133] Хто ж цей Герардо, мудрий, благодушний,
134] Уламок згаслих прастарих колін,
135] Лихій сучасності докір незрушний?"
136] І він озвався: "Обійдись без кпин
137] Або спокус, тосканцю, бо, здається,
138] Що згинув добряка Герардо й тлін.
139] Інакше він ніде у нас не зветься,
140] Хіба ще Гаїним ім'ям святим.
141] Ну, далі я не йду. Хай вам ведеться!
142] Я бачу, мерехтить зоря крізь дим.
143] Це ангел блискотить там поміж духів.
144] Мені ще рано зустрічатись з ним".
145] Він так сказав і більш мене не слухав.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
1] Згадай, як в Альпах потрапляв, читачу,
2] Ти в хмару й наставала сліпота,
3] Що всю породу відзнача кротячу;
4] Й коли густа, волога пара та
5] Нарешті рідшала і мерехтіла
6] Ясного сонця смуга золота, —
7] То уявляв уже ти лик світила,
8] Як я уздрів цю силу вогняну,
9] Коли на заході вона світила.
10] Я руку вчителя свого міцну
11] Вчував, виходячи з тієї тучі.
12] Вже низ гори готовий був до сну.
13] О ти, уяво! Мчиш мене на кручі,
14] Й нічого в захваті не чую я,
15] Хай з сотень сурм оркестри б'ють могучі.
16] Тебе хто зрушить, як мовчить чуття?
17] Та зрушить світло, небесам властиве,
18] А Божа воля вишле з небуття.
19] Обернення на пташку нечестиве,
20] Щонайгарнішу між пташок-співух,
21] Враз уявилося мені мінливе.
22] Та, зосередившись в думках, мій дух
23] Від мене все стороннє геть відкинув
24] І зовсім знечутив мій зір і слух.
25] В уяві десь розіп'ятий пролинув,
26] Що клекотіли в нім зневага, гнів,
27] Пиха, і, нерозкаяний, він гинув.
28] А поруч грізний Артаксеркс сидів
29] Із вірною Есфір'ю й Мардохеєм,
30] Славетним щирістю і діл, і слів.
31] Пропали цар з царицею, з євреєм
32] Та з Аманом, як пара пропада,
33] Коли потік всихає, вкритий глеєм.
34] Лавінія з'явилась молода
35] В сльозах, із зойком: "Ой яка з тобою,
36] Владарко-мати, скоїлась біда?
37] Щоб не було розлуки із дочкою,
38] Себе ти вбила — й розлучились ми,
39] І не когось — тебе нема зі мною!"
40] Як під нежданим світлом сон німий
41] Ховається в кутки, мов звір до пущі,
42] Вмираючи із залишками тьми, —
43] Так зникли привиди скороминущі,
44] Коли засяло, мов зоря якась,
45] Яскравіша, ніж в нас зірки найдужчі.
46] Вдивлявсь я в даль, що вільно простяглась,
47] Та голос мовив: "Тут є шлях нагору", —
48] Й моя увага вмить перенеслась.
49] Він гостроти надав моєму зору
50] Й бажання глянути на вістуна,
51] І в далину я озирнувсь прозору,
52] Але, як зіркість слабшає ясна,
53] Коли виходить сонячне палання, —
54] Ослабла так і в мене враз вона.
55] "Божественний цей дух не жде благання,
56] А любо вказує, що стежка там,
57] Сам, як завжди, ховаючись в сіяння.
58] Він робить те, що слід робити й нам:
59] Той, хто чекає на смиренну мову,
60] Ладен уже відмовить прохачам.
61] Хай ноги коряться звертання слову!
62] Скоріш ходім, завидна щоб дійти,
63] А то світанку ждати мусим знову".
64] Так вчитель мовив, повен чистоти,
65] І тільки я на сходинку квапливо
66] Ступнув, щоб швидше верха досягти,
67] Вчув обвів крил і мову чарівливу:
68] "Блаженні миротворці, бо в серцях
69] У них нема ненависного гніву".
70] Останній промінь, вказуючи шлях
71] Для ночі, високо в зеніт піднявся,
72] І зорі заблищали в небесах.
73] "О доблесте, чом я без сил зостався?" —
74] Казав собі я сам, бо відчував,
75] Як поступово з сходів уступався.
76] Нового кола східець там сягав,
77] Де стали ми, мов корабель на ріні,
78] Коли до берега свого він став.
79] Я вслухався, чи може звук долине,
80] А то злетить іздалека луна,
81] І вчителеві мовив по хвилині:
82] "Яка покутується тут вина,
83] Мій добрий батьку? Хай ослабли ноги, —
84] То в мене, в тебе ж мова ще міцна".
85] І він: "Карає мляву до незмоги
86] Любов до блага — зміцнення її,
87] Бо ледар ледь веслом б'є шлях вологий.
88] До мене приверни думки свої
89] І, поки стоїмо, плоди чудовні
90] Збереш — од слів моїх урожаї.
91] Творець і твір любові завжди повні, —
92] Почав він, — знаєш, сину, цей урок —
93] В одміні чи природній, чи духовній.
94] У першої немає помилок,
95] А друга чи у виборі, чи в силі
96] Зробити легко може хибний крок.
97] Та поки в неї є високі цілі,
98] Низькі ж не тиснуть душу без кінця,
99] Тоді гріховні втіхи їй не милі.
100] Коли ж вона до зла веде серця
101] Або захоплює їх понад міру,
102] То твір тоді іде проти творця.
103] Ти бачиш, отже, що любов ту щиру
104] Слід розглядать як вічне джерело
105] І блага й зла, яке ламає віру.
106] Любов ця відганяє завжди зло
107] Од любого; тому й створіння Боже
108] Себе зненавидіти б не могло.
109] А створена істота буть не може
110] Не зв'язана з Творцем міцним зв'язком,
111] І їй ненавидіть його негоже.
112] Отож ця думка правильна цілком.
113] Крізь вашу твань в любові шлях троїстий,
114] Любиме ж зло — для ближнього є злом.
115] Той сподівається ще вище сісти,
116] Як шани хтось позбудеться й жезла
117] І втратить владу й одяг урочистий.
118] Той, щоб од нього слава не пішла,
119] Бо хтось до неї буцім став моститись,
120] Йому найгіршого бажає зла.
121] А той од кривд не знає, де подітись,
122] Ненавидить когось палким чуттям
123] І дихає жадобою помститись.
124] Потрійна ця любов каралась там,
125] Внизу. Я ж мову присвячу любові,
126] Яка ганьбить ті блага зіпсуттям.
127] Всі, блага прагнучи на кожнім слові,
128] Щоб душу заспокоїти в житті,
129] Його шукать собі хоч де готові.
130] Холодні, мляві, неретельні, ті,
131] У кого в серці забарне горіння,
132] Спокутують отут, по каятті.
133] Ще благо є — без щастя, без радіння,
134] Воно не є щасливим та ясним,
135] І не благі в нім суть, плоди й коріння.