88] А логодорець Мікель Дзанке з ним
89] Веде розмову. Часто і охоче
90] Говорить кожен про сардінський дім...
91] Ой, гляньте, як зубами він скрегоче!
92] Я дечого б чимало розповів,
93] Але боюсь, що гаком полоскоче!"
94] Помітивши, що раптом підступив
95] Дурний Чортяка злий, начальник лютий
96] Промовив: "Птах лихий, вгамуй порив!"
97] "Покличу, якщо хочете почути, —
98] Так зляканий став мову знов вести, —
99] Тосканців та ломбардців з ями смути.
100] А лихолапам краще відійти,
101] Щоб не лякали злістю нас своєю.
102] А я, не сходячи із висоти,
103] Сімох покличу стежкою цією
104] Прийти, як свисну, як це робим ми,
105] Зринаючи з смоли дихнуть над нею".
106] Звів Злий Собака писок із слиньми,
107] Хитнувши головою, мовив: "Балуй,
108] Хитруне, та не памороч уми!"
109] А той, бо спритність мав таки чималу,
110] Сказав: "Вам добре з Хитруном таким,
111] Що віддає своїх вам на поталу!"
112] Тут Никлокрил, перечачи усім,
113] Гукнув йому: "Як пустишся навтіки,
114] Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?
115] Як над смолою крил розмах великий
116] Розкину, то і видно буде нам,
117] Чи встоїш проти нашої ти кліки".
118] Читачу, подивуйся чудесам:
119] Всі стали очі обертать поволі,
120] І перший, хто не довіряв словам.
121] Цього Наваррцеві було доволі,
122] Напружив ноги та й стрибнув собі,
123] Урятувавшись від лихої долі.
124] Усі аж скаженіли у злобі,
125] Й найгірше той, хто більшого дав маху.
126] Він кинувся, гукнувши: "Я ж тобі!"
127] Але дарма: бо крил гінких до страху
128] Не прирівняти: цей шугнув на дно,
129] А той в повітрі уподібнивсь птаху.
130] Навчилось каченя не так давно,
131] Як сокіл надлетить — мале у воду!
132] І той у гніві, що втекло воно.
133] Розлючений Росотопчій нагоду
134] Не проминув, щоб дати бій усім,
135] І полетів над ямою наброду.
136] Не стрівся він з хабарником метким,
137] Тож бойовисько розпочав гаряче
138] На цей раз із товаришем своїм.
139] А цей, лихий, як яструб той неначе,
140] Теж в нього пазурі встромив зо зла,
141] Та й впали разом в озеро кипляче.
142] Жара в смолі їх миттю розняла,
143] Та повернутися не мали сили,
144] Бо обліпила крила їм смола.
145] І Борода, як інші, посмутнілий
146] Звелів, щоб четверо в парній імлі
147] На той бік прірви помагать летіли.
148] І тут, і там всі сіли на землі
149] Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,
150] Що вже спеклись в розтопленій смолі.
151] І ми їх залишили у турботі.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,
2] Один за одним надійшла пора,
3] Як в міноритів прийнято покутніх.
4] Мені згадалась байка прастара,
5] Подібна тим подіям проречистим:
6] Езоп в ній вивів жабу та щура.
7] В "цю мить" і "зараз" схожість та ж за змістом,
8] Що в бійці тій і в баєчних рядках,
9] Коли поглянуть оком променистим.
10] А що думки по других йдуть думках,
11] То народилась з тої мислі друга,
12] І ось чому подвоївся мій страх.
13] Я думав так: "Лиш через нас наруга
14] Спіткала так їх і жорстоко, й зло,
15] Тож їх гризе і гіркота, і туга,
16] Що зло коли б їх дужче припекло,
17] Його б на нас зігнали і негайно:
18] Як зайцю з хортом, так би й нам було".
19] Волосся диба стало незвичайно,
20] Коли назад я раптом озирнувсь,
21] І так сказав: "Учителю, сховай-но
22] Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь
23] Тих Лихолапів: не одну їх тушу
24] Уже я бачу, гнівом всяк надувсь".
25] І він: "Твоє лице не швидше мушу
26] Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,
27] Аніж твою пойняту страхом душу.
28] Думки одним в нас в'яжуться вузлом;
29] Мої з твоїми легко поєднати,
30] Тож до ухвали звів я їх притьмом;
31] Якщо доволі правий схил покатий,
32] То в дальший схов потрапимо за мить
33] І вороги не зможуть нас догнати".
34] Не встиг свою він мову закінчить,
35] Як я побачив — на простертих крилах
36] Рій демонів до нас чимдуж летить.
37] Мій вождь схопив мене (він був ще в силах!),
38] Як мати, що прокинулась в диму,
39] У стінах, від пожежі спломенілих,
40] Хапає сина та й біжить у тьму,
41] Турбуючись ним дужче, ніж собою,
42] Накинувши сорочку лиш саму.
43] Умить рвонувсь він до крутого звою,
44] Що обертавсь на косогір стрімкий
45] І замикав наступний схов стіною.
46] Не швидше наповняє лотоки
47] Перед млиновим колесом струмина
48] І з розмаху б'ють в лопаті струмки, —
49] Ніж ковзала учителева спина,
50] І він мене до серця пригорнув,
51] Не як товариша, як свого сина.
52] І лиш ногами землю він торкнув,
53] Як вискочили на скалу з розгону
54] Дияволи, та страх уже минув:
55] Бо вишній Промисл, давши в охорону
56] їм цю лише єдину — п'яту — з ям,
57] Наклав на вихід з неї заборону.
58] Блискучі тіні посувались там
59] Повільно, заливаючись сльозами,
60] Знесилені тяжким якимсь чуттям.
61] На кожній плащ із довгими кінцями,
62] Каптур на очі низько насувавсь, —
63] Отак в Колоньї вчинено з ченцями:
64] Плащ зверху золотом сяйним вкривавсь,
65] Але тяжким, свинцевим був зісподу,
66] Що Фрідріхів — солом'яним здававсь.
67] О вічний одяг для цього народу!
68] Пішли ми — вліво, як черга журна,
69] Вслухаючись у зойки й плач наброду.
70] Під тягарем, за одною одна
71] Йшли тіні, і супутника нового
72] Хода щокрок давала забарна.
73] Тож я вождеві: "Пошукай, на кого
74] З людей, ділами чи ім'ям значних,
75] Слід глянути, поки йде спуск полого".
76] Впізнав тосканську мову хтось із них
77] І вигукнув: "Чом женете в дорогу
78] Ви, що хапаєтесь між тіней цих?
79] Можливо, дам тобі я допомогу".
80] І озирнувся й мовив вождь: "Зістав
81] Ступні разом із ним і йдіть у ногу".