Білл — герой галактики

Страница 18 из 45

Гарри Гаррисон

— Бог з ним, що він юний. Але погодьтесь, що він трохи тупуватий для такої посади?

— Притримай язика, йолопе! Нашій імперії кілька тисяч років, а діти шляхетних родів спаровуються тільки між собою. Гени стикаються, у нащадків акумулюються рецесивні дефекти, і як наслідок, наше керівне шляхетство — це придурки, яким місце в божевільні. Наш старий цілком міг би витримати випробування на розумові здібності за нашими новими нормами! Бачив би ти капітана останнього корабля, на якому я служив...

Він злостиво встромив голку в Біллову руку. Білл скрикнув, а потім, коли голку висмикнули, похмуро стежив, як по руці тече кров.

Двері зачинилися, і Білл залишився сам, вдивляючись у білу стіну і міркуючи про своє майбутнє. Він став запобіжниковим першого класу, і це було приємно. Але обов'язкове продовження контракту на сім років було вже не таке приємне. Він зажурився. Йому хотілося поговорити з кимось із старих друзів, але він згадав, що всі вони загинули, і зажурився ще дужче. Хотілося втішити себе, але як? Зрештою додумався, що може сам собі потиснути руки. Від цього йому стало трохи легше.

Він ліг на спину і потискав собі руки, аж поки заснув.

КНИГА ДРУГА

КУПАННЯ В БАСЕЙНІ АТОМНОГО РЕАКТОРА

Розділ І

Вони сиділи перед величезним ілюмінатором — товстим шаром броньованого скла в носі космічного катера, що, знижуючись, пронизував спіралі хмар. Білл зручно відкинувся у протиперевантажному кріслі, з хвилюванням роздивляючись краєвид. У тісному салоні катера було двадцять три місця, але лише на трьох із них, включаючи Біллове, зараз сиділи. Поруч із ним (він намагався не дивитись в той бік занадто часто) сидів канонір першого класу, у якого був такий вигляд, наче ним вистрілили з однієї з його гармат. Замість обличчя в нього була пластикова маска з єдиним налитим кров'ю оком. Він нагадував пересувний контейнер, оскільки чотири відірвані кінцівки йому було замінено на блискучі важелі, сяючі поршні, електронні перемикачі й кільця дроту. Розрізнювальні знаки йому приварили до сталевої конструкції на місці плеча. Третій пасажир — кремезний сержант-піхотинець — заснув одразу після пересадки з міжзоряного транспорта.

— Чортівня якась! Погляньте-но! — вихопилося в Білла після того, як їхній корабель вихопився з хмар і внизу під ними засяяла золота сфера Геліора, імператорської планети, столиці того, хто правив десятьма тисячами сонець.

— Яке альбедо,— буркнув канонір звідкись ізсередини свого пластикового обличчя. — Очам боляче.

— А чого ж ти ще хотів? Чисте золото — можеш уявити — планета вкрита золотими плитами?

— Ні, цього я не можу уявити. І я не вірю в це. Де настачити стільки грошей? Але я уявляю собі покриття з анодованого алюмінію. Таке, як оце.

Тепер, придивившись пильніше, Білл побачив, що поверхня дійсно не сяяла, як золото, і на нього знову навалилася гнітючість. Ні! Він змусив себе піднестися духом. Можна забрати золото, але славу не забереш! Геліор усе ще залишався імперським центром, невсипущим, усевидящим оком у самому серці галактики. Про все, що траплялося на будь-якій планеті чи на будь-якому космічному кораблі, сповіщалося сюди, тут усе сортувалося, кодувалося, підшивалося, анотувалося, губилося, знаходилося, вирішувалося. З Геліора надходили накази, що правили людьми, які стримували натиск чужинців. Геліор — планета, змінена людиною,— моря, гори, континенти на ній було вкрито шаром металу кілька миль завтовшки, поверхи й поверхи, з населенням, цілком відданим ІДЕЇ. Правлінню. Сяючий верхній рівень було всіяно цятками космічних апаратів різних розмірів, а в темному небі жевріли інші — ті, що прибували й відлітали. Ближче й ближче напливала поверхня, потім — раптовий вибух світла, й ілюмінатор потемнів.

— Ми розбилися! — заволав Білл. — Оце вляпалися...

— Заткни свою пельку. Просто порвалася плівка. Оскільки на кораблі немає нікого з начальства, вони не завдали собі клопоту склеїти її.

— Плівка..?

— А що ж іще? Невже у тебе в голові такий вітер, що ти гадаєш, ніби вони будуватимуть катери з великими вікнами в носовій частині, саме там, де тертя найбільше і пропалює дірки в ньому? Фільм. Програвання. Окрім того, ми знаємо, що зараз тут ніч.

Під час посадки пілот ледве не розчавив їх перевантаженням (він також знав, що в цьому рейсі на борту немає начальства), і, поки вони вправляли собі хребці й терли очі, щоб повернувся зір, люк розчахнувся.

Було не лише темно, але й дощило. Помічник начальника пасажирської служби другого класу зазирнув у каюту і обдарував їх професійно приязною посмішкою.

— Вітаю вас на Геліорі — імператорській планеті тисячі втіх... — його обличчя враз звично скривилося.— Гей, нечупари, тут що, немає офіцерів?

Давайте, вимітайтеся звідси. Геть, ми повинні дотримуватися, графіка.

Вони не звертали на нього увагу, поки він підмітав салон, а заходилися розбуркувати сержанта, який усе ще хропів, немов зламаний вентилятор — його сон не могла потурбувати отака дрібниця, як п'ятнадцятикратне перевантаження. Хропіння перетворилося на горлове клекотання, яке урвав зойк пасажирського помічника,— його вдарили ногою в пах. Усе ще бурмочучи, сержант приєднався до них і допоміг поставити брязкітливі металеві ноги каноніра на мокру поверхню трапа. Вони стримали обурення, бачачи, як їхні полотняні сумки викинули з багажного відсіку у глибоку калюжу. Під кінець, пасажирський помічник підло помстився, вимкнувши силове поле, що стримувало дощ, і вони миттю змокли і змерзли на крижаному вітрі. Вони закинули на плечі сумки — за винятком гармаша, який котив свою на маленьких колесах,— і рушили до найближчого вогника, який був щонайменше за милю від них і ледве просвічував крізь потоки дощу. На півдорозі гармаш зупинився — в нього закоротило реле, тож вони підставили під нього колеса, поклали йому на ноги сумки, і з каноніра вийшов чудовий візок.

— З мене вийшов чудовий візок,— прогарчав гармаш.

— Не скигли,— сказав йому сержант. — Принаймні тепер маєш цивільну професію.

Він штовхнув двері ногою, й вони увійшли і вкотилися у затишне тепло оперативного відділення.

— У вас є банка розчинника? — спитав Білл у чоловіка за конторкою.