Без сім'ї

Страница 82 из 95

Гектор Мало

Я рвучко підвівся й вигукнув:

— Замовкни, Маттіа! Ти не смієш так говорити про мого діда, про мою матір! Я повинен їх шанувати, любити.

— Повинен був би, якби вони були твої рідні батьки. Але якщо вони не рідні...

— Хіба ти не чув, що розповідав мій батько?

— А хто доведе, що ця розповідь — правдива? В них колись украли дитину. Потім вони її шукали. І знайшли хлопця такого самого віку. Оце й усе.

— Ти забув сказати, що дитину, яку в них було вкрадено, підкинули саме на вулиці Бретей і що на тій самій вулиці, того самого дня, було знайдено мене.

— А хіба не могло трапитись, щоб одного й того ж дня на вулиці Бретей підкинули двох дітей? Чи не міг комісар поліції помилитись, відсилаючи Дріскола в Шаванон? Це цілком можливо...

— Ні!

— Значить, у мене дурна довбешка, нічого не можу до пуття пояснити. Хтось інший пояснив би це краще...

— Це ні до чого.

— Ремі, зверни увагу на те, що ти зовсім не схожий ні на батька, ні на матір. Ти ж не білявий, як усі твої брати й сестри. Чому ти не такий, як вони? З іншого боку, дивує ще одна річ: де такі зовсім не багаті люди взяли стільки грошей на розшуки дитини?.. Ти, на мій погляд, ніякий не Дріскол. Ти не Дріскол, і ти не повинен залишатися в цих Дрісколів! Якщо ж ти, попри все, хочеш залишитися, то й я залишуся з тобою. Але перш за все напиши матінці Барберен. Хай вона нам повідомить, які насправді були твої пелюшки. Коли в нас буде її лист, ти перепитаєш про пелюшки того, кого називаєш своїм батьком. Можливо, тоді дещо проясниться. Доти я нікуди не поїду. Якщо доведеться працювати, працюватимемо разом.

— А якщо одного чудового дня Маттіа добряче луснуть по голові?

Маттіа сумно всміхнувся:

— Це ще буде не найгірше. Хіба відчуваєш біль, коли одержуєш удари задля друга?

РОЗДІЛ XV. КАПІ СТАЄ ЗЛОДІЄМ

Ми повернулися у "Двір Червоного Лева", коли вже стемніло. Весь день ми провели в цьому чудовому парку: гуляли, розмовляли. Поснідали шматком хліба, який купили самі.

Батько вже був удома, а мати проспалася. Ні він, ні вона не спитали, де ми тинялись так довго. Тільки після вечері батько сказав, що хоче поговорити з нами обома, і звелів мені й Маттіа підійти ближче до каміна, що знову викликало обурення діда.

— Як ви заробляли на прожиття у Франції? — спитав батько.

Я розповів.

— І ви ніколи не боялися, що помрете з голоду?

— Ніколи. Ми заробляли не тільки на хліб, а ще й назбирали грошей на корову,— докинув Маттіа.

Він розповів історію з коровою.

— Виходить, ви талановиті хлопці! — зауважив батько.— Ану покажіть, на що ви здатні!

Я зняв арфу і заграв п'єску.

— Добре, добре,— похвалив мене батько.— А що вміє Маттіа?

Маттіа заграв на скрипці, потім на корнеті. Діти, які слухали нас, заплескали в долоні.

— А Капі? — спитав батько.— Що він уміє? Не думаю, щоб ви тягали цього собацюру задля власної приємності. Він, напевно, годен заробити хоч би собі на харч.

Я пишався талантами Капі. Отож я звелів йому, щоб він показав кілька фокусів. Капі показав. Діти були в захваті.

— Цей собака — справжнісінький скарб! — вигукнув батько.— Ось що я хочу запропонувати... Але хай Маттіа спершу скаже, чи він згоден жити в нас.

— Я хочу залишитися з Ремі,— відповів Маттіа.

— Коли так, то повертаюсь до своєї пропозиції,— мовив батько.— Ми люди бідні, самі заробляємо собі на хліб насущний. Влітку ми їздимо по Англії. Діти підносять товари до тих людей, які не завдають собі клопоту, аби підійти до нас. Але взимку роботи в нас нема. Тож поки ми в Лондоні, Ремі й Маттіа можуть ходити по дворах і заробляти музикою. Я не сумніваюсь у тому, що вони незабаром матимуть добру виручку, особливо перед Різдвом. Та щоб ніхто на цьому світі не їв дарма хліба, Капі теж даватиме вистави з Аленом і Недом.

— Капі може працювати тільки зі мною,— жваво заперечив я.

— Не турбуйся, він навчиться працювати з Аленом і Недом! В такий спосіб ви набагато більше зароблятимете.

— Запевняю вас — він нічого без мене не робитиме, а наші з Маттіа збори дуже зменшаться! З Капі ми будемо заробляти набагато більше!

— Годі базікати! — відрубав батько.— Коли я щось кажу, треба слухати і негайно виконувати.

Сперечатися далі було годі, тому я промовчав. Нас розлучать із Капі! Яке горе!

Ми поплентались у фургон спати. На цей раз батько нас не замкнув. Я вже вклався на нари. Маттіа, який роздягався довше, ніж я, підійшов до мене й зашепотів:

— Бачиш, тому, кого ти називаєш своїм батьком, не досить, щоб на нього працювали діти! Йому ще треба наживатися з собаки. Невже тобі й досі не спала полуда з очей? Завтра напишемо матінці Барберен!..

Але наступного дня довелося повторити з Капі кілька фокусів. Я взяв його на руки і тихенько пояснив, чого від нього хочуть. Якими очима дивився на мене Капі! Як він мене слухав!

Вручивши повідець Аленові, я знову заходився напучувати Капі. І він — розумний та слухняний песик! — пішов за моїми братами, хоч і з сумним виглядом, але не опираючись.

Щодо мене й Маттіа, то батько вирішив сам відпровадити нас до кварталу, де можна пристойно заробити. Ми пройшли чи не через увесь Лондон, поки потрапили в квартал з розкішними будинками, із зеленими скверами. На цих чудових вулицях з широкими тротуарами не було людей у лахмітті, з голодним виразом обличчя. Тут гуляли ошатно вбрані дами, торохтіли лаковані карети, запряжені баскими кіньми, яких поганяли пикаті візники з напудреним волоссям.

У "Двір Червоного Лева" ми повернулися досить пізно.

Мені було дуже приємно побачити Капі веселим, хоч і брудним. Я добре витер його соломою, загорнув у свою кожушанку і поклав спати поруч з собою. І бозна-хто з нас був щасливіший — я чи він...

Так тривало кілька днів. Ми виходили вранці і поверталися додому ввечері. Капі ходив давати вистави з Аленом і Недом. Але якось батько сказав мені, що я можу взяти Капі з собою, бо Ален і Нед повинні сьогодні залишитися вдома.

Ми з Маттіа поклялися, що зберемо разом з Капі якнайбільшу виручку, щоб його завжди відпускали з нами.

Ще зранку ми старанно прибрали й розчесали Капі, а після сніданку вирушили до кварталу, де, як нам підказував досвід, "шановна публіка залюбки сягає до кишені". Задля цього нам потрібно було перетнути весь Лондон з заходу на схід.