Березовий сік (повість)

Страница 2 из 9

Давыдов Анатолий

— Додайте трохи перистолистника,— порадила.— Він теж добре воду очищає!

Посадили й кілька схожих на ялиночку перистолистників. Вже наступного дня вода в акваріумі посвітлішала, та учні не поспішали заселяти його, а все обмірковували, яких рибок обрати.

— Скалярії дуже гарні! — нахваляла Маринка.

— А мені подобаються кардинали! — Петрусь показував дітям жовтувату рибку з сріблястим черевцем та яскраво-червоною плямою на хвостовому плавнику.

— Чим гірші мечоносці? — Андрійко захоплено розглядав вузьку рибку, в якої хвостовий плавник видовжений у формі меча.

— А які рибки найбільше подобаються Ігорькові? — запитала Зоя Павлівна.

— Гуппі! Вони хоч і невеличкі, зате дуже цікаві. Колись жили у нас вдома: ось ті сірі, зовсім маленькі, красиво поцяцьковані — самці, більші — самки. Через кожні півтора місяця самочки метали мальків, бо вони живородні, й тато наділяв ними сусідів...

— Діти! Оскільки акваріум Ігорька, то давайте першими впустимо його гуппі,— запропонувала Зоя Павлівна.— А як вони приживуться, будемо їм підсажувати й тих рибок, які вам подобаються. Гаразд?

— Ми згодні,— відповіла за всіх Маринка.— Тільки щоб не забули про скалярій!

Діти засміялися.

БЕРЕЗОВИЙ СІК

Зоя Павлівна попередила дітей, щоб одяглися по-робочому, бо доведеться ліс лікувати. Дивина! Як людей лікують, усі знають, а ось як ліс... Тому з нетерпінням чекають Михея Хомича. У лісника, як він каже, слово — золото: прийшов у призначений час. Весело оглянув учнів, кожну взуваночку перевірив, а тоді повів у ліс. Біля березового гайка зупинився.

— Хто з вас приходив сюди сік точити?

— Ми були... І ми... І ми... Михей Хомич спохмурнів.

— Ходімо тоді до берізок, покажу вам дещо!

Як підійшли ближче, побачили, що багато стовбурів дерев стояли зволожені: з отворів, кимось пробитих, збігав на землю сік.

— Немовби плачуть! — промовила сумно Зоя Павлівна.

— Зло роблять ті люди, що отак з деревами поводяться,— погладив стовбур берези лісник.— Прокрутять дірку, націдять соку в банку й підуть, а берізка від того силу втрачає, на неї хвороби всілякі нападають, може навіть всохнути... Ну, то що, будемо дерева рятувати?..

— Будемо! — за всіх відповів Ігорьок.

Михей Хомич повів їх у глибину гайка. Там, на дорозі, діти побачили Воронька, у віз запряженого. Наввипередки побігли до коня. А той уже упізнав їх, заіржав радісно.

На возі стояв ящик із вологою глиною. Поки діти Воронька гладили, лісник розім'яв її і аж тоді покликав помічників, роздав їм по дерев'яній дощечці, а на неї по шматку глини поклав.

— Ходімо!

Біля берези, що найдужче постраждала, показав, як треба дірки та тріщини глиною замазувати.

— Сокорух тільки почався, глина висохне і не випустить із стовбура життєдайної вологи! — пояснив.

Михей Хомич розставив учнів по рядах, і робота закипіла. Ледь встигав глину розминати, а Зоя Павлівна радила учням не поспішати, підправляла їх...

Ігорьок замазував щілину, що аж до землі тягнулася, а тоді як сахнеться:

— Їжак!

Діти до нього. Справді, з купи торішнього листя вилазив їжак. Обтрусився, потім зиркнув на учнів, пирхнув сердито й скрутився клубочком. Тільки голки увсебІч стримлять. Ігорьок пальцем до них доторкнувся — гострі!

— Зоє Павлівно, а що, як до школи його взяти? — попрохала Маринка, яка мало не стрибала від радощів од такої зустрічі.— Доглядати будемо їжачка, а як набридне — відпустимо!..

Саме Михей Хомич нагодився. Почув такі розмови, знову спохмурнів.

— Їжак не іграшка. Жива істота і дуже в лісі потрібна — мишей, слимаків, хробаків знищує... До того ж у їжаків зараз сім'ї утворюються. Заберете його звідси, награєтесь ним, а він без пари залишиться. Негоже так робити!

Учні мовчки відійшли від їжака, а тут Павлик гукає:

— Джміль!

Сипонули туди, немовби ніколи того джмеля не бачили. Хтось хотів його спіймати, та знову лісник втрутився:

— І його чіпати не треба. Уявляєте, як важко було джмеликові зиму холодну пережити. А тепер він шукає нірку, щоб завести там сім'ю.

Тим часом джмелик знайшов нірку під березою й сховався у ній.

— Запам'ятаймо цю місцину,— сказала Зоя Павлівна,— будемо влітку сюди приходити, простежимо, як джмелина сімейка розвиватиметься.

Закінчилася глина, і лісник повів дітей до струмочка руки помити. А тоді покликав їх до високої берези. Учні підійшли й побачили, що в стовбур вправлено цівку з бузини. Сік стікає у відро.

— Ось так треба сік точити,— показав Михей Хомич,— а як закінчитья сокорух, я вийму цівку й заткну отвір корком. Ще й глиною замажу. Од цього дерево не постраждає.

Лісник знайшов склянку, й учні досхочу напилися березового соку. Смачного-пресмачного!

Плотва

Весна справді видалася рання. Зазеленіли луки, горби вбралися у жовті квіти кульбаб. З червоного верболозу осипалися котики, в неглибоких калюжах прогрілася вода, і в ній закопошилися комахи, за-кумкали жаби, весело застрибали вертячки.

Після уроків Ігор скликав свою ланку, й діти подалися за село аж до річки. Дорогою збирали гарні мушлі перлівниць, які занесла сюди повінь, щипали молодий соковитий щавель, слухали солов'їв. Вже до прибережних кущів доходили, як Валько помітив у великій, але мілкій калюжі рибу.

— Плотва! — впізнав Ігор.— Ми з татком її на вудочку не раз ловили.

— Та яка велика! — зраділо вигукнув Валько.— А тут же зовсім мілко. Буде ввечері юшка!

— Яка юшка! — обурився Ігор.— Чи не знаєш: риба нереститься зараз, ловити її заборонено. Давайте краще вириємо рівчачок до річки й випустимо туди рибу!

Пропозицію ланкового підтримали всі. Валько побіг мерщій по лопату, й діти узялися до роботи. Невдовзі вода з калюжі весело побігла в річку, а з нею попливла й риба. Сорок плотвичок нарахували діти, а одна, найбільша, ніяк не могла пробитися на волю. Валько взяв її в руки.

— Добряча!

— Може, на юшку залишиш? — уколола Маринка.

— Ти що? — розсердився той.— Нерест зараз у риби, ловити її заборонено,— скоса глянув на Ігоря.

Піонери перезирнулися й пішли обстежувати інші калюжі.

ЗОЗУЛЯСТА

Сьогодні Ігорьок з Славиком ходили до зоомагазину купувати живий корм для риб. Вже як поверталися до інтернату, побачили, що на базарі продають інкубаторських курчат. Немовби із жовтої вовни клубочки копошаться в паперових коробках. Ще й цвіріньчать, як горобці на весну. Ігорьок помітив, що Славко очей від них не одводить, узяв і купив йому одненьке. Купив би й собі, та грошей не вистачило.