Закурю і заспокоюсь. Сигарети аж ось, кубинські, з жовтим фільтром, пачка почата. Треба тільки закурити — і я одразу заспокоюсь. Сірники ламаються, сірка летить на всі боки, виймати кожен новий сірник чомусь дужо важко, але нічого, я все-таки закурю… Запашний тютюн, перша, друга затяжка. Тепер легше.
У мене є всі підстави хвилюватися. Не через Герду, ні. Що Герда не прийшла, хоч обіцяла обов’язково прийти о десятій, після концерту, мене не хвилює. Вона вже не раз обіцяла і не приходила. І дуже добре. Сьогодні мені не до неї.
Справа в тому, що я одержав наказ і не можу його зрозуміти.
Наказ надрукований великими літерами і закінчується знаком оклику. Часу на роздуми і з’ясування незрозумілих подробиць немає. Немає й натяку на яку-небудь інструкцію, що полегшила б мені виконання наказу.
Н а к а з с к л а д а є т ь с я з д в о х с л і в: б е р е ж і т ь т о р ф о в и щ а!
Раніше я ніколи не мав справи з торфовищами, не знаю навіть, які вони на вигляд. Де їх шукати? До того ж я не цілком розумію саме дієслово в наказі, хоч знаю його в усіх формах, в імперативі також. Я розумію, справа тут не в морфології. Але в чому ж? Щоб виконати наказ, треба до кінця з’ясувати семантичну місткість дієслова б е р е ж і т ь у його вичерпному значенні.
Б е р е ж е н о г о й Б о г б е р е ж е. Жалюгідний припис, геть його до біса… Ненавиджу всі оці міщанські максими, облудні афоризми войовничих боягузів і непереможних чистоплюїв. Та й як я зв’яжу гемонські торфовища з Богом? Можливо, автор наказу бачить тут якийсь взаємозв’язок, але яке мені до того діло? Не буду над цим ламати голову.
Герда, не розуміючи якогось слова, вдається до словника. У неї безліч словників з різних мов від молдавської до урду, хоч, крім свого рідного солом’янського суржика, вона не знає жодної. До заслуженої капели Герда мріяла про інститут іноземних мов, у неї таки є лінгвістична інтуїція, інша річ, який вона робить з неї вжиток.
Коли їй треба довідатись, наприклад, що таке гречка, вона перетрушує семантичне гніздо, з якого може походити ця пташка, і кінець кінцем встановлює, що гречка, греча, гречиха перебувають у близькому спорідненні з греком та грекинею або ж гречанкою, а також з гречаниками і, можливо, навіть з гречністю, не кажучи вже про те, що звідси походить ідіома стрибати в гречку.
Чому ж все-таки Герда не прийшла? Вона могла б хоч попередити, щоб я не чекав і не хвилювався, вона ж знає, що мені не можна хвилюватися ні за яких обставин. Еге ж, коли б у її характері було попереджувати, я не мучився б отак ці два роки. А може, вона ще прийде? Словник, словник, куди ж я його запроторив, мій єдиний словник. Вона ще може прийти… Вона обов’язково прийде і допоможе мені в цій несподіваній скруті.
Полиця висить високо над тахтою, скло відсунуте, я бачу товстий корінець словника і не можу дотягтись до нього — рука падає на ковдру, повільно, наче її зроблено з вати і вона нічого не важить.
Може, сьогодні довгий концерт? Не виключена можливість, що довгий. А хіба не траплялось, що Герда не приходила й після коротких? Герда останнім часом поводить себе з надзвичайною незалежністю: не приходить, коли ми умовляємось, або ж з’являється зовсім несподівано, коли я вже перестаю чекати, і так само несподівано зникає, надовго, часом на кілька тижнів. До неї я не можу приходити, там у неї стільки сестер, тіток, не кажучи вже про батька, матір і паралізовану бабусю. Герда каже, що мені не вистачить кисню в їхньому акваріумі. З тим, що вона сама для мене кисень, Герда не хоче рахуватися. Найяскравіша риса її вдачі — незалежність. Вона не дозволяє себе проводжати, навіть дивитися їй услід з вікна я не маю права. Правда, часом я ховаюсь за фіранкою і поглядом обіймаю її зграбну постать, коли вона переходить вулицю і зникає за освітленим і вночі скляним газетним кіоском на розі.
Ні, вона не прийде. Треба покладатися тільки на себе. Б е р е г т и. Зараз візьму словник, усе з’ясую, потім буду шукати торфовище.
Ніколи я не думав, що це так важко — стати навколішки на тахті. Полиця хутко пливе вгору, та я таки вихоплюю з неї словника, вихоплюю — і падаю на спину. Словник лежить у мене на грудях. Герда могла б за одну хвилину знайти в ньому потрібне слово. Тривога стрясає мене: минає час, треба виконувати наказ. Спробуємо повернутись на бік, ось так, тепер зіпремось на лікоть, кожна сторінка в словнику важить кілограм, не менше, важко їх одліпляти одну від одної.
Б е р е г, б е р е г о в и й, б е р е г т и…
Мала дитина і та швидше дала б собі раду з цим капосним "берегти", а яких зусиль воно коштує мені, викладачеві математики середньої школи! Не через те, що мова не мій фах, ні, просто я почуваю себе сьогодні зовсім знесиленим, не розумію, відкіля ця кволість в усьому тілі, — може, у мене підвищилась температура? Чорт з нею, термометра все одно немає, нехай і підвищилась.
Берегти,-режý-режéш берéчь, (не уничтожать — о вещах — еще) хранúть; (наблюдать за сохранностью — еще) стерéчь; (относиться бережно к расходованию сил и т. п.) щадúть [Усі члени артілі зобов'язуються суворо берегти свою колгоспну власність і державні машини /Стат. с.г. артілі/]; тú в п а м’ я т і хранúть в памяти; ти з д о р о в’ я, берéчь (щадúть) здоровье.
Отепер усе стало на місце! Все це стосується до мене, за винятком хіба що колгоспної власності. Ні сил, ні здоров’я ніколи я не беріг, не беріг і речей, мені байдуже до всілякої власності, і дрібної, і великої, чи є вона в мене, чи її немає — однаково байдуже. Тепер мені треба позбутися цієї байдужості — я маю суворо берегти, в смислі с т е р е ч ь, невідомі мені торфовища.
Цього з мене досить. Я ніколи не ухилявся від відповідальності. Немає нічого дивного в тому, що мене, молодого, але вже досить досвідченого викладача призначено сторожем на торфовищі, їздили ж ми на буряки і на помідори їздили. Може, знову не вистачає людей, а може, у того, хто видав наказ, є якісь вищі міркування щодо мене. Треба виконувати, адже, коли я служив дійсну, я не перепитував, а робив усе, що наказував старшина.