Руперт смикнув з такою сплою, що риба затріпотіла в кроні дерева у нього над головою.
— О merde! 6 — вилаявся Федір і поліз на дерево.
Не встиг Руперт підвести очі, як риба вже лежала біля його ніг. Він витер руки об штапп й вирішив трохи перепочити, та Федір не вгавав:
— Ну що? Подобається?
— Так,—сказав Руперт і вирішив, тдо треба продовжувати.
Він поліз до кишені, набрав ікри, начепив нову бала-буху й закпнув. Проте Федір застеріг:
— Потихше. Вони дотумкали: дуже кмітливі риби. Це було так. Риба не клювала.
— Сідайте,— шепнув Федір.
Руперт сів, а той прилаштувався поруч; тримав свою вудку так близько, що гачки майже чіплялися.
— Ось!
Федір нагнувся й вихопив вудку Руперта з води. На гачку тріпалась невелика форель. Він кинув її за пазуху і одразу ж піймав іншу, поки Руперт і змигнути не встиг.
За якихось п'ять хвилип вони виловили всю стаю. За пазухою в обох було вже рибин із двадцять, і Руперт подумав: "Дурні маленькі ненажери!" Він гудив форель, що та давала себе так легко впіймати, хоч гудити слід було перш за все себе. Коли б він спробував ловити на ікру в маєтку своїх родичів на Тесті або Соверні, його пристрелили б як злісного порушника правил риболовлі. Він спробував пояснити це Федору, але той тільки засміявся:
— Тут вас ніхто не стрілятиме. Адже форелі тьма-тьмуща, а їжі не вистачав. Вона все одно не виросте.
— Можливо, й так.
Вони підвелись, і Федір закрокував униз, поклавши вудку на плече та перескакуючи з каменя на камінь. Руперт старався не відставати, але щоразу наскакував на його вудлище. Та тільки сповільнював крок, Федір гукав:
— Вперед! Не затримуйтесь!
Вони перетнули широкий рукав. Федір стрибав, наче гірський козел, та раптом став і сумно повідомив Руперту:
— Знаєте, вчора помер паш славетний chanteur 1 Вер-тинський.
Руперт кивнув і опинився у воді, бо камінь, на який збирався ступити, був зайнятий Федором. Вода виявилась крижаною. Руперт одштовхпувся й виплив, а Федір погнався за його вудкою.
— Ось вона! — почув він його радісний голос.
Руперт здерся на скелю та взявся ловити напівживу рибу, що випала у нього з пазухи.
— Порядок! — хоробро вигукнув він.— Чого ж ми гаємось?
Федір сумно глянув на нього й запропонував свою сорочку.
— Ні, ні. Я хутко обсохну,— чемно відмовився Руперт, одгортаючи з лоба мокре волосся.
Федір кивнув і промовив:
— Там, далі, більший вир. І Forellen крупніші.
Вони знову поскакали, і Руперту здалося, що то річка біжить за ними і ніяк не може перейняти. По дорозі закидали в кожну вирву. Федір тулився поруч. Коли після другого змушеного купання Руперт напхав повну сорочку рибою, Федір заявив, що час додому.
Руперт оглянувся на високі гори, порослі сосняком, і вирішив, що їм не дістатися туди й за п'ять годин, коли взагалі зможуть іти.
— Я вже не вилізу туди,— признався він.
— Ми поїдемо,— заспокоїв Федір і хутко закрокував до шосе, де ходили автобуси.
Ось показався один, напханий туристами. Водій посигналив і промчав мимо. За ним виринув інший, люди вітали їх веселими вигуками, та водій не зупинив. Перш ніж з'явився третій,— вони чули, як він гурчав під гору,— Федір одбіг ярдів на п'ятдесят і став на дорозі, піднявши руки; водій змушений був притормозити. Федір підбіг до нього й, киваючи в бік Руперта, щось говорив. Коли покликав, Руперт кинувся, мов хорт. Він здогадався, що Федір умовив водія чимось на зразок: "Це англійський герой — Руперт Ройс!"
І герой з двома довжелезними вудками та дохлою рибою в мокрій сорочці, з кишенями, замащеними червоною ікрою, в розідраних і зашмарованих штанях, з брудними ногами й злиплим волоссям, поліз до автобусу. Його зустріли радісним "ура!".
Дівчата вітали його з уловом, юнак узяв вудлища, і, всівшись, Руперт з приємністю слухав їхніх пісень.
А що ж Тедді?
Він підсів до гарненької дівчини й готовий був розмовляти з нею до ранку.
Руперт зітхнув і подумав: "Тедді always ready!.."
Коли приїхали, він зібрав рибу, що повипадала з-за пазухи, всі знову закричали "ура!", кожен потис йому руку. Хитаючись, він ледве доплентав до готелю.
— Ви що, впали в річку? — здивувалась Ніна.
— Дурниці, всього-на-всього раз чи два.
— Вам треба переодягтися.
Федір знову запропонував йому свою сорочку. Руперт одмовився, вважаючи за краще одступити у власному озброєнні, а Ніна побігла купувати йому одяг. Сорочка виявилась нижче колін, і Роланд аж качався зо сміху.
Руперт і сам ладен був розреготатись, якби Ніна не проговорилась, що Федір поїде з ними.
— До Гагри? — запитав він.
— Так. І до Криму теж.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
Ніна додала, що він, мабуть, поїде з Федором, а вона, коли зможе, наздожене їх: Олексій все ще потребує догляду.
— Мені дуже шкода,— пробачилась вона.— Зовсім не хотілося б вас покидати.
— Я розумію.
— Він же такий невгамовний...
— Мені це відомо.
Та ввечері вона сказала, що Олексієві дали санітара і що все вирішилося само собою.
Перед від'їздом вони навідали Водоп'янова.
Руперт пересвідчився, що все гаразд. Олексію дозволили вставати, і він грав на балконі в карти з іншим інвалідом, якому відрізали руку, а шию борознив глибочезний шрам.
— Знайомтеся. Це мій приятель Микола,— притримав Олексій його за рукав, бо той хотів тікати.— Він теж побував у Арктиці, де на нього впала бочка з гасом і мало не розчерепила голову.
Микола мляво посміхавсь, намагаючись видертись.
— Не йдіть. Посидьте з нами,— припросила Ніна.
— Тут надто пече,— муркнув він і пішов.
— Соромливий, мов дівча,— пояснив Олексій.— Хоче побратись з тутешньою сестрою, а духу не вистачає. Просить мене освідчитись. Не заперечуєш? — усміхнувся він до Ніни.
— Не треба. Він ще ббразиться...
— Він не розуміє по-англійськи. Зате розмовляє німецькою і японською. Якось я спитав у нього, чи не був він закоханий у японку, і він розповів, що в Японії була відома письменниця Мурасакі. Він запевняє, що ніколи чогось подібного не читав. Просто диво. Японські жінки, на його думку, пишуть краще, ніж чоловіки. Каже, що з радістю одружився б з японкою, коли б у житті такі були.— Олексій весело розсміявся.— Бідний Микола. Ти б допомогла йому, Ніно.
— А чим він займається? — поспитав Руперт. (Його зацікавило, що міг робити в Арктиці знавець японської мови).