Божественна комедія

Страница 95 из 100

Данте Алигьери

46] Як, блискавку побачивши близьку,
47] Наш зір ураженим стає й уздріти
48] Не здатен навіть річ і громіздку,

49] Так я таким був сяєвом окритий,
50] Що світ навкруг увесь мені погас
51] І я не міг нічого розрізнити.

52] "Любов, що в небі мир пильнує в нас,
53] Гостей вітає зустріччю бучною
54] І запалить свічки ладна всякчас".

55] І ледь мені до слуху далиною
56] Долинули короткі ці слова,
57] Я вчув, як підіймаюсь над собою.

58] І сила зору припливла нова,
59] Так що не стало світляного вічка,
60] Увага щоб зневажила жива.

61] І я побачив світло, що, мов річка,
62] Блищало лиском в берегах святих,
63] Де весняних лісів тяглася стрічка.

64] Спадали зграї вогників живих
65] У квіти, пурхаючи над потоком
66] Рубінами в оправах золотих,

67] І, сп'янені тим запахом високим,
68] В глибини поринали аж на дно,
69] І ті йшли вниз, а ті — угору скоком.

70] "Бажання, що горить в тобі одно —
71] Все взнати із навкружного простору, —
72] Тим втішніше, чим більш стає воно.

73] Та маєш воду випити прозору,
74] Щоб спраги жар в тобі нестримний стух", —
75] Так вимовило сонце мого зору.

76] А там: "Ця річка, цей топазів рух
77] Угору й вниз, цей сміх трави священний —
78] В усім провісний правди сяє дух.

79] Не сам собою він є незбагненний,
80] А через власну похибку твою,
81] Бо зір твій зовсім ще не глибоченний".

82] Так не зверта дитина силу всю
83] На молоко, коли вона проспала
84] Годину звичну годувань свою,

85] Як, щоб удосконалити дзеркала
86] Своїх очей, я до води приник,
87] Яка повз мене тихо дзюркотала.

88] І ледь почув я, що дашок повік
89] Зволожився, як начебто зробився
90] З протяглого округлим весь потік,

91] Мов той, хто машкарою був прикрився,
92] А як облудний вигляд враз упав,
93] З лицем справдешнім раптом появився,

94] Так ще ясніше забенкетував
95] Квіток та іскор світ, і я побачив
96] Обидві раті перед себе в'яв.

97] О Божий блиску, у якім побачив,
98] Де свято істинного царства є,
99] Дай сил сказати, що я там побачив!

100] Є світло нагорі, що в нім стає
101] Творець наш зримим кожному створінню,
102] Яке там в мирі щастя зрить своє.

103] І він складає коло величінню
104] Таке, що випрямлене коло те
105] Лягло б круг сонця здовженою тінню.

106] Йде з променя лице його святе,
107] Відбите на вершку перворушійнім,
108] Що в нім його життя і міць росте.

109] Як, оддзеркалившись в струмку спокійнім,
110] Глядить пригорок на свій власний луг
111] В оздобленні зеленім, легковійнім,

112] Так світло, висячись округ і вкруг, —
113] Я бачив, — тисячами граней грало
114] В тих, хто вернувся до небесних дуг.

115] Коли вже дно себе так представляло,
116] Яке ж тоді розкішне, пишне тло
117] У розі коло пелюсток являло!

118] Ніщо моїм очам не завдало
119] Тут шкоди, і вони вхопили, смілі,
120] Яких і скільки радощів було.

121] Там близь і даль узяти й дать не в силі,
122] Бо де сам Бог свій присуд виріка,
123] Природні там закони не при ділі.

124] У жовтизну правічного цвітка,
125] Що в пахощах для сонця весняного
126] Розкрився пелюстками до листка,

127] Ввела мене, у захваті німого,
128] Тут Беатріче й мовила: "Почну
129] Із натовпу сліпучо-снігового.

130] Зри ж міста нашого величину!
131] Зри лави довгі і народом повні,
132] Що чи вмістять ще душу хоч одну!

133] Ось трон стоїть, і очі невгамовні
134] Ти втупиш, бо корону залиша
135] І перш, як ти, — на учти повнокровні,

136] Сюди велична з'явиться душа
137] Високого Арріго, — вгамувавши
138] Італію, він дуже поспіша.

139] Сліпа неситість, розум відібравши,
140] З вас робить немовлят. Як малюки,
141] Мрете голодні, мамку відігнавши.

142] Префект на божім форумі такий:
143] З ним зовні буде приятель, а тайно
144] Штовхатиме його на шлях тяжкий.

145] Та Бог недовго витерпить, звичайно,
146] Того в святому сані й прожене
147] Туди, де стогне Сімон-маг одчайно,

148] Й цього, з Аланьї, глибше проштовхне".

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] Мов біла роза, пишний цвіт яскравий,
2] Переді мною стала рать свята,
3] Що з нею взяв Христос свій шлюб кривавий.

4] А та, що в льоті зір і спів зверта
5] На блиск того, кого вона кохає
6] Й кого велична робить доброта,

7] І, як крильми родина бджіл махає
8] На квітку ще і ще й летить назад,
9] Де їх труди солодкість просякає, —

10] Злітала в наймахровішу з засад,
11] Із льоту повертаючи швидкого
12] В її любові віковічний сад.

13] Всі лиця кольору були жаркого,
14] А крила — золоті, й убір такий,
15] Що снігу не знайти ніде такого.

16] Вони від пелюсток на пелюстки
17] Лили і мир, і пал вгорі та долу,
18] їх беручи із Божої руки.

19] Ширяючи між східцями престолу
20] І квіткою, полки святих могуть
21] Не заважали зору й ореолу:

22] Господні сяйні сили в світ ідуть
23] В тій мірі, щоб йому відповідала,
24] Й завад ніколи тут не може буть.

25] Держава ця, радіюча і стала,
26] Рясна на стовпища нові й старі,
27] Свою любов і зір до цятки слала.

28] Троїсте сяйво, що в одній зорі
29] Блискочеш в очі, — наче мирні віти,
30] До наших бур схили свій зір вгорі!

31] Якщо вже варвари, діставшись звідти,
32] Де кружить свій щоніч Геліка стан,
33] А перед нею — син, в любов сповитий,

34] Запали в Римі в непритомний стан,
35] Коли, мов чудо, з смертними не схоже,
36] їм встав перед очима Латеран, —

37] То я, коли зміняв людське на Боже,
38] На вічність — час короткий та плохий,
39] Флоренцію — на місто праве й гоже,

40] Який удар я раптом вчув лихий!
41] Потрапивши між нього та відради,
42] Волів, щоб став сліпий я та глухий.

43] І як прочанин оглядає радий
44] Освітлений обітницею храм
45] І в думці вже описує облади, —