7] Пішла вона лугами запашними
8] Тим берегом, а цим — проти води,
9] Дрібним я крокам слідував дрібними.
10] По сотні кроків нашої ходи
11] Враз береги кудись убік звилися,
12] І я на схід звернув свої сліди.
13] Коли ми трохи далі подалися,
14] То жінка та мені, як я почув,
15] Сказала: "Брате, слухай і дивися".
16] І раптом висвіт з гущини блиснув, —
17] Він для очей таким сліпучим здався,
18] Що я на блискавку помислив був.
19] Та полиск блискавки б умить промчався,
20] А цей нестримно далі все зростав,
21] Аж я: "Та що ж воно таке?" — спитався.
22] В осяйному повітрі спів почав
23] Неждано ширитись, принадно й гойно,
24] І знову, гнівний, Єву я згадав.
25] Все Господу корилося достойно,
26] Вона ж сама зневажила Творця,
27] Який життя вдихнув у неї щойно.
28] Якби не скинула вона з лиця
29] Покрову, то мені б в садах прегарних
30] Була б найперша й довга втіха ця.
31] І поки йшов я в спогадах примарних
32] Про вічні радощі в раю земнім,
33] З бажанням свят, ще більших та безхмарних,
34] Повітря осяйнуло вогняним
35] Серпанком зеленіючу дорогу
36] І ніжний звук став співом чарівним.
37] Святі дівчата, голоднечу вбогу,
38] Безсоння мусив я за вас нести, —
39] Подайте ж зараз світлу допомогу!
40] Збере хай думи Гелікон святий,
41] Та й ще підсобить хором Уранія
42] У вірш важке для розуму ввести!
43] Сім золотих дерев уздріла мрія,
44] Бо відстанню обманена була:
45] Обман цей — віддалі звичайна дія.
46] А от як стала відстань ця мала
47] І річ, іздалеку ніби туманна,
48] Всіма своїми рисами зросла, —
49] То над думками влада безустанна,
50] Що світники це, — довела увіч,
51] І влад виспівували всі: "Осанна!"
52] Проміння розливала кожна з свіч
53] Розкішніше за місяць серед ночі,
54] Коли уповні він і повна ніч.
55] Захоплений, свої звернув я очі
56] На доброго Віргілія, який
57] Вернув у здивуванні зір пророчий.
58] Я на високі глянув світники —
59] Ті посувались далі так повільно,
60] Що їх догнали й молоді б жінки.
61] Та провідниця мовила: "Як сильно
62] Оцим живлющим світлом захопивсь,
63] Що дальшим не цікавишся ти пильно!"
64] І погляд мій за вогники повивсь,
65] І там людей уздрів я в білих шатах, —
66] Світ на таке ніколи не дививсь.
67] Та зліва річка в берегах покатих
68] Одбила, як упав на неї зір,
69] Мій лівий бік, мов із дзеркал багатих.
70] Не зупинявся аж до тих я пір,
71] Спішивши йти назустріч невидимим,
72] Поки не ліг між нами водний шир.
73] А світники все шляхом невгасимим
74] Лишали слід, накреслений без рук,
75] Мов пензлем, вимальовуваний димом.
76] Лягли в повітрі, як стрічок тих пук,
77] Сім стяжок різноколірних, що б склали
78] Перев'язь — Делії, а Сонцю — лук.
79] Вогні все далі й далі відбігали,
80] Аж поки не зробилися малі,
81] Й весь час між себе десять кроків мали.
82] Під пишним небом, по ясній землі
83] Двадцять чотири діди йшли ступою
84] З лілейними вінками на чолі,
85] І всі співали: "Благодать з тобою
86] Між дочок всіх Адамових, вовік
87] Будь благодать з твоєю красотою!"
88] Коли останній проминув старик
89] І розрівнявся трав і квітів килим,
90] Що під його стопами був поник,
91] Як в небесах світило за світилом,
92] Ступило четверо тварин тепер, —
93] Оздоблених листом зазеленілим.
94] У кожної шість крил з барвистих пер,
95] І кожне з них було таке окате,
96] Як Аргус, поки той іще не вмер.
97] Але, читачу, рими витрачати
98] Не можу тут, бо далі місце є,
99] Ще й не одне, цікаве та багате.
100] Читай Єзекіїля: він дає
101] їх опис, рух із півночі крізь вири,
102] Де вітер, сніг і полум'я снує.
103] Які на сторінках у нього звірі,
104] Такі ж і тут ішли, — без всяких змін,
105] Лиш крил було по шість — не по чотири.
106] Святковий повіз між святих тварин
107] Повільно рухала грифона сила —
108] Вагу велику віз невтомно він.
109] Він простягнув одне за одним крила
110] З середньої по трьох і трьох стяжках,
111] І кожна їх без шкоди пропустила,
112] Й вони кінцями зникли в небесах,
113] А тіло золотим було пташаче
114] Й червоним з білим, де вже був не птах.
115] Убогішим візком втішав гаряче
116] Завзяття Риму сам Октавіан,
117] І повіз Сонця б не сіяв багатше;
118] Той Сонця повіз, що на зойк землян
119] Згорів аж до останньої дощинки,
120] Коли творив свій суд Юпітер-пан.
121] При правім колесі ішло три жінки
122] Весь час у танці; першої не зміг
123] Помітить я у виблисках жаринки,
124] У другої від голови до ніг
125] Все тіло й кість були як з ізумруду,
126] А третя сяла, наче свіжий сніг.
127] То біла брала інших під оруду,
128] А то червона, і мінявсь танок,
129] Скоряючись її пісням, як чуду.
130] Ліворуч гралось четверо жінок
131] У пурпурі, піддаючись єдиній
132] З трьома очима, кращій від зірок.
133] Йшло двоє за описаними нині
134] В одежі неоднаковій старих,
135] Однакових в суворій благостині.
136] Бо перший, мабуть, вчивсь у школах тих,
137] Де Гіппократ в природи сам навчався
138] На користь любих їй істот людських,
139] А другий зовсім іншим видавався
140] З мечем, який так страшно блискотів,
141] Що я й на цьому березі злякався.
142] Ще бачив скромних чотирьох дідів
143] І одного, який, повитий снами,
144] Самотній в даль проникливо глядів.
145] Ці семеро одягнені так само
146] Були, як перші, тільки не з лілей
147] їх чола прикрашалися вінками, —
148] З багряних рож: для неблизьких очей
149] Здавалось, що вогонь горить стіною
150] Понад бровами у святих людей.
151] Вже порівнявсь блаженний віз зі мною,
152] Коли по небу раптом грім пройшов.
153] І перед забороною грізною