— А це що за бочка? — стукнув Ігорьок кулаком по залізному бачку. Той аж загув.
— Медогонка.— Михей Хомич зняв кришку, і діти зазирнули всередину. Там побачили залізне переплетіння. Лісник покрутив ручку збоку медогонки, і переплетіння почало обертатися.
— Тепер ховайтеся в будку, бо ми з Ігорьком будемо рамки виймати та в медогонку ставити.
Лісник дав Ігорькові маску, а сам розпалив димар, зняв з вулика кришку. Бджоли заметушилися. Тоді Михей Хомич обкурив їх димком, і вони заспокоїлися. Лісник передав димар Ігорькові і дістав рамку. Зазолотилися повні меду соти. Обережно м'якою щіточкою змів бджіл з рамки, поставив її в ящик. Коли назбиралося повен ящик рамок, переніс його до медогонки.
Діти затамували подих. Ігорьок зверхньо поглядав на них, аж доки одна із бджіл не сіла на руку.
— Ой! — тільки й скрикнув.
— Нічого! — заспокоїв Його лісник.— То не пасічник, якщо його бджоли не жалили! — А подорожник і справді приклади — допомагає.
Ігорьок, як був у масці, побіг шукати його.
Тим часом Михей Хомич тонким гострим ножем зрізав із сот тоненьку воскову плівку. Дітям здалося, що в будці медом запахло. А лісник підставив до медогонки емалеву каструлю й став крутити ручку. І ось мед потік: спочатку тоненькою цівочкою, потім — густою золотистою стрічкою...
Каструля швидко наповнювалася медізм, і Михей Хомич підставив бідон, а каструлю кудись одніс.
— Тепер, горобці, гайда до хати! — відчинив двері.
Діти гайнули до сторожки й остовпіли від здивування — за столом сидів Ігорьок і ласував медом.
— Пригощайтесь і ви,— запрошувала їх Зоя Павлівна.— Та перш ніж їсти, понюхайте, чим мед пахне?
— Квітами, травами! — гукали діти.
— Бджолами! — солідно заявив Ігорьок, не одриваючи од руки подорожник.
...Весело покидали діти лісникове дворище.
ЛИСКА
І знову учні йдуть лісовою дорогою. Запитання так і сиплються. То Славко сіру пташку помітив і все допитується, де її гніздечко, та Маринка не збагне, чому коти в лісі небажані гості. Там, дивись, дівчатка знайшли на узліссі квіточки суниць і хочуть з них букетики зробити...
Зоя Павлівна терпляче пояснює своїм вихованцям, що птахів зараз турбувати не можна, бо вони висиджують пташенят, а бродячі коти так і нишпорять, щоб десь гніздечко пограбувати або пташку спіймати: квіточки суниць зривати не слід — скоро на тих стебельцях з являться смачні ягоди.
Михей Хомич чекав на дітей під дичкою, де вулики стояли.
— Здоровенькі були,— привітався до них.— Комарі докучають? — усміхнувся до Ігорька, що відмахувався від них гілочкою.
— Не комарі, а комарихи! — сказав хлопець.
— Ти ба,— здивувався Михей Хомич,— знаєш навіть таке, що кусаються лише комарихи?
— Зоя Павлівна розповідала,— пояснив той.— А вона все знає! Підійшла Тетяна Романівна й запросила до господи:
— Молочка покуштуйте з дороги!
— У хаті діти ніяково переступали з ноги на ногу, тільки Ігорьок сміливо всівся на лаву й сказав, що і добавки попросить.
— Буде й добавка! — пообіцяла Тетяна Романівна, нарізаючи хліб.
— Яке ж бо смачне! — на мить одірвалася від чашки Маринка.
— Уранці надоїла,— сказала Тетяна Романівна.— У нашої Лиски молоко не просте — цілюще, бо на лісових травах корівка пасеться. А чи всі ви бачили її? Тоді ходімо на галявину, подивимося.
Велика чорно-ряба корова спокійно щипала травичку, біля неї крутилося телятко, геть схоже на неї.
— Лиско, а йди-но сюди! — покликала корову Тетяна Романівна. Корова підняла голову й глянула на дітей великими здивованими очима.
— Незнайомих боїться,— сказала Тетяна Романівна й сама підійшла до Лиски. Взяла пучок щойно зірваної трави.
— Ну, хто хоробрий корівку погодувати?
— А вона не вкусить? — Ігорьок боязко підніс траву до коров'ячої морди.
— Та хіба ж корови кусаються! — засміялася Тетяна Романівна. Лиска тим часом стала їсти, а як доїла,— лизнула Ігорькову руку.
— Ой, лоскотно! — засміявся хлопчик.— А язик у неї шорсткий... Телятко підійшло до корови й почало тертися об неї боком. І тут учні розгледіли, що на мордочці в нього ремінець з гвіздочками. Гострячками назовні.
— Навіщо це? — здивувалися діти.
— Щоб не смоктало молока, коли йому схочеться, а привчалося до режиму харчування! — пояснила Тетяна Романівна. Тричі на день я підпускаю його до корови без ремінця, а іншим часом йому попити не вдасться, бо гвіздки вколять Лиску, і та його прожене. Згодом теля звикне до режиму і тоді ходитиме без ремінця.
Ігорьок хотів погладити телятко, та воно стрибнуло вбік і помчало вискоком.
Дівчатка нарвали запашної трави для Лиски. Діти зовсім освоїлися, почали гладити корову і все доскіпувалися до Зої Павлівни: і чого Лиска плямиста, і навіщо їй роги, і як вона дає молоко, і чи міцні в неї ратиці?
Тетяна Романівна розповіла, що Лиска — холмогорської породи. Всі холмогорки — плямисті, чорно-рябі. У них смачне молоко, і дають вони його більше, ніж інші корови.
— А як корови дають молоко, скоро покажу,— пообіцяла.
Невдовзі Тетяна Романівна вийшла з дійницею. Помила корові вим'я й стала доїти її. Молоко цівками струмувало в дійницю. Учні аж стрибали від захоплення.
Тетяна Романівна налила молока в чашку й дала покуштувати тим, хто хотів. Аж тут і телятко прибігло, розштовхало дітей і — до Лиски.
— І ти захотіло,— Тетяна Романівна скинула з нього ремінець.
— Людина здавна приручила корову. І заради молока, і заради м'яса,— пояснила вихователька.
— А роги,— підійшов до них Михей Хомич,— потрібні корові для захисту від хижих звірів. Колись кілька вовків хотіли у Лиски теля відбити, так вона одного рогами до землі притисла, а інші повтікали. Отака наша Лиска!
ЧЕРВОНА КНИГА
У гості до дітей приїхали шефи — комсомольці. На чолі їх Петько — колишній випускник їхньої школи, тому почувається він як у себе вдома.
— Подарунок вам привезли,— одразу ж поклав на стіл красивий альбом.— Тут малюнки тварин і рослин, занесених до Червоної книги. Чули про таку?
— Аякже, до неї потрапили рідкісні звірі, птахи і квіти! — випалив Ігорьок.— Колись їх було багато, а зараз не лишилося, через те й заборонено будь-кому їх чіпати!
— В основному правильно,— Петько здивовано глянув на Ігорька.— Підходьте ближче, будемо разом розглядати малюнки.