Літературна чи наукова, вільна чи спеціальна — будь-яка наша освіта переважно вербальна, а отже нездатна виконати своє призначення. Замість обернути дітей у широкоосвічених дорослих, вона в результаті створює дослідників природничих наук, геть необізнаних з Природою як первісним фактом досвіду, вона виплекує космополітичних гуманітаріїв, що нічого не знають про культуру, ні свою власну, ні чужу.
Такі видатні психологи, як Семюел Реншоу, вигадали способи розширення діапазону і збільшення чіткості людського сприйняття. Та чи скористалися цим наші просвітники? Відповідь однозначна — ні.
Вчителі в усіх галузях психофізичного уміння, від спостерігання за зірками до тенісу, від ходіння по линві до проповідництва, шляхом проб і помилок знайшли оптимальні умови діяльності в кожній окремій області. Та чи якийсь із фондів фінансував цей проект для зведення всіх емпіричних відкриттів в загальні теорію й практику вищої творчості? І знову, наскільки мені відомо, відповідь буде заперечною.
Служителі різних культів і диваки навчають різноманітній техніці для розвитку здоров'я, задоволення душевного спокою; і для багатьох з їхніх слухачів чимало з почутого виявляється дуже дійовим. Однак чи бачимо ми, щоб шановані психологи, філософи і клірики сміливо сходили до цих дивних і часом смердючих джерел, на краю яких часто роковано сидіти нещасній Істині? І знову відповідь буде заперечною.
А тепер кинемо погляд на історію вивчення мескаліну. Сімдесят років тому люди видатних здібностей описали трансцендентальні відчуття, що навідували тих, хто, перебуваючи в доброму здоров'ї, у відповідних умовах і правильному духовному стані, приймає наркотик. Скільки філософів, теологів і професіональних просвітників поцікавилися тим, як відчинити ці Двері в Стіні? Відповідь буде така: жоден.
У суспільстві, де освіта переважно вербальна, високоосвічені люди не спроможні приділити серйозної уваги чомусь іще, крім слів і понять. Постійно виділяються кошти, пишуться докторські дисертації й проводяться абсурдні наукові дослідження тієї архиважливої проблеми, що мучить учених: хто вплинув на кого, щоб було сказано те і те тоді й тоді? Навіть у наш технологічний час вербальні гуманітарні науки в пошані. Несловесні гуманітарні науки — мистецтва безпосереднього знання про факти нашого існування — майже цілковито ігноруються. Каталог, бібліографія, постійні видання ipsissima verba[20] віршомазів, приголомшливий показник, що об'єднує всі показники,— будь-який Александрійський проект, безперечно, буде схвалений і знайде фінансову підтримку. Та коли справа торкається того, щоб вам і мені, нашим дітям і онукам глибше пізнати внутрішню і зовнішню реальність, стати сприйнятливішими й відкритішими для Духа, менш схильними до фізичних недуг через психологічні невдачі і більш здатними контролювати нашу автономну нервову систему, словом, коли справа торкається будь-якої форми несловесної освіти, фундаментальнішої (і, швидше за все, кориснішої), ніж гімнастика на шведській стінці, жоден із шанованих діячів із жодного шанованого університету чи церкви й пальцем не поворухне. Вербалісти з підозрою ставляться до всього невербального; раціоналісти бояться даного, нераціонального факту; інтелектуали відчувають, що те, "що сприймає наше око (чи інший орган), цілковито чуже нам і необхідне лише для того, щоб не приголомшити нас". Окрім того, ця область освіти в невербальних науках не відповідатиме жодній з установлених шухлядок. Це не релігія, ні неврологія, ні гімнастика, ні мораль чи цивільне право, ні навіть експериментальна психологія. А отже, ця наука, як для академічних, так і церковних цілей неістотна і може бути цілковито проігнорована чи відкинута з покровительською усмішкою тим, кого фарисеї вербальної ортодоксії називають диваками, ворожбитами, дурисвітами чи некваліфікованими любителями.
"Я завжди помічав,— писав Блейк із гіркотою,— що Ангели марнославно називали себе єдиними мудрецями. Вони стверджували це з грубуватою відвертістю, що випливала із систематизованих висновків".
Систематизовані висновки — це те, без чого нам, як представникам виду чи індивідам, не обійтися. Але також ми не можемо, якщо бажаємо лишитися здоровими, обійтися і без безпосереднього сприйняття — чим несистематизованішого, тим кращого — внутрішнього і зовнішнього світу, в якому ми народилися. Ця реальність є нескінченністю, що вища за людське розуміння, та водночас вона дозволяє безпосередньо і, в певному сенсі цілковито себе осягнути. Таке над-осягнення належить до іншого, відмінного від людського, порядку, однак може виступити перед нами як відчута іманентність, знаюча участь. Бути просвіченим — значить постійно знати про всю реальність у її іманентній несхожості, вміти вижити як тварина, і водночас думати й відчувати як людська істота, щомиті звично звертатися до систематизованих висновків. Наша мета — зрозуміти, що ми завжди були там, де нам і належить бути. На жаль, ми занадто ускладнили своє завдання. А проте, існують такі Божі промисли, що їх можна частково і швидко здійснити. За реалістичнішої не до кінця вербальної системи освіти, як наша, будь-який Ангел (у блейківському розумінні цього слова) буде дозволений як недільна розвага, явлений і навіть, у разі необхідності, змушений здійснити випадкову подорож крізь певні хімічні Двері в Стіні у світ трансцендентального досвіду. Якщо він відчує жах, то це буде невдачею, однак корисною. Якщо його відвідає коротке, але позачасове натхнення, тим краще. Так чи так, Ангел втратить трохи образливої самовпевненості.
На схилі життя Фома Аквінський спізнав Натхненне Споглядання. Після цього він уже не повернувся до роботи над незавершеною книжкою[21]. У порівнянні з цим усе, що він прочитав, що доводив і про що писав — Арістотель і сентенції, запитання і докази, великі Суми[22] — були не більше за плевели чи солому. Більшості інтелектуалів такий сидячий страйк видасться небажаним, навіть морально неповноцінним. Однак "ангельський доктор"[23] запропонував систематизованіші висновки за будь-яких дванадцять звичайних ангелів і дозрів, щоб стати перед Смертю. Він запрагнув правди в ці останні місяці своєї смертної долі, забажав повернути від чисто символічних соломи й плевел до справжнього хліба і речового факту. Ангелам нижчого порядку, що прагнуть до довголіття, слід повернутися до соломи. Проте людина, що прийшла назад крізь Двері в Стіні, вже ніколи не буде такою, якою туди зайшла. Вона стане мудрішою, але менш самовпевненою, щасливішою, але менш самозадоволеною, свідомою своєї обмеженості, але здатною краще зрозуміти зв'язок слів із речами, систематизованих висновків із непоясненною таємницею, яку намагаються за їх допомогою і з незмінною марнославністю осягнути.