Лукас підвівся. Нічого він не почує від цього чоловіка.
7
Телефон у його номері захлинався від дзвеніння. Лукас, не зачинивши дверей, побіг до столика, вхопив трубку.
— Хелло! Тут Лукас! Це ти, Пат?
Дзвонила мама Беренікс. Голос без філантропійних захватів, сухий, ніби з автоматичного пристрою.
— Містер Лукас? Шкодую, що вимушена повідомити вам…
Він нічого не розумів. Що повідомити? Чому "шкодую"? І що це за голос?
— Місіс Хіган, про що ви? Одну хвилиночку" я тільки зачиню двері. Прошу вас, місіс Хіган.
— Справа в тому, — не відпускаючи його від телефону, повільно промовила мама Беренікс, — справа в тому, що Пат загинула, містер Лукас.
Це було схоже на якийсь жорстокий жарт. Щоправда, матері так не жартують, але ж коли йдеться про смерть їхніх дітей, тоді вони плачуть! Місіс Хіган і в гадці не мала плакати. Принаймні оце тепер, перед телефоном.
Лукас щось став белькотіти в трубку, але мама Беренікс безжально урвала це белькотіння.
— Містер Лукас, слухайте мене уважно. Очевидно, Пат була у відчаї, коли не зустріла вас в аеропорту. Вона так само вразлива, як і я, і, природно, була у відчаї. На знак протесту вона з тими своїми спільниками хотіла висадити в повітря один із сквотів (яке жахливе слово!), але, видно, щось там у них скоїлося, і вони всі загинули разом з будинком. Детективи знайшли в руїнах тільки третю фалангу пальця правої руки Пат. Ми впізнали його по смарагдовій змійці. Пат завжди носила це кілечко, вважаючи його своїм талісманом. Я дуже шкодую…
Може, вона все ж заплаче? І чому урвала на півслові?
Лукас так і стояв у темному номері з трубкою в руці. Крізь незачинені двері вривався до кімнати гуркіт машин на шосе. А може, то гриміла безнадія?
Він поклав трубку. Пішов, зачинив двері. Не знав, куди себе подіти. Про що говорила мама Беренікс? Ага, талісман. Пат вірила, що його талісман врятує її від лиха. Подарований у дні їхньої найбільшої любові. Різдвяні вулиці Грініч-Віліджа. 3атишні крамнички з дріб’язком. Відвідини старого букініста, дарунки Пат йому, Лукасу. Карта подорожей апостола Павла і його подорож у нещастя. І той талісман. Не врятував ні Пат, ні його самого. Як і його ідея не принесла щастя ні людству, ні йому самому. Може, й загибель Пат — теж від його божевільної ідеї? Наслідок і кара за те, що замахнувся на всю світобудову.
Незграбно зігнувшись, він притулився на краю ліжка, обхопив голову руками.
8
Пам’ять відновлювала події з далини тисячоліть і століть і послужливо розкладала їх перед Лукасом, мовби сплітаючи запону між буттям і небуттям, між бажанням та суттю, між поривом і можливістю. Легендарна Семі рамі да, що прославилася висячими садами Вавілона, хоч насправді ті сади спорудив Навуходоносор для своєї улюбленої дружини Ані ти. Семі рам і да ж увійшла в пам’ять її народу зовсім з іншої причини. Вона була царицею могутньої Ассірії, але влада Семіраміди стала такою всеосяжною, що мимоволі виникала спокуса перехопити її, і, як то часто буває, спокуса виникла в рідного сина цариці Нінія. Він влаштував змову і напав на матір, яка щойно повернулася з невдалого походу на Індію. Семіраміда замкнулася у Вавілоні, пославши проти Нінія свого вірного полководця фінікійця Рабомара. Але Ніній встиг відкрити всі загати і пустити води Євфрату на місто. Кораблі Рабомара розметало шаленими потоками води, сам полководець загинув, військо розбіглося, Ніній входив у Вавілон, не було рятунку. Тоді Семіраміда піднялася на башту над висячими садами і, коли надлетів табун голубів, сплеснула в долоні, стала голубкою і щезла разом з птахами, здобувши безсмертя.
Відтоді ассірійці вважали голуба священним птахом.
В своєму листі з Самарканда Пат розповідала Лукасові про мечеть Бібі-Ханим у столиці Тімура.
Улюблена жона полководця, красуня Бібі-Ханим, вирішила здивувати свого похмурого володаря і, поки він був у’індійському поході, почала спорудження небаченої мечеті, яка б затулила півсвіту. Молодий зодчий, який попервах вкладав усе горіння душі в будівництво, згодом став зволікати, бо це давало йому змогу щодня бачити красуню, чути її голос, бути причиною її гніву, що був для зодчого дорожчий навіть за любов. Бібі-Ханим грозилася, обіцяла всілякі кари молодому зодчому, нарешті почала просити і навіть благати. Цього він уже витримати не міг і пообіцяв, що закінчить мечеть до повернення Тімура, але з одною умовою: вона повинна дозволити поцілувати себе. Бібі-Ханим обурилась, а тоді засміялася. "Які дурні чоловіки, — сказала вона. — Я подарую тобі найкращу з рабинь, будь-яку з жінок Самарканда і всієї імперії великого Тімура. Чому ж ти хочеш поцілувати мене? Глянь на мальовані яйця. Вони тільки зовні різнобарвні, а розбий — усі однакові. Так і жінки". Зодчий відповів їй: "Ось два скляні келихи. Один наповню водою, інший — білим вином. Зовні вони однакові. Але один тільки зволожує уста, інший же обпалює, ніби вогонь. Ось така й любов".
А Тімур слав гінців з вістю, що вже повертається. Не було ради. Бібі-Ханим вимушена була згодитись. Вже коли молодий зодчий нахилився над її лицем, вона встигла затулитися долонею, але поцілунок був такий палючий, що шар од нього проник крізь руку красуні і лишив на її щоці яскравий слід.
Тімур вступав у Самарканд. Купол і мінарети Бібі-Ханим здивували його величчю і блиском, та коли побачив на щоці молодої жони гріховний слід, він забув про все. Хто посмів? Де цей зухвалець! Бібі-Ханим все розповіла повелителеві, але від того він оскаженів ще більше. Негайно послав своїх вірних тілохранителів-барласів, щоб знайшли негідника і вбили. Хтось звістив зодчого, і він з своїм учнем піднявся на мінарет мечеті. Барласи кинулися слідом, дивуючись дурощам цього чоловіка, який сам поліз у пастку. Але нагорі, на вузькому майданчику мінарета, вони знайшли тільки учня зодчого.
— Де зодчий? — закричали барласи.
— Учитель зробив собі крила і полетів у Мешхед, — відповів учень.
Більше зодчого ніхто не бачив.
В 1908 році петербурзського професора Філіпова знайшли мертвим у його лабораторії. На встановлено ніяких слідів ні природної, ні насильницької смерті. Професор мовби вмер з власної волі, звелівши своєму серцю зупинитися. Коли стали знайомитися з його паперами, виявили, що Філіпов відкрив спосіб передачі по радіо ударних хвиль вибуху. Коли доповіли про цей винахід цареві, той злякався і звелів усі папери Філіпова знищити, а лабораторію зруйнувати.