Юнак був розчухраний і пом'ятий, на його виличній кістці наростав і набирав гарного кольору великий синяк. Ян Чапек із Сан зміряв ескорт досить неприязним поглядом, але нічого не сказав. Тільки дав знак відпустити бранця. Лицарик струсив із себе їхні руки, випростався, подивився на гуситських вождів. Здавалося б, сміливо, але Рейневан бачив, що його коліна злегка дрижать.
Якийсь час панувала тиша, яку порушувало тільки тихе торохтіння прядки бабці, що пряла в кутку.
— Панич Нікель фон Койшбург, — сказав Ян Чапек. — Вітаємо, раді гостити. Гостити ж, паничу, будемо тебе доти, доки сюди не завітає нав'ючений кінь з викупом. Ти, паничу, зрештою, це знаєш. Знаєш воєнні звичаї.
— Я служу панові Фрідріхові фон Дона! — підняв голову паноша. — Пан фон Дона дасть за мене викуп.
— Ти такий впевнений? —Ян Колюх з Весце прицілився в нього кісткою, яку саме обгризав. — Бо тут, бачиш, уже й до нас дійшла чутка, що ти кинув оком на Барбару, доцю пана Фрідріха, що підбиваєш до неї клинці. А хтозна, чи пану Фрідріхові подобаються твої зальоти? Може, він якраз потирає руки, радий, що ми його від тебе звільнили? Молися, синку, щоб це було не так.
Лицарик спочатку зблід, потім почервонів.
— У мене є ще родичі! — заволав він. — Я з Койшбургів!
— То молися і за них, щоб у них не взяла верх скупість. Бо дарма ми тебе тут годувати є будемо. У кожному разі не надто довго.
— Не довго, — підтвердив Ян Чапек. — Ось, стільки, щоб перевірити, а раптом ти помудрішаєш? А раптом відкинеш римський фарс і навернешся до істинної віри? Не кривися, не кривися! І з кращими, ніж ти, траплялося. Пан Богуслав зі Швамберка, упокій, Господи, його душу, мало не за день змінив свою долю і піднявся і з бранця до головного гейтмана Табора. Коли його брат Жижка в полон узяв і в пршибеніцькій шатлаві замкнув, прозріли панові Богуславу очі й прийняв він причастя з Чаші. У нас тут, як бачиш, є священик. То як? Наказати принести Чашу?
Паноша сплюнув на підлогу.
— Всади собі свою Чашу, єретику, — зухвало огризнувся він. — Знаєш куди.
— Блюзнір! — заволав ксьондз Бузек, підскакуючи й обливаючи вином себе та сусідів. — На багаття його! Накажи його спалити, брате Чапеку!
— Палити гроші? — недобре усміхнувся Ян Чапек із Сан. — Ти, мабуть, упився, брате Бузеку. Він вартий щонайменш сімдесят кіп грошів. Поки є тінь шансу, що за нього дадуть викуп, і волосина з його голови не впаде. Хоч би він і самого вчителя Гуса обізвав прокаженим і содомітом. Чи не правда, браття?
Зібрані за столом гусити охоче підтвердили, ревучи і гупаючи кулаками по столу. Чапек дав сторожі знак, щоби бранця вивели. Ксьондз Бузек зміряв його злим поглядом, після чого влив у себе за одним махом десь із півкварти угорського.
— Захланні, — заволав він, а язик йому вже добряче заплітався, — ви до мерзенного гроша, як ті фарисеї! А пише Па... Павло до Тимофія: бо корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від... Гик! Від віри... Не вспадкує користолюбець Царства Христового і Божого... Не можете Богові служити й мамоні!
— Не хочемо, — засміявся Ян Колюх з Весце, — одначе мусимо! Бо істинно кажу вам, без мамони нема життя.
— Але буде! — проповідник налив собі і випив одним ковтком. — Буде! Коли ми переможемо! Усе буде спільне, зникне всяка власність і маєтність. Не буде вже багатих і бідних, не буде нужди та утиску. Запанують на землі щастя і мир Божий!
— Ото наплів, — озвалася з кутка згорблена над прядкою стара. — Побожний п'янюга.
— Мир Божий, — серйозно сказав Ян Чапек, — виборюємо ми. Своїми мечами. Викуповуємо його своєю кров'ю. І нам за це належиться відповідна нагорода, в тому числі мамона. Не для того, брате, ми зробили революцію, щоб я знову повертався до Сан, до того глухого закутка. І до своєї лицарської, змилуйся Боже, чатівні, до своєї станиці, яку свиня мало не перекидає, коли їй об ріг почухатися закортить. Революція для того, щоби щось змінилося. Тим, хто програв, — на гірше, тим, хто виграв, — на краще. Бачите, любі гості, любі Рейнмаре і Шарлею, отам, на стіні, високо, герб? Це герб пана Яна з Міхаловіц, званого Міхальцем. Замок, де ми оце учтуємо, Міхаловіце, йому належав, його це був родовий маєток. Т що? Ми забрали його у нього! Наша взяла! Нехай-но тільки трошки часу знайду, драбинку принесу, здеру цей щит, на землю кину, ба ще й насцяю на нього. А на стіні свого гербового оленя повішу, на вдвічі більшому щиті! І буду тут владарювати! Пан Ян Чапек із Сан! Із садибою в Міхаловіцах!
— Ось-ось, — підхопив, обгризаючи реберця, Щепан Тлах. —Революція перемагає, Чаша тріумфує. А ми будемо великими панами! Випиймо!
— Панами, — сказала з їдкою зневагою бабця за прядкою, поправляючи куделю на пряслиці. — Хіба що курям на сміх. Розбійники ви й голодранці. Скартабели, в яких фарба на гербах від дощу облазить.
Щепан Тлах жбурнув у неї кістку, не влучив. Решта гуситів не звернули на стару жодної уваги.
— Але Мамоні... — не здавався проповідник, дедалі щедріше собі наливаючи і дедалі більше заплітаючись. — Мамоні служити не годиться. Так, так, Чаша взяла гору, праведна справа тріумфує... Але не успадкують користолюбці... Слухайте, що вам скажу... Гик!
— Дай нам спокій, — махнув рукою Чапек. — Ти п'яний.
-Я не п'яний! Я тверезий... Гик! І воістину кажу вам: вшануймо... Вшануймо... Pax Dei... Бо покарані будуть... Тріумфує Чаша... Тріумфує-е-е-е... Е-е-е-е-е-е-е...
— А я не казав? П'яний як чіп!
— Я не п'яний!
— П'яний!
— Щоб довести, що ти не п'яний, — підкрутив вуса Ян Колюх, — зроби, як я роблю. Засунь два пальці в горло і скажи: "Ггррр! Ггррр! Ггррр!"
Ксьондз Бузек витримав перше "Ггррр!", але вже на другому поперхнувся, захарчав, вилупив очі і виблював.
— Ригай, ригай, — в'їдливо озвалася схилена над куделею бабця. — Бодай-єсь власну дупу виригав.
На неї знов ніхто не звернув уваги, видно, всі вже звикли Обриганого проповідника витурили до сіней. Було чути, як ві грюкає, падаючи зі сходів.
— Якщо по правді, любі гості, — сказав Колюх, витираючи стіл залишеним капелюхом ксьондза Бузека, — то нам ще трохи брак до повного тріумфу. Ми сидимо й учтуємо в Міхаловіцах, забр них, як сказав брат Чапек, у пана Яна Міхальця. Ми зайняли М халовіце, спалили Млада Болеслав, Бенешов, Мімонь і Яблонне. Але пан Міхалець далеко не втік, відійшов у Бездез. А де Бездез? Підійди-но хто до вікна, поглянь на північ — там Бездез, за рікою, заледве на дві милі віддалений. На дві милі! Коли хтось із нас чхне, пан Міхалець у Бездезі "На здоров'я!" горлає.