Божі воїни

Страница 62 из 165

Анджей Сапковский

— На жаль, — похмуро сказав Щепан Тлах, — аж ніяк не здоров'я нам бажає пан Міхалець, а смерті, та ще й лихої. А ми його у Бездезі рушити не можемо, не здобути Бездезу. На тамтешніх мурах зуби поламаєш.

— На жаль, — підтвердив через плече Войта Єлінек, що якраз мочився у вогнище каміна, — саме так воно і є. А чимало є й під самим нашим носом інших замків і панів, які нам зла зичать. За три кроки від нас, у Дєвіні, сидить і щодня погрожує пан Петер з Вартенберка. За шість миль звідси є Ральско, а в Ральско сидить пан Ян з Вартенберка на прізвисько Худоба...

— З Богушем з Коване, паном на Фридштейні, ви вже познайомилися, — додав Чапек. — Знаєте, що він може. А є й інші...

— Та є, є, — буркнув Колюх. — Ми утримуємо, що правда, те правда, найважливіші замки: Вартенберк, Ліп'є, Чеський Дуб, Ділу під Бездезом, ну, і Міхаловіце. Але більшу частину торгового шляху все ще контролюють папісти і німці. Пани фон Дона сидять у замках Фплькенберг і Графенштейн. У Хаммерштейні бургграфом є Мікулаш Дахс, клієнт лужицьких Біберштайнів. У замку Роймунд зачаївся старий розбійник Ганс Фольч, згожелецький найманець. У Тольштейні — брати Ян і Генрик Берки з Дубе...

— Родичі, — похвалився Бразда з Клінштейна. — Роновичі, як і я.

— Такі родичі, як ти, — докинула з-за прядки бабця, — у Берків за псами дивляться.

— З двох братів з Дубе, — фиркнув Ян Колюх, — Генрик на нас особливо заповзятий, бо в нього Ліп'є забрали. Кажуть, що він у костелі в Житаві заприсягнувся, що м'яса не буде їсти, поки нас із замку в Ліп'є не вижене. Довго, видно, потриває цей піст.

— Так! — гримнув кулаком по столу Щепан Тлах. — Облизня упіймає той, хто нас звідси витурити захоче. Хай тільки спробує! Ми, Сирітки, сидимо тут твердо!

— Айно! Сидимо твердо!

— Не в тому річ, би йно сидіти, — наморщив лоба Чапек. — І як пси на ланцюгу погавкувати. Не так нас брат Жижка навчав. Найкраща оборона — це напад! Бити ворога, бити, бити, передиху не давати! Не чекати, поки ворог з галайстрою прийде, а на нього війною йти, в його державу нести меч і смолоскип. "Виступіть проти них", — сказав Господь ізраелітам. І час, час виступити! Час зібратися і вдарити, на Фридштейн, на Дєвін, на Ральско, на роймунд, на Тольштейн...

— І ще далі, — вставив з вовчою усмішкою Колюх. — На Лужиці! На Графенштейн, Фридланд, Житаву, Згожелець! Але що ж, самі не подолаємо. Сил бракує. А звідки підтримки чекати? З Праги? Прага, якщо зради не замишляє, то в перевороти і бунти бавиться. Від Табора? Табор узяв в облогу Колін. Чеський град. Так, ніби нема мадярських, ракуських, німецьких!

— Кажуть, — озвався Шарлей, — що Прокоп уже планує щось у цьому стилі. Що поглядає в бік Угорщини і Ракус.

— Дай Біг. Але тимчасом самі видите, самі-сте відчули, які в нас тутка сусіди.

— Про одного із сусідів, — сказав ніби знічев'я демерит, — ще взагалі не було мови. Чи він вам не дошкуляє? Я про пана Отто де Бергова на замку Троски. До якого від Міхаловіц якихось чотири милі. Як, цікаво, ви оцінюєте це сусідство?

— Як шпичак у сраці, — відповіла за гуситів бабця, пораючись біля веретена. — Саме так ви пана де Бергова оцінюєте, правда, панове розбійники? Як шпичак у сраці!

Довгий час панувала тиша, яка свідчила, що стара влучила дуже близько до центра мішені. Тишу порушив Ян Колюх Весце.

— Ми — Божі воїни, — сказав він, граючись ножем. — М: пам'ятаємо слова Господа, коли рече вустами Єремії-пророка: "І спіткнеться пиха й упаде, і не буде того, хто підніс би її. І огонь по містах його Я запалю, і він пожере всі довкілля його..."

— "Відплатіте йому, — додав так само обізнаний з біблійними цитатами Чапек, — згідно з чином його. Як зробив він, зробіть так йому" .

— Амінь.

— Має Бергов у гербі крилату рибу, — додав Щепан Тлах, зловісно і конкретно. — Ні рибу, ні птаха. Настане день, коли ту рибку буде обшкрябано. А пташку обскубано.

— І на це амінь, — Войта Єлінек піднявся. — Сон мене, браття, розморює.

— І мене, — Ян Колюх також піднявся, Бразда з Клінштейна і Щепан Тлах узяли з нього приклад.

— Айно, тяжкий був день... Ідеш, брате Чапеку?

— Ще посиджу. З нашими гістьми.

Вогонь тріщав. Навколо вежі пугикали сови. Тихо туркотіла прядка бабці.

— Ми самі, — порушив довге мовчання Ян Чапек із Сан. — Говоріть.

Вони сказали.

— Чарівника, — повторив з недовірою гейтман Сиріток. — Ви шукаєте якогось чарівника? Ви? Поважні люди?

— Ні про якого Рупілія Сілезця я не чув ніколи в житті, — заявив він, коли поважні люди підтвердили свої наміри. — Але тут майже в кожному замку мають якогось ворожбита, алхіміка або мага. Тож цілком правдоподібно, що й пан де Бергов має якогось у Тросках як гостя чи в'язня. Проблема не в цьому...

— Проблема у вас, — бабця за прядкою мала, як з'ясувалося, ще непоганий слух. — Ах, якби-то у вас була паля, а не проблема!

— Не звертайте на неї уваги, — скривився Чапек. — Це річ, меблі. Пан Міхалець, коли драпав звідси від нас, залишив безліч речей. Меблі, реманент, шинки у коптильні, вина у погребі. Герб на стіні. І це бабисько. Ось у цьому якраз кутку. Я хотів її разом із тою її крутилкою потурити до челядної, то не далася, наробила ґвалту. А із замку ж не вижену, бо з голоду здохне. Нехай сидить, куделю пряде...

— Посиджу, посиджу, — фиркнула бабця. — Досиджу до часу, коли пан Міхалець повернеться. І вас голодранців, на чотири вітри звідси прожене.

— На чому я закінчив?

— На тому, — підказав Шарлей, — що проблема.

— Так, правда. Проблема в тому, що замок Троски, імовірне місце перебування вашого Рупілія, неможливо здобути. І неможливо дослідити. У замок Троски пробратися не можна.

— У нашому товаристві, — понизив голос Шарлей, — є той, хто знає, як це зробити.

— Ага, — здогадався Чапек. — Ті двоє, копнутий Таулер і той другий. Так ось, що я вам пораджу: не надто їм довіряйте. Особливо ж будьте обережними тоді, коли піде мова про підземний хід. Знайте, що всі таємні ходи і підземні коридори, які начебто сполучають замок Троски з різними місцями навколо нього, віддаленими навіть на чверть милі, — це легенди і вигадки. Нісенітниці. Якщо цей Таулер обіцяє, що введе вас у фортецю таємним підземним ходом, то або він сам шахрай і брехун, або некритично повірив у чиюсь брехню. І той, і другий варіант для вас небезпечний. Швендяючи довкола у пошуках "таємного ходу", ви врешті-решт потрапите до лап німців або папістів.