— "Золотий скафандр",— прочитав Білл. — Ось те, що потрібно. Прославлений на цілу галактику, знаний кожному з телевізійних програм ресторан. Саме тут він зміцнить свій занепалий бойовий дух. Це коштуватиме дорого, але до дідька...
Затягнувши пояс і розправивши комір, він став підніматися по широких позолочених сходах і пройшов крізь макет космічного шлюзу. Усміхнений метрдотель вклонився йому, м'яка музика супроводжувала Білла, і враз підлога під ним розчахнулася. Безпорадно хапаючись за гладесенькі стіни, він летів униз визолоченою трубою, що поступово вигиналася, а тоді вихопився з неї й гепнув у запорошеному металевому завулку. Перед ним метровими літерами було написано:
ГЕТЬ ЗВІДСІЛЯ, ВОЛОЦЮГО!
Білл стояв, обтрушуючи пил, коли до нього підкотився робот і провуркотів на вухо голосом молодої чарівної дівчини:
— Ти, певне, зголоднів, любий? Покуштуй новоіндійську піццу Джузеппе Сінгха. До піццерії Сінгха всього кілька кроків, шлях позначено на звороті цієї картки.
Робот дістав із прорізу в себе на грудях картку й обережно заклав її Біллеві в рот. Це був дешевий і погано відрегульований робот. Білл виплюнув мокру картку і протер її носовичком.
— Що сталося? — спитав він.
— Напевне, ти зголоднів, любий, грр-арк,— робот перемикнувся на інше записане повідомлення у відповідь на Біллове запитання. — Тебе викинули із "Золотого скафандра", відомого на цілу галактику з незчисленних телепередач, бо ти злидар. Коли заходиш у цей заклад, вміст твоїх кишень просвічується і автоматично підраховується. А що в твоїх кишенях, очевидно, грошей менше мінімально потрібної суми — одна випивка і податок,— тебе витурили. Але ти й далі голодний, чи не так, любий? — робот звабливо глянув на нього,! солодкавий, вкрадливий голос полився з розбитої ротової мембрани: — Іди до Сінгха, де їжа смачна і дешева. Покуштуй Сінгхову новоіндійську піццу під соусом керрі й лимонним соком.
Білл пішов не тому, що захотів скуштувати сумнівний бомбейсько-італійський гібрид, а тому, що на звороті картки був план і вказівки. Складалося почуття безпеки: він знову мав мету, виконував інструкції, гримів сходами, падав у гравітаційну шахту, штовхався в електричці. За останнім поворотом йому в ніс ударило прогірклим салом, старим часником і підгорілим м'ясом — отже, він на місці.
їжа була неймовірно дорога й набагато гірша, ніж він міг собі уявити, але вона вгамувала болючі спазми в шлунку, наповнивши його, якщо не наситивши, Білл намагався виколупати з зубів нігтем шматки хрящів, водночас стежачи за своїм сусідом по столу: той із стогоном проштовхував у себе щось безіменне. Одягнений він був у барвисте святкове вбрання — такий собі рожевощокий життєрадісний товстун.
— Привіт!.. — мовив Білл, усміхаючись.
— Заткни пельку,— гиркнув чоловік.
— Я лише сказав "привіт",— ображено сказав Білл.
— Цього досить. Усі, хто зверталися до мене протягом шістнадцяти годин мого перебування на цій, так званій, планеті насолод, обдурювали, обкручували або обкрадали мене у той чи інший спосіб. Я ось-ось зламаюся, а попереду ще шість днів екскурсії "Побачити Геліор і жити".
— Я тільки хотів спитати, чи не дозволите зазирнути у вашу картосхему, поки ви обідатимете.
— Я ж казав тобі, що всі хочуть у мене щось видурити. Геть.
— Прошу, не відмовляйте мені.
— Я дозволю — за двадцять п'ять монет, гроші наперед і тільки поки я їстиму.
— Домовилися! — Білл віддав гроші, ковзнув під стіл і, сидячи на схрещених ногах, став шалено гортати картосхему, нотуючи шляхові вказівки. А за столом товстун стогнучи їв далі; коли йому в рот потрапляв особливо огидний шматок, він сіпав ланцюг, і Білл губив потрібне місце. Він уже змалював майже половину маршруту до Транзитного Центру Ветеранів, коли чоловік забрав у нього книгу і вийшов.
Коли Одіссей повернувся зі своєї сповненої жахливих пригод подорожі, він пощадив вуха Пенелопи від неймовірних подробиць своєї мандрівки. Коли Річард Лев'яче Серце, звільнений врешті зі свого ув'язнення, повернувся додому після багаторічних, сповнених небезпеками хрестових походів, він не став мучити королеву Беренгарію описами страхіть, а просто привітався з нею і відімкнув пояс вірності. Так само і я, любі читачі, не буду обтяжувати ваш слух описами того, яких небезпек зазнав Білл і в який відчай впадав під час своїх блукань, бо вони за межами уявного. Досить лише сказати, що він пройшов крізь усе це. І зрештою, знайшов Транзитний Центр.
Угледівши напис: "Транзитний Центр Ветеранів", Білл закліпав червоними від безсоння очима. Йому довелось прихилитися до стіни, бо ноги в нього від полегкості стали ватяні. Він домігся свого! Лише на вісім днів він прострочив свою відпустку, та хіба це має якесь значення. Невдовзі він знову повернеться у дружні обійми бойових друзів, геть від нескінченних коридорів, квапливих юрб, ескалаторів, пекловаторів, гравішахт, пневмоліфтів і всього іншого. Він нап'ється як чіп разом із своїми друзями, і алкоголь розвіє спогади про жахливу мандрівку; він спробує забути ті страшні дні, які він провів без їжі і води, не чуючи людської мови, забути, як він блукав безконечними проходами складу, заповненого стосами копірувального паперу. Тепер усе це позаду. Його зіжмакана форма припала пилом, він із соромом дивився на дірки, складки і відірвані ґудзики. Якби можна було проскочити в казарму так, щоб його не зупинили, він би змінив мундир перед тим, як іти доповідати черговому.
Кілька голів обернулися в його бік, але нічого не сталося — він пройшов крізь денне приміщення у спальну кімнату. Але його матрац було згорнуто, ковдра і простирадла зникли, а тумбочка спорожніла. Мабуть, він таки вскочив у халепу, а халепа в зоряній піхоті річ далеко не проста. Тамуючи холодне почуття відчаю, Білл трохи умився в туалеті, напився з крана холодної води і почовгав до кімнати чергового. За столом сидів старший сержант — кремезний велетень із садистським виразом обличчя, темношкірий, як його давній приятель Тембо. В одній руці він тримав ляльку у формі капітана, а іншою встромляв у неї розпрямлені скріпки. Не повертаючи голови, він зиркнув на Білла й насупився.