Березовий сік (повість)

Страница 9 из 9

Давыдов Анатолий

— Ура! — зраділи учні.— Тепер голод синичкам не загрожує!

— А як їм соняшникового насіння дати? — бідкався Ігорьок.

Михей Хомич пішов до господарчої кімнати. Недовго там і був, а як з'явився, діти ахнули: лісник тримав у руках нову невеличку годівницю. Він прив'язав до неї мотузок і теж причепив до гілки.

— Насипай, Ігорьок, насіння в годівничку! — наказав.

Не встигли учні відійти од наповненої насінням годівнички, як туди шугонули горобці. Та, виявляється, з них теж погані еквілібристи. Один горобчик мало на землю не впав, а насіння так і не вхопив. Зате синички, наївшись сала, спокійнісінько всілися на годівниці-гойдалці й стали лущити насіння.

— Тепер у нашому саду шкідників не буде! — весело загукали задоволені діти. Вони вже намірились іти, але Михей Хомич зупинив їх:

— Що ж ви, мої любі, про горобців забули? Вони теж корисні птахи, і їм також зараз їсти нічого!

Учні забігали по насіння і вщерть наповнили ним другу годівницю.

ЛІСОВЕ ОЗЕРО

У неділю Михей Хомич завітав до інтернату вранці.

— До нашого озерця підемо! — сказав школярам.

— Так воно ж замерзло,— здивувалися ті.

А лісник уже загадував Зої Павлівні лаштувати рюкзаки, лижі, показав дітям льодоруб, з яким раніше на зимову рибалку ходив.

— Будемо рибу ловити? — зрадів Ігорьок.

— Цього разу рятувати! — загадково всміхнувся Михей Хомич.

І ось вони в лісі білі озерця. Хоч тут і затишно, однак мороз бере добрячий, озерце снігом замело, тільки на середині крига чиста-чиста. Ігорьок побіг туди, заглянув крізь лід і остовпів: на нього звідусіль дивилися... риб'ячі очі.

— Чого вони тут? — чудувалися учні.

А Михей Хомич уже зробив чималу ополонку, витер піт з чола.

— Кисню їм, любі мої, бракує...

І великі, й малі рибки пливли до ополонки, навіть вистрибували з води. Один окунець на лід вискочив. Затріпався, застрибав, а назад ніяк не потрапить.

Ігорьок обережно взяв його і вкинув назад до ополонки.

— Живи! — сказав.