Негр зайшовся кашлем, пе завдаючи собі клопоту відвернутись, бухикав надсадно, оглушливо, майже зловтішно.
— Та ти й не знаєш, звідки тобі знати,—підсумував Маррі. Відчув, як напружились жовна на замерзлому облпччі.— Кашлявші? А щоб ти вже кров'ю і своєю чорною печінкою кашляв!
Вій вів машину, сидячи майже на краєчку сидіння, широко розставивши ноги і дістаючи колінами керма. Із викривленим від напруги обличчям вдивлявся у хуртовину.
— А он там щось має бути,— сказав Маррі. Арештований, здається, прокашлявся. Машина поволі посувалася вперед. У Маррі було таке враження, ніби ліворуч відірвалася частина землі і здіймалась у повітря, як білий схил велетенської гори.
— Тут десь має бути гараж. Будь я проклятий, як його тут немає... Я знаю, бачив не раз...
Він виплюнув свої слова, мов чекаючи, що гараж з'явиться тієї ж миті, як він їх вимовить, ніби викликаний магією його слів.
— Мусить же десь тут бути,—мовив уже спокійніше.— Десь отут...
Негр знову зайшовся кашлем. Маррі подивився на нього і відвернувся.
— Що тобі? — запитав Маррі, але відповіді так і не почув.— Схоже, що застудився,— різко, навіть злісно докінчив Маррі, ніби розмовляючи з хуртовиною.— Гасав по такій погоді без пальта, як пришелепкува-тий негритос... Що ж, кашляй, скільки влізе. А я піду подивлюся.
Він зупинив машину, точніше — дав їй зупинитися, а може, це вітер її зупинив.
— Піду гляну, що там. Ніби якась будівля.— Маррі заглушив мотор, але фар не погасив. Заледве прочинив дверцята машини, як перший подув вітру ножем різонув його по обличчю — Маррі аж крекнув з несподіванки і оглянувся на Бетлема. Той, як і перше, сидів у машині і поглядом стежив за ним.
Обличчя негра стояло у нього перед очима, коли він, незграбно нахилившись уперед, долаючи вітер і різкі удари снігу, обійшов машину спереду і ступни на узбіччя мерзлої дороги. Буря глузувала з Маррі. Попри всю його зарозумілість і силу, вона то відтягувала його вітром назад, то підступно зупиняла і жбурляла вбік. Інколи він ніби й справді щось бачив перед собою. Нарешті зупинився, розгледівши два високі об риси з довгастими приземкуватими кучугурами, що біліли за ними, як ангельські крила. Маррі зупинився і розгублено дивився на них. А потім помітив слабеньке блимання світла і пішов на нього, закриваючи обличчя руками. Світло ставало виразнішим. Вітер раз у раз жбурляв хмари снігу, які кресали по обличчю, як пригорщі дрібного, гострого піску.
Допомагаючи Бетлему вилізти з машини і добратися до щойно знайдепої ним споруди, Маррі міцно обхопив негра, щоб той не впав — під ногами була ожеледиця. Потім постояв ЯКИЙСЬ час, широко розставивши ноги, намагаючись зберегти рівновагу і тримаючи безпорадного арештанта, у якого руки були зв'язані ззаду. Маррі обійняв його чіпко за плечі, і, важко дихаючи, вони рушили з низько опущеними головами до вузенької смужки затишку перед авторемонтною майстернею, а вітер періщив по їхніх обличчях сніговими батогами, наче вони були не люди, а бездушні бензозаправні колонки, які вопи щойно минули. Маррі грюкнув черевиком у двері і нахилився подивитися досередини крізь скляну шибку. Кріль паморозь на склі він розгледів біля протилежної стіни двох чоловіків, залізну грубку і лампу. Чортихаючись з нетерплячки, чекав, поки один з чоловіків нерішуче, спроквола підходив до дверей.
Коли двері відчинилися, Маррі вштовхпув усередину Бетлема і зайшов слідом. Його зустріла хвиля теплого повітря і приголомшлива сцена — лише сам Маррі міг би пояснити, наскільки вона була приголомшлива, і все-таки для Маррі, який знав добре ці місця, вона не була зовсім несподіваною. Той, що відчинив двері,— чоловік у комбінезоні, з-під якого визирала навдивовиж чиста в червону і чорну клітинку сорочка,— був негр. А в глибині приміщення сидів ще один негр і розглядав їх очима кроля, бурундука чи якогось іншого гризуна, який вірить у те, що листя доокіл добре приховує його від цікавих поглядів, і сам через те має трохи безглуздий вигляд. Маррі, який все ще не одійшов од боротьби із стихією, обернувся, щоб зачинити двері. Він подивився на обледеніле віконце в дверях, і почуття власної ізольованості серед цих людей спалахнуло і згасло в ньому, ослабивши його ще більше. Потім поверпувся від дверей і пояснив:
— Ми тільки пересидимо у вас хуртовину. Перший негр дивився на нього й на Бетлема, не
даючи взнаки, що він їх упізнає.
— Проходьте,— запросив їх неквапно негр,— сідайте біля грубки, грійтеся... Я... я... був злякався, думав, кого це сюди принесло.
У глибині майстерні, поодаль від дверей, було тепліше. Другий, молодший негр — сидів на обертовому стільці за великим старомодним, недоладним канцелярським столом, обписаним ініціалами й подряпинами; він спідлоба стежив за ними. Старший негр також підійшов до стола, взяв знічев'я викрутку і собі через плече поглядав на Маррі.
— Дякуємо,— сказав Маррі, недбало кивнувши головою. Він зігрівся, відчув тепло і тепер, ніби розігруючи роль перед цими людьми, яких він уже, здається, туманно пізнавав, а водночас зовсім і не для них граючи, а для власного задоволення, власної насолоди, стан урочисто розстібати пальто. Перед цим він зняв чорну шкіряну рукавичку і застромив її у кишеню, ніби якусь прикрасу, а тепер, не знявши другої, насупив брови і, зосереджено скрививши обличчя, заходився розстібати великі пластмасові ґудзики на пальті.
Негри псвідривно дивилися на пього. Визволивши останнього ґудзика з петельки, Маррі зітхнув, розпростав плечі і зробив невловимий жест — навіть він сам пе зміг би пояснити, який саме. Старший негр ледь здригнувся і підійшов, щоб узяти в нього пальто. Маррі спостерігав, як той обережно, тримаючи обіруч, відніс пальто і, обтрусивши з нього сніг, почепив на вішалку; робив усе це він дуясе ретельно, ніби знаючи, що за ним пильно стежать.
Маррі взявся правою рукою за червоний вовняний шарф, який мати сплела йому в першу зиму, коли його було призначено заступником шерифа. Він знову ж таки урочисто під поглядами присутніх розмотав шарф, передав його старшому негрові, і той почепив шарф біля пальта. Маррі хотів був зняти і капелюх, та передумав і лише приторкнувся до нього. Йому зненацька спало на думку, що в капелюсі, хоч і мокрому від снігу, він матиме солідніший вигляд. Потім він так само пихато повернувся до Бетлема і заходився струшувати з нього сніг, а ті двоє не зводили з них очей.