Взяв усі три постаті в проріз прицілу, натис на спусковий гачок. Кулемет затрусивсь, як живий, гарячі стріляні гільзи застрибали довкола. Один солдат одразу впав коням під ноги, а другий ще хотів зіскочити, але теж звалився на дорогу. Перелякані рисаки розвернули фаетон, Івасюта послав дві довгі черги тепер уже в Крюгера. Од того тільки жовті краги мелькнули та покотився зелений капелюх. Один кінь теж упав —
бився й іржав болісно, а другий ставав цапа, намагався вирватися
з упряжі. :
Івасюта одірвався од кулеметі, зачекав, не спускаючи очей з дороги. Німці лежали непорушно, затих і поранений кінь, потривожена— тиша знову облягла побоїще, тільки їдко пахло порохом. Та вуха, не звиклі до стрілянини, мов позакладало ватою, і в них щось потріскувало. Іван почепив через плече сумку, підхопив кулемет, зсунувся з соломи донизу.
Повільно підходив, тримаючи кулемет дулом униз. І коли до німців лишалося кілька кроків, раптом один із них розплющив очі, звівся й вистрелив з карабіна. Стрельнув не цілячись, та куля, однак, не минула Івасюту: в стегно вдарило, мов молотком. Нога враз отерпла. Івасюта поспіхом підняв кулемет, бо німець уже досилав другий набій, щосили натис на гашетку: кулемет застрибав у руках. З грудей німця полетіло клоччя, він випустив карабін і повалився на спину. А Івасюта бив і бив, уганяючи в нього всю свою лють. Зупинився лише тоді, як диск спорожнів.
По лівій нозі стікала кров, там, де поцілила куля, пульсувало гаряче. Івасюта подумав, що треба зняти штани, перев'язати рану, але не мав на це часу: постріли напевно почули в Тарасівці, в Князівці. Ось-ось могли появитися поліцаї. Зціпивши зуби, перемагаючи біль, пошкандибав до фаетона, до неушкодженого коня, який стояв присмирілий, тільки дрібно тремтів. І тут наткнувся на Крюгера.
Крюгер лежав голічерева, з обличчям, задертим до неба. Черга пробила йому груди, але він ще був живий — сукав ногами, шкрябав дорогу пальцями. В грудях у нього хрипіло й свистіло, і губи вкривалися рожевою піною.
Підняв кулемет і важким, окутим в залізо прикладом ударив щосили в обличчя. Раз, удруге, втретє. Бив, поки од голови Крюгера не лишилася кривава каша.
Випряг коня, важко видерся на нього, рушив у степ.
Гнав спершу чвалом, аж поки не сховалася за горизонтом дорога. А потім пустив коня ступою, бо як не кортіло забратися подалі, їхати швидше не давало пробите стегно. В рану мов усгромили ножа, з кожним кроком коня ніж встромлявся все глибше і глибше. Часом здавалося: не витрима — знепритомніє. Згадав про самогонку, яку прихопив з дому, лапнув себе по кишені й застогнав од відчаю: кишеня була порожньою. Де посіяв пляшку: в управі чи пізніше — не знав. Здавалося, аби була самогонка, хильнув хоч ковток — одразу полегшало б.
їхати далі не міг. Натягнув повід, кінь став. В очах замерехтіли чорні метелики, запечені губи зовсім розтріскались — хотілося пити, але довкола, скільки око сягало, сіріла стерня, не було й натяку на воду.
Каламутними эчима озирався довкола, вибираючи місце, де можна б зупинитися, перечекати спеку. Врешті побачив високу могилу, що горбом піднімалась над степом, пустив до неї коня.
Злазячи, ступив необережно на поранену ногу й зомлів. Коли отямився — лежав навзнак у траві, а кінь пасся недалеко од нього, і перше, про що подумав,— спутати коня. Але був такий млявий, що не міг поворухнутися. Лежав і дивився, як той відходив усе далі й далі...
Частина п'ята
Дорого обійшлася німцям, що хазяйнували в Хоролівці, смерть старого йолопа Крюгера. Комендант поніс свій запущений ішіас і п'ятдесят років прямо на фронт: у тісні та вонючі солдатські окопи. Начальник гестапо теж потюпав слідом: розжалуваний у рядові Навіть ляндсвірт не втримався на зігрітій посаді, хоч він, здається, не мав ніякого відношення до цієї сумної події А найбільше, звісно, дісталося поліції, бо стрілочник, як відомо, завжди винен: німці розстріляли всю охорону, яка чергувала в той час, коли Івасюта втік із ув'язнення.
Гайдукові теж світила петелька або й куля межи очі, бо чия кадра уколошкала Крюгера? Поки його тягали на допит, перевівся нінащо: тільки губи, та очі, та ще жовна на випнутих вилицях.
Утратив сон, з ноні в ніч вертівся на ліжку, важко зітхав. І все більш ненавидів свою половиноньку: спала, хоч би тобі що! Над головою вішатимуть — очей не розплющить! Хіба візьме подушку та натягне на вухо, щоб не чутно було, як рипітиме шибениця...
Ну, та цій завжди собаче весілля! Не стане його, Гайдука, одразу ж знайде інші обійми...
Хвойда всесвітня!
Якось не витримав — стусонув коліном у спину. Олька зойкнула, зірвалася з ліжка.
— Ти що?!
— Нічого...— Гайдука аж за горло здушило. Стримався, щоб не заїхати ще й кулаком.— Лягай досипай... Кор-рова..
Олька почухала спину, знову полізла в ліжко: тепла, розморена.
— Спи, доки мене не повісили! — докинув гірко Гайдук.
— Як не повісили, то вже не повісять,— озвалася позіхаючи Олька. Вмостилася, почмокала смачно і одразу ж заагула.
Гайдук на неї вже й дивитись не міг. Ображено сопучи, зсунувся з ліжка, взяв ковдру, подушку, пішов до канапи. Закурив, довго лежав, пропікаючи вогником темряву, блимав понуро. Скнів у безнадійних думках, ятрився образою на чорну німецьку невдячність: служив їм вірою і правдою, власного життя не жаліючи, а вони — чоботом у душу!..
За віщо?
Одне й утішало, що не посадили одразу ж за ґрати. Може, все ж урахують його бездоганне минуле, самовіддану службу, а особливо — дві медалі, що висять на мундирі: не за очі красиві їх одержав Гайдук, тричі ходив у самісіньке пекло, переповзав через кордон, ризикуючи щоразу нарватися на кулю прикордонника чи попастися чекістам до рук 1 невідомо, що було б краще, бо тоді Гайдукові пригадали б усе: і банду, і активістів повішених, і шпигунство на іноземну розвідку,— залишав на той крайній випадок Гайдук ампулу з отрутою: в комірець, в самий кінчик, щоб, як до лиха, то одразу вхопити у зуби...
Повертався щоразу — мов з того світу...
А почалася війна — теж довелося перебрати гіркого. Знов по цей бік, у більшовицькому тилу, з приймачем і ракетницею: вишукував цілі для літаків. Недосипав, недоїдав, помирав од спраги і втоми, ризикував щохвилини, бо спіймали б — на місці й покінчили б; скільки разів вгризався у землю зубами, коли поруч, у темряві, тупотіли захекано і стривожені злі голоси боляче били у вуха: "Тут він!.. Тут!.. Пильніше шукайте!.. Звідси злетіла ракета!.."