— Іди до грубки,— наказав заступник шерифа Бет-лему, і той, ніби сліпий, подався до тепла. У старій присадкуватій грубці, що вилискувала неприємними жовтувато-рудими плямами, стиха гув вогонь. Маррі поплескав Бетлема по плечах і розв'язав йому руки. Побачивши, що мотузок глибоко врізався в тіло й залишив червоні пруги на шкірі негра, Маррі обурено буркнув, для чогось тримаючи мотузок у витягненій руці:
— Дивіться, навіть не сказав, що йому ріже.
Він зухвало апелював до обох негрів, наче це їх теж стосувалося. А вони дивилися на нього, розглядаючи його мундир. Досі вонн, очевидно, сиділи біля столу по обидва боки висунутої шухляди, накритої шматком цупкого картону. Не іиашке, як грали в карти, що їх здуло вітром у шухляду, коли відчиняли двері. Карти ці були замацані, запацьорені; і королі, і дами, і валети з захмелілими обличчями, здавалося, знічев'я витріщалися на Маррі.
— Ми, мабуть, приготуємо для них каву,— озвався молодший негр.— Надворі собачий холод.
У Маррі потекла слина, проте ніхто й це поворухнувся. Швидко опанувавши себе, він не виказав збентеження. Старший негр, недбало колупаючи стіл викруткою, ніби для того, щоб бути при ділі, сказав:
— Якщо з машиною якісь неполадки, то ми нічим не зарадимо, бо не розуміємося па нових марках. Тепер ми тільки заправляємо бензином.
— З машиною все гаразд,— відказав Маррі.
— Маєте щастя,— озвався другий негр. І він, і старший—Маррі подумав, що вони брати,—пересміхнулися. Молодший відкинувся на спинку стільця і витяг з кишені пачку сигарет.
— А от вашому другові біля грубки щось не дуже щастить,—і знову вонн з братом засміялись.
— Слухайте, а чи не збираєтесь ви і нас зв'язати отим мотузком?
Маррі збагнув, що все ще тримає мотузок у руці. Він стенув плечима і пожбурив мотузок на підлогу. Брати однаково ошкірили зуби. Бетлем стояв біля грубки з випростаними руками, наче хотів обійняти її, і дивився кудиеь убік.
— Просто це нас трохи налякало,— пояснив молодший негр, запалюючи сигарету. Робив він це неквапно, вайлувато. Так само повільно він підвівся з стільця.
— Ей, приятелю, думаю, ти від сигарети не відмовишся?
Він посміхнувся до Маррі, показуючи йому зуби, але пачку простягнув Бетлему. Уважно стежачи краем ока, Маррі бачив, як пальці арештованого витягли сигарету.
— Що він накоїв? За що його арештували? Зробив десь шкоду білому? — допитувався молодший негр. Він сів, випнув груди і зухвало відкинувся на стільці. Тепер уже і його брат посміхався, відірвавши погляд від подряпин, які залишала на столі його викрутка. Насторожепому Маррі здавалося, що вони не лише зовні схожі, а й мають однаковий вираз обличчя: лукавий, значущий і підбурюючий.
— Здається, вам обом заціпило,— вів молодший, попихкуючи сигаретою, а Маррі мовчки кліпав очима. Ми мусили впустити вас,— звернувся він до Маррі, —і взагалі маємо виконувати будь-який ваш наказ, але вам, нащо вам розмовляти з нами... Та й неважко вгадати, що б він міг зробити. Про цього Бетлема Ейрі не раз подейкували... Він уже як встряне в бійку, то битиметься до кінця. Хіба ні?
Маррі глянув на арештованого, який стояв з опущеним додолу поглядом, ніби слухав щось заборонене. Обличчя в нього ожило, відтануло.
— Що йому буде? — запитав зненацька старшіїII негр. Маррі знизав плечима.
— То вже справа суду,— сказав він.
— А все-таки, що йому буде?
Маррі уважно подивився на негрів. Брати відноиі ли йому такими ж спокійними і впевненими погляда ми, ніби перекривляючи його.
— Хто ж так робить? Заарештувати людину і на віть не знати до пуття, що йому буде,— серйозно за явив молодший.— Ей, Бетлем! Як ти гадаєш, хіба ца діло? Схопити людину, вести її на певну смерть...
— Стривай,—урвав його Маррі. Голос його зазву-чав молодше. Хоч як дивно, в цю хвилину він стривожився не за себе, а за Бетлема.
Його вигук, проте, здався приємною несподіванкою молодшому негрові, який розвалився на стільці " затиснутою в зубах сигаретою.
— Шериф Уолпол мене добре знає, він міг би приїхати сюди і дещо мені розповісти. Еге ж. Він міг би розказати мені про Бетлема. їй-богу ж, не хотілося б помінятися місцем з оцим хлопцем.
Маррі перевів погляд з міцної спини арештованого на братів, які тепер присунулися ближче один до одного, старший стояв, прихилившись до столу, а молодший повільпо випростався на рипучому стільці, недбало струсив попіл від сигарети на цементну підлогу і з апломбом промовив:
— Не так-то й легко говорити про людину, якій невдовзі вкоротять віку, хоч вона онде стоїть жива. Атож, он у ній зараз вирує кров, а подумати лише... подумати лише, що та кров охолоне й загусне, як лій на морозі... І як людям за такої негоди вмирати! Не лише чорним, а й білим, будь-кому... Хіба ні? Візьміть дрібницю, ось цю викрутку, якою загвинчують шурупи, щось колупають чи зшкрябують лід з вікна, та досить приставити її до лоба людині, трішечки стукнути... і будь-хто...
Маррі відчув, що обличчя в нього пашить, і ще відчув, як щось спочатку зовсім маленьке, наче кінчик шпильки, холодно торкнулося серця. Він озирнувся на арештованого, Бетлем розглядав щось невидиме над грубкою... Маррі вже не стоялося, він переступав В ноги на ногу, кривився, наче від колючого вітру. Та цін заговорив не про хуртовину.
— Але ж я допоміг йому,— несподівано вихопилось у нього — Так, допоміг. Я догнав його серед поля, коли він дряпався на занесену снігом гору. Сонце сідало, за годпну настала б ніч... і налетіла б ця буря... Він би там задубів.
— Хоч верть-круть, хоч круть-верть — однако по смерть,— стиха засміявся молодший негр разом з братом.— Га, Бетлем, тобі не однаково?
Бетлем невідступно дивився в одну точку.
— Все одно б він заблукав у хуртовині,— наполягли Маррі,— заблудився б і задубів. Одному важко, та N яка користь шастати одному? Сам-один, наодинці і;і своїми думками... Дряпався на ідіотську гору, хоті и утекти від мене. Цього я ніяк не доберу,—з полином проказав Маррі,— завжди тікають. Дурні трикляті, невже не второпають, що це все робиться задля них длн того, щоб допомогти їм! Та вони нічого не тямлять, крім власного голоду, живуть шлунком, пояснюєш такому постанову про відстріл косуль чи риболовлю, її він, і п'ять хвилин не мине, вже пасе очима довкола, дивиться кудись тобі через плече, на пташку на дереві, чи на саме дерево, чи просто в небо...