Вона бачила перед собою ворогів. Серце її билося мов наві-жене, а гострого погляду очей ні на мить не зводила з Матюші, рука якого вже нервово намацувала зброю.
Ось він вихопив револьвер. Секунда, але вона вирішила все.
Не пам'ятаючи себе, Ольга метнулася до Жигая, заступивши собою Єгора. Це було так несподівано і незрозуміло для Матюші, що він дурнувато закліпав віями, а потім, про щось здогадавшись, раптом голосно зареготав.
— Тепер мені все ясно... Він, Єгор, з цією потаскушкою...— А далі голос йому урвався. Сильним ударом Єгор збив Матю-шу з ніг. Хтось погасив лампу, і тоді все змішалося в одну чорну, рухливу озлоблену масу. Хтось кричав від болю, хтось матірно лаявся, незважаючи на присутність дівчат, що, збившись у куточок, тремтіли від страху.
Чувся хряскіт, важке дихання, сопіння та гупання кулаків. З грюкотом падали на підлогу стільці.
— Бий їх, гадів! — чувся заохочувальний Матюшин голос. У відповідь озивався Єгор:
— Я тебе вдарю! — І глухо бухав удар важкого кулака. Раптом сильно грюкнули двері, пролупав виразний крик
ОЛЬЛІ:
— Міліція!
Це магічне слово подіяло на всіх. З розідраними сорочками, з синцями на обличчі підводилися Матюшині однодумці з підлоги і, позираючи на двері, слухняно здавали Єгорові зброю.
Хтось засвітив знову "молнию", і тільки тоді зрозуміла "братва", що ніякої міліції немає, а біля дверей з револьвером у руках стоїть сама Ольга Ярош і суворо, владно, мов досвідчений командир у бою, запитує:
— Всіх роззброєно?
Матюша зрозумів тепер, як ловко одурила його Ольга. Та зараз він був безсилий щось їй вчинити. Зброя була в руках Єгора та його друзів.
— Як ти вважаєш, Ольго, одвести нам їх до міліції чи, може, заяву напишемо, і нехай начальник викличе їх до себе?
Єгор явно з них глузував. Хоч у нього теж пошматована сорочка і під оком красується помітний синець, але вигляд у нього переможний. Він навіть жартує, насміхається, почуваючи за собою силу й підтримку чесних комсомольців.
— То як же вирішимо, товариші? Може, ми самі одведемо оцих розбишак до міліції?
— Списки дамо і заяву напишемо,— порадила Ольга.— Міліція розбереться потім сама. А зараз,— і Ольга навстіж розчинила двері,— виходьте!
її владний голос, її тверда рука із зброєю, що виблискувала при світлі гасової лампи, впливали добре.
Першим пішов до дверей Матюша, погрозивши кулаком:
— Ну тепер і вам пощади не буде! Ви ще про мене згадаєте. А з тобою,— зупинився він проти Ольги,— з тобою в мене буде окремий рахунок... Я тобі цього вечора не забуду!
Ольга навіть і словом не обізвалася до нього, тільки запитала в Єгора:
— Всі вийшли?
— Всі.
— Тепер можна продовжувати збори.— І члени президії зайняли свої місця за столом.
Надворі була вже пізня ніч, коли закінчились ці незвичайні збори.
Ольга, вийшовши з приміщення, відразу помітила край паркана самотню жінку.
— Зіню, ти?
— Я... Думаю, може, страшно самій повертатися додому. Ніч темна... Вийшла зустрічати.
— Дорога ти моя! — І Ольга зворушливо обняла подружку.— Я вдячна тобі дуже, дуже!..
— А я все одно сьогодні буду вашим провожатим,— заявив Єгор.— Не заперечуєте?
— Та ні,— посміхнулася молодиця, глянула на Ольгу і без слів зрозуміла її притаєну радість і мовчазну згоду.
Вулиці були тихі й безлюдні. Ніде вже не світилися вогні, лише на базарному майдані, проти пивниці Жигая, блимав під закопченим склом ліхтарик.
— Одне гніздо осипе розворушили, а друге ще стоїть ось незаймане,— сказав Єгор.
— Нічого,— позирнула Ольга на вивіску.— Доберемося згодом і до цього гнізда.
Не встигли дійти до моста, як Зінька раптом зупинилася.
— Дивіться...
Край дороги лежало щось чорне. Чи хтось свиту загубив, чи, може, тут знайшов собі перепочинок якийсь п'яниця, що його звалила горілка, і він заснув, не діставшись до своєї хати.
— Заждіть,— сказав Єгор, вирушаючи вперед, а слідом за ним несміливо й сторожко попростували Зінька з Ольгою.
— Та й чого це ви тут лежите? — запитар Єгор.
— Ой боженько, не встану,— почувся жіночий голос, і Зінька одразу впізнала Зуйку.— Сил нема... Допоможи мені на ноги підвестися, а потім я сама піду.
Єгор підняв Зуйку, але вона не відпускала його, чіпко тримаючись за нього руками, щоб не впасти знову.
— Хильнула зайву чарчину.
— А навіщо ж ви п'єте? — запитала Ольга, розглядаючи невідому їй жінку.
— Навіщо п'ю?..— перепитала Зуйка і гірко заплакала.— Ой доченько, коли б ти знала, скільки я горя в житті зазнала. Ет, що там говорити! Допомогли — і спасибі. Я ось, перепочину трохи та й піду додому.
— То ми вас проведемо,— сказала Ольга, відчувши в словах сп'янілої жінки велике, невтішне горе.
Зуйку повели через майдан. Вона йшла заточуючись, говорила щось про синів, про дочку, плакала, і кляла себе, і просила в бога смерті, щоб не мучитись, а її, як могла, заспокоювала Ольга, обіцяючи провідати завтра. Жінка, відчувши ласку й людяність, плакала ще дужче й говорила:
— Хіба це я п'ю? Це душа моя п'є і душа моя плаче. Щастя мала... діток мала... Де вони? Де мої діти? Одна... Як билина, одна-однісінька. Нікому не потрібна п'яниця...
Спинився біля якоїсь крамниці дід сторож з дерев'яною стукачкою, пізнав Зуйку, сказав:
— І охота вам, люди добрі, валандатися з нею... Все одно вона вже пропаща! — Та й пішов собі між рундуками.
А надворі ніч весняна, тепла... А над головою розляглося таке широке, бездонне, всіяне зірками небо.
* * * #
До Шумейкової світлиці несміливо зайшов Філька, в якого звисав порожній рукав сатинової сорочки. У сірих очах світилося страждання, і увесь він, згорблений, неприємно вразив своєю появою хазяїна.
— До вас я, Аркадію Павловичу, боржок хочу забрати. Чув я: моє місце Демид Плахотка заступив...
— Мій млин — кого захочу, того й візьму на роботу.
— Правда, млин ваш. Ви — хазяїн. А Плахотка, що ж, нехай працює: вій здоровий, руки має, а я тепер... іншої роботи шукатиму?
— Сам винний. Не бери чужого, не крадь!
Філька начебто й не чув тих слів, бо продовжував говорити про своє:
— А однорукого, значить, вам не потрібно, правда? Нехай пропадає сам, нехай з голоду пухне сім'я — до того вам діла немає!
— Це ж ти до чого ведеш? — І брови в Шумейка зійшлися на переніссі. Це було ознакою того, що хазяїн починав уже сердитись. А хазяйську вдачу добре вивчив Філька. Та зараз він не зважав ні на що.