Насправді ж, він віддав честь майже бездоганно, оскільки не так уже й багато є людей, у яких дві праві руки. Обидві руки описали правильні кола, обидва лікті завмерли під прямим кутом, обидві долоні акуратно торкнулися обох брів. Це було зроблено відмінно, захопило імператора зненацька, і на якусь невловиму мить він зміг спрямувати на Білла водночас зіниці обох очей, потім вони знову розійшлися в різні боки. Імператор, усе ще стурбований неординарним салютом, схопив медаль і устромив шпильку крізь Біллів мундир прямо в його трепетну плоть.
Білл не відчув болю, але раптовий укол виплеснув зростаюче почуття, що кипіло в ньому. Опустивши руки, він укляк навколішки у гарному кріпосницькому стилі: зовсім, як в історичних фільмах, звідки насправді й почерпнула ідею його послужлива свідомість,— і, схопивши вузлувату, покриту плямами імператорську руку, поцілував її з вигуком:
— Батечку наш рідний!
Генерали-охоронці з похмурими очима стрибнули вперед і занесли над Біллем крила смерті, але імператор з усмішкою відняв руку й витер слину об Біллову гімнастерку. Недбалим порухом пальця він відсторонив охорону, перейшов до гармаша, причепив медаль, що залишалася, і відступив назад.
— Відзнято! — закричав режисер Ретт. — Розмножуйте. З цим дурним селюком, що розпустив нюні, вийшло дуже природно.
Коли Білл з трудом звівся на ноги, він побачив, що імператор не повернувся на трон, а натомість стояв у тісному гурті акторів. Білл приголомшено закліпав очима, коли якийсь чоловік зняв імператорську корону з його голови, сховав у коробку й заквапився геть, несучи її з собою.
— Гальма заклинило,— мовив гармаш, і далі віддаючи честь тремтливою рукою. — Опусти мені цю кляту штуку. Вона ніколи не працює, як треба, вище рівня плеча.
— Але, імператор... — промимрив Білл, тягнучи затиснуту руку, поки гальма заскрипіли і звільнили її.
— Актор — а хто ж іще? Гадаєш, справжній імператор роздає медалі нижнім чинам? Б'юся об заклад, лиш маршалам — і не нижче. Але вони видають це за чисту монету, щоб можна було обдурити таких бідолашних недотеп, як ти.
— Оце ваші,— сказав якийсь чоловік, подаючи їм штамповані бляшані копії медалей, які вони щойно отримали, і забираючи оригінали.
— По місцях! — загримів підсилений режисерів голос. — У нас усього десять хвилин, щоб прогнати сцену з імператрицею і дитиною, які цілуватимуть сім альдебаранських близнюків для "Години родючості". Виносьте сюди пластикових немовлят і виженіть геть зі сцени цих клятих глядачів.
Героїв виштовхнули в коридор, захряпнули і замкнули за ними двері.
Розділ II
— Я втомився,— поскаржився гармаш. — І до того ж болять опіки. У нього в борделі сталося коротке замикання і загорілося ліжко.
— Ходімо, прошу,— не вгавав Білл. — До відльоту нашого корабля ще три дні, а ми на імператорській планеті Геліор! Скільки тут див: висячі сади, райдужні водограї, самоцвітні палаци. Не можна проґавити такі дивогляди.
— Поглянь на мене. Як тільки я трохи просплюся, то знову вирушу в бордель. Коли ти вже так хочеш, щоб тебе водили за ручку під час екскурсії, візьми сержанта.
— Він ще не протверезів.
Сержант був п'яничка, який не вірив у забігалівки і волів пити на самоті. Він також не вірив у розбавлені напої і не марнував гроші на красиві пляшки. Він витратив усі свої кредитки на хабар санітарові й отримав дві сулії 99-градусного пшеничного спирту, упаковку глюкозо-соляного розчину, голку для ін'єкцій і гумову трубку. Сулія з етил-глюкозо-соляною сумішшю звисала з балки над його ліжком, від неї гумова трубка йшла до голки, встромленої в руку для внутрішньовенного вливання. Тепер він лежав нерухомий, нагодований і п'яний як чіп весь час і, якби ніщо не порушувало розмірений потік, залишався б у такому стані два з половиною роки.
Білл навів останній полиск на своїх чоботях і замкнув щітку разом з рештою своїх речей у тумбочку. Могло трапитися, що він прийшов би пізно: на Геліорі легко заблукати, якщо не маєш гіда. Вони витратили майже цілий день, щоб дістатися зі студії до відведеного для них житла, і це з сержантом, який знав усе про карти і прокладав маршрут. Поки вони ходили в межах свого району, проблем не виникало, але Білл уже по горло був ситий невигадливими розвагами, що їх пропонували воякам. Він хотів подивитись Геліор, перше місто в галактиці, справжній Геліор. І якщо ніхто не хоче скласти йому компанію, він вирушить самохіть.
Було дуже важко, навіть маючи картосхему, точно сказати, як далеко щось міститься на Геліорі, оскільки вона не мала масштабу. Але, судячи з того, що лінія основного виду транспорту — тунельної магнітної залізниці — перетинала принаймні вісімдесят чотири квадрати картосхеми, мандрівка обіцяла бути довгою. Його мета цілком могла бути на зворотному боці планети! Місто завбільшки з планету! Замисел надто грандіозний, щоб його здійснити. І справді, коли він починав думати про нього, то не міг охопити усю його величність.
Бутерброди, які Білл узяв з собою з казарми, він з'їв ще на півдорозі до пункту призначення, і його шлунок, що знову ненажерливо звикав до твердої їжі, голосно скаржився, аж поки він зійшов у зоні 9266-Р, що означало рівень, а може, ще щось, і став шукати їдальню. Очевидно, він потрапив у друкарську зону, бо юрми людей майже цілковито складалися з жінок з округлими плечима і великими довгими пальцями. Єдина їдальня, яку він знайшов, була напхана ними, і, сівши серед балакучого натовпу, він примусив себе проковтнути єдину наявну страву: сандвічі з черствим фруктовим сиром під анчоусовою пастою і картопляне пюре з цибульно-родзинковою підливою, запивши все це ледь теплим трав'яним чаєм, який подавали у чашках, не більших за наперсток. Воно було б і нічого, коли б апарат, що видавав їжу, автоматично не поливав усе гірким соусом. Жодна з дівчат, здавалося, не помічала його, оскільки усі вони в робочі години перебували під легким гіпнозом, щоб зменшити кількість помилок. Білл поглинав їжу, відчуваючи себе привидом, поки вони хихотіли й щебетали навколо і над ним, а їхні пальці, наче вони і не їли, імпульсивне вистукували по краю столу в такт їхньої розмови. Врешті він утік, але з'їдене справило на нього гнітючий ефект, і мабуть тому він припустився помилки і сів не у той вагон.