10] І я: "Поете, спершу ти ріши,
11] Якщо ти хочеш скрізь мене проводить,
12] Чи доблесть є на те в моїй душі?
13] Співав ти: батько Сільвіїв зіходить
14] Ще тлінний та минущий в світ тривкий,
15] Зберігши чуйність, що в живому бродить.
16] Коли ж противник всяких зол палкий
17] Був добрий з ним, передбачавши славу
18] Його діянь, і хто він, і який,
19] То мудрий відзнача його по праву:
20] Обранець неба вишнього добра,
21] Рим породив він та його державу,
22] А той же й та (це істина стара)
23] Засновані, щоб стать святим престолом
24] Наступникам апостола Петра.
25] Ця путь, розцвіченим твоїм глаголом
26] Прославлена, причиною в віках
27] Була його звитязі й папським столам.
28] Сосуд обрання теж у цих полях
29] Пізніше був, щоб дать підпору вірі,
30] Яка спасіння відкриває шлях.
31] А я чого піду? Хто пустить в мирі?
32] Ніякий не Еней, не Павел я,
33] На цю я честь не варт ні в якій мірі.
34] Коли ж спуститись знаджує земля,
35] То чи не здасться спуск мій божевіллям, —
36] Для мудреця ясніша мисль моя".
37] Мов той, хто раптом виниклим зусиллям
38] Занедбує намічені діла
39] Й прощається з готовим вже справиллям,
40] Вчинив і я: де схил чорнила мла,
41] У думці справа та пішла вся прахом,
42] Що з запалом розпочалась була.
43] "Я бачу у словах, повитих жахом, —
44] Сказала тінь, вся — благородний чар, —
45] Що ти в душі пройнявсь побожним страхом.
46] Він обсипа людину, мов той жар,
47] Примушуючи подвигу зректися,
48] Як мур уявлений спиняє твар.
49] Щоб міг від остраху ти відмогтися,
50] Скажу, чом став твоїм я ватажком,
51] Щоб знав, коли в мені жалі знялися.
52] Був з тими я, хто між добром і злом,
53] Як пані кликнула щонайгарніша,
54] І їй скоривсь я серцем і умом.
55] І от до мене над зорю ясніша
56] Звернула очі й голос чарівний;
57] Лиш в ангелів розмова лагідніша:
58] "О мантуанська чемна душе, чий
59] На цілу землю розголос лунає
60] Й лунатиме, аж поки світ живий.
61] Мій друг, що дружби з долею не має,
62] На прикрому безлюдному горбі
63] Дорогу втратив і в страху вмирає.
64] Боюсь, щоб не накоїв зла собі,
65] Щоб з поміччю, бува, не опізнитись, —
66] За нього, чула, й небо у журбі.
67] Іди, щоб там найшвидше опинитись
68] І мудрим словом стань його втішать;
69] Мені з турбот допоможи звільнитись.
70] Я — Беатріче, я кажу рушать,
71] Прийшла я з місць, куди вернутись хочу,
72] Любов мені звеліла це сказать.
73] Я піднесу тобі хвалу пророчу,
74] Як стану перед Господом святим".
75] Замовкла, й мову я почав урочу:
76] "О пані благосна, єдина, з ким
77] Наш людський рід всі перевищив твори,
78] Які під небом зібрані низьким!
79] Так уподобав я наказ твій скорий,
80] Що, все здійснивши б, думав, що не встиг, —
81] І зайвими були б його повтори.
82] Але скажи, це хто тобі поміг
83] У глиб землі без остраху пускатись,
84] Звідкіль усяк тікав би скільки міг".
85] "Щоб міг за словом довго не шукатись, —
86] Сказала, — стисло відповім одне,
87] Чом не боюся я сюди спускатись.
88] Того боятись треба, головне,
89] Що позбавля когось життя й спокою, —
90] Все ж інше анікому не страшне.
91] Ласкавий Бог створив мене такою,
92] Що ваша скорб повз мене промина,
93] Що я — поза пожежею яркою.
94] Та в небі благородна є жона;
95] Того жалівши, хто підпав блуканням,
96] Вмолила Вишнього Суддю вона,
97] Звернулась до Лючії із благанням,
98] Сказавши: "На людину ту малу
99] Ти зглянься й огорни її сіянням".
100] Знайшла мене Лючія, ворог злу,
101] Де ми сиділи з древньою Рахіллю,
102] Й сказала: "Справжню Богові хвалу
103] Знось, Беатріче, і зарадь зусиллю
104] Того, хто любить так, що став на згин,
105] Піднявшись вище над людською цвіллю!
106] Чи ти не чуєш, як там стогне він?
107] Чи ти не бачиш, як зо смертю б'ється
108] Між хвиль, грізніших од морських пучин?"
109] Ніхто на світі палко так не рветься
110] До радості і не тікає бід,
111] Як я, зачувши, як те слово ллється.
112] Прийшла звідтіль, де сяє небозвід
113] Я, пісні ввірившись твоїй урочій,
114] Яка вславля тебе й слухацький рід".
115] Сказавши так, звела на мене очі,
116] Де сльози струменіли в чистоті,
117] І я стежки знайшов якнайкоротші.
118] Прибув до тебе на прохання ті
119] І врятував од звіра, що з'явився
120] Тобі на цій великій висоті.
121] Та що тобі? Чого, чого спинився?
122] Чого на серці підлий страх тяжкий?
123] Чого в тобі сміливий дух смутився?
124] І це тоді, коли святі жінки
125] У небі втрьох клопочуться про тебе,
126] Я ж блага обіцяю дар такий?"
127] Мов квіт, в нічнім морозі, як в погребі,
128] Побитий, похиляє вниз чоло
129] Й знов оживає у ранковім небі,
130] Так я відчув, що стомлення спливло,
131] І вигукнув із серцем посмутнілим,
132] Мов той, до кого звільнення прийшло:
133] "О преблага, з якою став я смілим,
134] І ґречний ти, що зразу ж поспішив
135] І підійшов до мене з словом милим,
136] Ти так мені бажання прищепив
137] Рушати краєм тим жахним, немирним,
138] Що до своїх вернувсь я перших слів.
139] Іди ж, пойнятий захватом надмірним,
140] Ти — проводир, ти — пан, учитель — ти".
141] Сказав я й слідом за поетом мирним
142] Ступив на шлях лісистий і крутий.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] "Крізь мене йдуть до міста мук найтяжчих,
2] Крізь мене йдуть до мучень і заков,
3] Крізь мене йдуть між поколінь пропащих.
4] Суд правий вів творця моїх будов:
5] Звели мене Могуття, що все родить,
6] Найвища Мудрість і Першолюбов.
7] Лиш після мене світ став брами зводить.
8] Ніщо не вічне, я ж на всі віки.
9] Лишайте сподівання всі, хто входить".
10] Із чорних літер напис я такий
11] Побачив на вершку хмурної брами
12] Й сказав: "Учителю, о жах який!"