Божественна комедія

Страница 65 из 100

Данте Алигьери

151] А поруч дикий велет став у зброї,
152] Либонь, щоб не хапнули, крадії,
153] Й щомиті цілувалися обоє.

154] Як раптом на мені вона свої
155] Нахабні очі жадібно спинила,
156] Лихий коханець враз шмагнув її,

157] В злобі, яка від ревнощів кипіла,
158] Страшидло відіпнув і втяг у ліс,
159] Де гущина з моїх очей вхопила

160] Повію й звіра, що із воза зріс.

ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] "Язиці приїдоша, Боже", — звівся
2] На три й чотири голоси псалом,
3] І спів з жіночими сльозами злився.

4] А Беатріче із смутним чолом
5] Усю пойняв глибокий біль затятий,
6] Ще більше, ніж Марію під хрестом.

7] Коли ж дівчата скінчили співати,
8] Вона до них обличчя вогняне
9] Звернула й почала їм промовляти:

10] "5м емалі і не видите мене,
11] І се глаголю вам я, сестри милі,
12] / паки емалі узрите мене".

13] Сімох вперед послала, нам же (в силі
14] Був я, й мудрець, і жінка, щоб її
15] Й без слів були накази зрозумілі)

16] Вказала мовчки на сліди свої,
17] Та кроків з десять лиш пройшла стежину,
18] Як очі раптом втупила в мої

19] І з виглядом спокійним: "Підійди-но, —
20] Сказала, — щоб не проминуть промов,
21] Призначених лише тобі єдино".

22] Коли ж я, як належить, підійшов,
23] Вона сказала: "Брате, чом сміливо
24] Мене ти не питаєшся ізнов?"

25] Мов ті, що так занадто шанобливо
26] Звертаються до старшого, аж їм
27] Не йде назовні й слово полохливо,

28] Почав я звуком, майже не чутним:
29] "Відомі, пані, вам мої турботи
30] І як їх заспокоїти і чим".

31] Вона: "Ти б збувся ляку й соромоти
32] І так би говорити перестав,
33] Як той, хто щось белькоче із дрімоти.

34] Дізнайсь: те подення, що змій зламав,
35] Було й нема. Людці хай знають ниці,
36] Що Божа мста до їх байдужа страв.

37] Що безліч внуків буде завжди в птиці,
38] В орла, що, пір'я скинувши в візок,
39] Зробив страшидло й здобич з колісниці.

40] Бо твердо знаю й добре бачу крок,
41] Яким іде у небі кожна зірка,
42] Аби наблизить без завади строк,

43] Коли п'ятсот, і десять, і п'ятірка,
44] Число від Бога, кралю ту заб'є
45] Із велетом, що з нею винен гірко.

46] Можливо, що пророцтво це моє,
47] Як і Феміда, й Сфінкс, навряд чи раду
48] Подасть, бо теж розгадки не дає,

49] Та дійсність перетвориться в наяду,
50] Яка розв'яже загадок вузли
51] Й не заподіє шкоди хлібу й стаду.

52] Завваж слова, що з вуст моїх зійшли,
53] І всім тим, хто живе життям, що кличе
54] До смерті, передай і перешли.

55] Та занотуй, записуючи швидче,
56] Як вразило це дерево тебе,
57] Що при тобі зогиджене аж двічі.

58] Бо хто його рубає чи скубе —
59] Своїм блюзнірством ображає Бога,
60] Який творив, щоб вдовольнить себе.

61] Понад п'ять тисяч літ, вкусивши з нього,
62] Чекала перша мучена душа
63] Того, хто зніме гріх із світу всього.

64] Твій розум спить, коли не виріша,
65] Від чого саме стовбур той високий
66] Така широка крона виверша.

67] Коли б не вгруз, як в Ельсу, до мороки
68] І, нею тішачись, ти б не плямив '
69] Свій розум, мов Пірам шовковиць соки,

70] Належну Думку скласти б ти зумів
71] Про справедливість Божу з заборони
72] Круг дерева цього для всіх умів.

73] Та кам'яніє, бачу, і холоне
74] Твій розум у гріхах — із сліпоти
75] У сяйві слів моїх безсилий тоне,

76] Тож, як не в записах винось їх ти,
77] Бодай в малюнках хоч, на землю плоску,
78] Як пілігрим несе ціпок святий".

79] І я: "Як вдавлена печатка в воску
80] Без зміни сотні літ пережива,
81] Так ви відбилися у мене в мозку.

82] Та чом жадані ваші мчать слова
83] Так високо, що зір, хоч як би знявся,
84] За ними все-таки не поспіва?"

85] "А це, — промовила, — щоб ти дізнавсі
86] Яку пройшов тут школу, й подививсь,
87] Чи вдало розуміть мене навчався.

88] Щоб знав: од Бога шлях ваш віддаливсь
89] Далеко так, як від земного краю
90] Небесний круг, що перший закрутивсь".

91] І я їй відповів: "Не пам'ятаю,
92] Коли себе од вас я відштовхнув,
93] Тож мучитись сумлінням я не маю".

94] "Не маєш тільки тим, що все забув, —
95] Всміхаючись відповіла, — згадай-но,
96] Що ти із Лети щойно вод ковтнув.

97] Немає диму без вогню, звичайно,
98] Й забутливість ця — доказ, що твоя
99] Грішила воля ще, відверто й тайно.

100] Тож неприховано надалі я
101] Казатиму, щоб слово долетіло
102] Й закарбувалося на все життя".

103] Яскравіш полудневе те світило
104] Нам з точки, що весь час повільно йде —
105] Як до положення землі, — блистіло,

106] Коли спинилися (той, хто веде
107] Загін вперед, прикмети, повні змісту,
108] Примітивши, так опізнілих жде)

109] Ці сім жінок, у тінь зайшовши чисту,
110] Яка ляга на води Альп од ґрат,
111] Що творить чорна гілка й зелень листу.

112] Мені здалось, що Тігр, а з ним Євфрат,
113] З одного витоку набравши ходу,
114] В розлуці тужать, як за братом брат.

115] "О світло, о хвало людського роду!
116] Що за річки з одного джерела
117] У далину несуть окремо воду?"

118] Й на запитання відповідь була:
119] "Питай Мательду, скаже хай". І наче
120] Та, що провину на собі несла,

121] Прекрасна: "Я про все, про це ж, — найпаче
122] Йому розповіла, і пам'ята
123] Це, певна я, й по Леті око зряче".

124] І Беатріче: "Мабуть, пам'ять та
125] Занурена не в ті турботи й жалі
126] І розумові очі відміта.

127] Біжить Євноя тут у звивах далі, —
128] Як завше, вирушай з ним до води,
129] Верни йому там сили підупаді".

130] Немов душа шляхетна, що завжди,
131] Бажання інших роблячи своїми,
132] Уловлює охоче їх сліди, —

133] Мене торкнувши пальцями тонкими,
134] Пішла прекрасна, встигнувши сказать,
135] Як чемна дама, Стацієві: "Йдімо".