзамін. Він був певен переваги свого світу — люди там іс^іце їдать/ ліпше виховані й освічейі (Хоч і"в Цьбйу йочавг сумніватися). Проте, побувши два-три тижні в цій країні, раїї1-том почуваєш себе так, ніби потрапив на В/Ґарс або йрб-плавав довгий час у відкритому морі. Тйій погляд на світ стає гострішим, і від цього все раптом починає втрачаїй попередній зміст, хитається твоя віра в непорушні ідеали. І хоч адмірал настроїв Руперта на свій лад і спрямував його очі в потрібному напрямку, він чомусь усе брав під сумнів і не вірив, Що росіяни з їх радарами та морськими фортецями такі вже справді смертельні вороги, йк їх вважає Дж. Б. Лілл.
Що ж йому далі тут робити? І чи варт взагалі ризикувати, затримуючись ще на день чи на годину.
Цього він не відав. Але дууке хотілося додому. Він скучив за Джо й Тесе. Ніна з Тетяною одшукали його на балконі, коЛи він, задерши ногу, читав листа од Роланда; в розповіді хлопчика звучали російські нотки, і це дратувало і непокоїло Руперта. Він узяв дрібку мурах, яких назбирав уранці, і почав годувати ними ластівок.
— Можемо завтра їхати! — зраділо повідомила Ніна.— Усе гаразд, Рунерте. Ввечері з Одеси відпливає судно-ла-бораторія. Ми полетимо з Сімферополя о дев'ятій. В Одесі нас зустріне машина й одвезе на судно. За добу будемо па острові. Федора Миколайовича не ждатимем.