Тереса. Святославе! Отже, ти мене іспитував?
Святослав Тутешній. Ха-ха! Надзвичайно. Ширити ідею невбивства! Край стогне в ярмі. Щодня гинуть десятки і сотні найкращих його синів і дочок. Щодня всі ми ризикуємо самою істотою нашого існування. У наше серце, в нашу душу, в наше минуле, в наше майбутнє наставлено багнет. А ти хочеш оминути багнет тим, що проповідуватимеш любов до того, хто його тримає? Роки акції. Тяжкий труд підпілля. Безсонні ночі. Безмежна моя віра в тебе. О, усе те в одну мить зводиться нанівець, поставлене перед маленьким дурним іспитом! Невже ти могла серйозно повірити, що заборонено вбивати того, хто хоче вбити твою матір? Чи тобі йшлося про саму тільки емоцію вбивства? О, ні! Так, як вони нас! Холодно. З розрахунком. Пляново. Методично. Залізний закон доби — невже ти ще досі його не збагнула? Нехай, нехай колись настануть часи мирного співжиття вовків з овечками, нехай! Але настануть вони тільки тоді, коли справа нашого покоління буде виконана. Не емоція, о ні! Вбивство за ідею! Я не хочу від тебе біологічного почуття до мене. Я вимагаю залізно-холодного служення ідеї. Тереса. Святославе, це ти!
Святослав Тутешній. Ха-ха! Ти сумнівалася в тому, що це я? Так, це я. І дідько мене не візьме, доки я не виконаю своє.
Тереса. Святославе, прости.
Святослав Тутешній. Добре. Уперше і востаннє. І я присягаюся на цьому шрамі, що я...
Полковник. Так. Добре хоч це.
Святослав Тутешній. Батьку!
Полковник. Перепрошую пана сина. Я тільки на одну мить. Хоч ви, добродію, і міняєте щохвилі одяг, але шрам є шрам. Так само, як лікер є лікер.
Святослав Тутешній. Батьку, я так би хотів з тобою погомоніти...
Полковник. Мені здається, ти вже мав змогу помітити, що я ні на чому не наполягаю. Ішлося лиш про маленьку аберацію пам'яті. Тепер, здається, все у порядку.
Святослав Тутешній. Про що, власне, йшлося?
Полковник. Та просто, коли я сьогодні відкрив у тебе лунинку...
Святослав Тутешній. Лунинку?
Полковник. Отам, за вухом. Отже, по тому, за законом зворотного я вирішив, що шрам належить не тобі. І я хотів переконатись. Я переконався і заспокоївся.
Святослав Тутешній. На чому, батьку?
Полковник. На тому, що шрам належить теж тобі.
Святослав Тутешній. Так усе в порядку?
Полковник. У найкращому порядку. Перепрошую.
Святослав Тутешній. Ми ще зустрінемося, батьку!
Полковник. Аніскільки в тому не сумніваюся.
Розпорядник балю. Маю за честь донести, високоповажані пані і панове, що від старого року залишилося тільки півгодини. Ласкаво прошу енергійно тупотіти ці півгодини. Прошу вибачення.
Пари. Браво!
Святослав Тутешній. Півгодини! Прокляття. Чортів жакет.
Тереса. Що — ти загубив жакет?
Святослав Тутешній. Ти ж бачиш, його нема на мені. Я позичив тимчасово цей.
Тереса. Я бачила той на тобі півгодини тому.
Святослав Тутешній. Він загублений. Його треба шукати. Дуже важливо.
Тереса. Я негайно допоможу. Лиш уволь ще раз моє прохання.
Святослав Тутешній. Яке?
Тереса. Те саме.
Святослав Тутешній. Я не пам'ятаю. Кажи скоріше.
Тереса. Скинь на хвилину для мене маску. Я хочу ще раз бачити твоє обличчя, Святославе.
Тереса. Скинь на хвилину для мене маску. Я хочу ще раз бачити твоє обличчя, Святославе.
Святослав Тутешній. Скинути маску? Тут, при всіх? Добре. Стань сюди, щоб ніхто не бачив. Дивись.
Тереса. Дякую тобі. Прости мене.
Святослав Тутешній. Шукати! Негайно шукати жакет!
Інтермедія
Таким чином, високошановні глядачі, відіграно дві відслони. Лишилась третя, остання. Я не знаю, наскільки винесли ви враження, що дія посунулася вперед? Бодай у виточненні місця дії, виточненні середовища? Я, — а вам уже відомо, що я стежу за дією невідривно, — я не міг би ще й досі з певністю визначити цього. Імена героїв невтральні. Святослав само з себе нічого ще не каже. Отож, не беру на себе відповідальносте коментувати дію тим способом, щоб відносити місце дії до певного міста, а час до певного року. Спробуйте зробити це самі. Спробуйте у третій відслоні. А я вмиваю руки.
Але я також не певен і деяких ситуацій. Театр театром, але... От, наприклад, як вам подобається полковник? Актор мав найбільше клопоту з цією ролею, така вона була не зведена від автора докупи. Здається, деякі суперечності так і залишилися відкритими. Принаймні я не розумію цього образу до кінця. Хто він — просто старий жартун а чи мудрець у блазнівській шапці? Типовий представник середовища а чи винятковий персонаж, щось на зразок замаскованого символа? Неясно. Єдине, що мені в ньому подобається безумовно, це його маска. Хоч тут уже заслуга цілковито маляра сцени, — для якого я, між іншим, пропоную українську назву "бюненбільднер".
Так, усе-таки є навмисні ситуації. Герой — другий герой, який діяв перед вами оце щойно, — герой наприкінці звелів дівчині, щоб вона шукала жакет. Ну, а як вона знайде його на плечах в іншого, що тоді? Адже тоді перекреслиться уся гра. З'ясується обман, — і в такому разі і п'єси не треба було починати.
Самозрозуміло, як сказано, я говорю не від імени нашого режисера і наших акторів. Я тільки висловлюю приватну свою думку. Згідно з моєю приватною думкою, герой не повинен би розкривати своє двійство з іншим перед дівчиною. Навіть коли ситуація загрожує вибухом. Він повинен так себе опанувати, щоб і жакет знайти, і дівчині не вияснитись. Тоді буде цікаво.
Далі, на мою думку, те, що годинниковий механізм має вибухнути хвилина у хвилину з новим роком, теж розраховано на чисто театральний ефект. Автор посилався тут на свій, зрештою, вам уже відомий погляд, мовляв, у театрі все повинно бути тільки театром. З ним можна б погодитись. Я так само за театралізацію театру — бачте, вперто напрошуюся до вас із прологами та інтермедіями. Але, як на мене особисто, найкращий той театр, що його непомітно. Втім, це справа смаків.
Щось я ще хотів сказати... Ага. Ще в мене виникає сумнів щодо сьогоднішньої вистави тому, що мова дійових осіб, як мені здається, мало, дуже мало індивідуалізована. Усі говорять одним стилем, як у клясичній трагедії. Тільки що, звичайно, без мовної майстерности цієї останньої. Мабуть, справа в тому, що все-таки актори не встигли як слід уособити своїх ролів у полишеному від автора сировому матеріялі. От хіба лиш Петро Тогобочний. Між іншим, ідея! Ану, спробуймо звести докупи обох Петрів. Як то вони розмовлятимуть один з одним? Справді, ідея. Агов, Петре! Йди лишень сюди! Ви так само, Петре. Ходіть, прошу, сюди. Я вас зараз познайомлю. Знайомся, Петре. Прошу запізнатися, Петре.