Тож виходить, що єдність — це причина і умова здійснення великих справ. Чи хтось сумнівається? Але набагато цікавішим, глибшим і вартнішим є зворотній зв'язок — ідея великих звершень породжує національну єдність.
Гіччіардіні не відзначався надто великим розумом. Найсвітлішою головою того часу був Макіавеллі. За тієї доби ніхто стільки не розмірковував про політику, ніхто краще за нього не знався на механізмах канцелярій. Окрім того, далекоглядного секретаря сеньйорії, як нікого, цікавила діяльність Фернандо. Його "Державець" є, власне кажучи, роздумами про те, що зробили Фернандо Католик і Чезаре Борджа. Макіавеллізм є чисто інтелектуальним коментарем італійця до діянь двох іспанців.
Існує цікавий лист, що його Макіавеллі пише до свого приятеля Франческо Ветторі, ще одного флорентійського амбасадора, з приводу неочікуваного замирення, що його Фернандо Католик запропонував королеві франції 1513 року. Ветторі не годен збагнути політику "підступного короля", але Макіавеллі дає цьому проникливе пояснення, що стає пророчим. Ось як він змальовує тактику Фернандо Іспанського:
"Якби Ви взяли до уваги наміри і методи цього католицького короля, то так би не чудувалися з того замирення. Цей король, як Вам відомо, з мализни й убозтва добувся неабиякої величі. Він повсякчас мусив вою-ватися з новими державами і недовірливими підданцями (4), і один із способів утримати нові держави та укріпити хиткі душі від сумнівів та нерішучості він вбачав [149]
у спрямуванні кипучої енергії люду на нові звершення. Король збагнув цю доконечність і добре нею скористався; це й спричинило до африканських походів, поділу Королівства (5) та багатьох інших заходів. Тому він стає на чолі діянь, які судилися долею і яких вимагала доконечність" (6).
Годі вимагати більшої ясності й точності від сучасника. Подальший перебіг подій довів прозірливість флорентійця. Доки Іспанія мала перед собою великі звершення, а спільне життя на півострові поліпшувалось, національне єднання не зазнавало руйнувань.
Але ми зупинились на тому, що впродовж останніх років не вщухає гомін націоналізмів, регіоналізмів, сепаратизмів...
Тож повернімося до початку цієї розвідки і спитаймося: чому?
ПАРТИКУЛЯРИЗМ
Одна з нових емоцій, покликаних до життя кінематографом, колись надихнула Гете. Маю на увазі ті фільми, що стискають у короткі миті тривалий генеративний процес якоїсь рослини. Від зернятка, що проростає, і до квітки, що розпускається на стеблі вінцем довершеності, у природі минає доволі багато часу. Ми не добачаємо причинності: стадії росту постають перед нами як серія застиглих форм, замкнених і скристалізованих у самих собі, без найменшого зв'язку з попередніми чи наступними. Втім, ми прочуваємо, що справжня реальність рослинного життя — не серія статичних і окремих контурів, а прихований рух послідовних перетворень. Звичайно, "час", виділений розвиткові рослини диригентською паличкою Природи, повільніший того, якого потребує наша сітчатка для поєднання двох рухомих образів в один рух. У деяких випадках, настільки рідкісних, наскільки й прихильних до нас, "час" рослини і нашої сітчатки збігається, і тоді містерія її життя постає перед нами навіч. Це сталося з Гете, коли в мандрах з півночі в Італію його пильні очі, призвичаєні до ритму проростання німецької флори, зачудувалися з "анданте" полудневої рослинності. Так відкривається ботанічний закон метаморфози — геніальний внесок поета в природничу науку. [150]
Щоб добре зрозуміти якусь річ, необхідно перейнятися її ритмом. В противному разі мелодія її існування не сприймається нами в її безперервності. Вона розсипається на набір безладних і безглуздих звуків. Коли до нас говорять надто швидко або надто повільно, склади не в'яжуться в слова, як і слова — у фрази. Як порозумітися двом душам відмінного мелодійного "часу"? Якщо нам хочеться з чимось або кимось зблизитися, то ми спершу сприймаємо пульс його життьової мелодії і, як він того вимагає, мчимо якийсь час у пориві поруч нього або ж стишуємо до кроку наше серце.
Тобто кінематограф пристосовує наш зір до повільного росту рослини і домагається того, що її розвиток прибирає в наших очах тривалості одного поруху. Відтак ми сприймаємо її з такою ж очевидністю, як знайому людину, і нам здається, що квітка розцвітає миттєвим порухом.
Якби кінематограф можна було пристосувати до історії, то перед нами перебігли б сконденсовані в короткі хвилини чотири останні століття іспанського буття. Історія Іспанії у вигляді стягнених докупи незліченних фактів, сплавлених у суцільну криву лінію, набула б експресії жесту, і події сьогочасності, в котрих завершується розлогий жест, вияснилися б самі по собі, як смуток, що перебігає по обличчю, або втома, від якої опускається рука.
Тоді ми побачили б, що з 1580 року до сьогодні в Іспанії відбувається занепад та дезинтеграція. Поєдналь-ний процес тривав по висхідній до Філіппа II. Двадцятий рік його королювання можна визначити як роздільну межу в долях іберійських народів. До її горішньої точки історія Іспанії є висхідною і нагромаджуваль-ною; від неї до нас історія Іспанії є занепадною і роз-порошувальною. Процес дезинтеграції неухильно посувається з периферії до центру. Спершу відокремлюються Нідерланди та Міланське герцогство, потім — Неаполітанське королівство. На початку XIX століття відокремлюються великі заморські провінції, а наприкінці його — менші колонії Америки та Далекого Сходу. В 1900 році іспанське тіло повернулося до своєї первісної півострівної голизни. Чи закінчується на тому дезинтеграція? Можливо, це випадковість, але відокремлення останніх заморських володінь, схоже, стало знаком для початку розпорошення в самому краї. [151]
1900 року починається гомін регіоналізмів, націоналізмів, сепаратизмів... Це сумне видовище довжелезної, кількасотлітньої осені, коли пориви навального вітру шарпають дерева, обриваючи з віття пожовкле листя.
Поєднальний процес полягав у збиранні — окреміш-ні соціальні групи інтегрувались як частини одного цілого. Дезинтеграція є зворотнім процесом, коли частини цілого починають жити як окремішні. Цей феномен історичного життя я називаю партикуляризмом, і якби мене спитали, яка найголовніша ознака іспанського сьогодення, я відповів би цим словом.