Хвалити бога, що ми не забували давати нашим бранцям їсти й пити, а то б ще взяли на душу групове вбивство. Правда, ніхто з них не мав змоги ходити до вбиральні. А годували ми їх тільки арахісовою пастою та бутербродами з джемом. Пригадую, мені кілька разів доводилось ходити в крамницю, щоб купити хліба, джему та арахісової пасти.
Після чого ми шаліли далі.
Пригадую, я вголос читав Елізі з книжок із педіатрії, дитячої психології, соціології, антропології тощо. Бо я мав звичку зберігати всі свої підручники.
Пам'ятаю, ми то ніжно обіймалися, то бралися до роботи: я сідав за друкарську машинку, а Еліза вмощувалася поруч. Із надлюдською швидкістю я щось друкував.
Отак воно.
Коли я прийшов до тями, Мушарі та мої адвокати уже встигли залагодити справу із слугами: за певну винагороду ті погодилися забути всі жахи, яких їм довелося зазнати, сидячи за обіднім столом. Вони пообіцяли тримати язики на припоні й не базікати про побачене.
На той час нашу матір уже виписали з лікарні, але, повернувшись додому, до Черепахової затоки, вона ще довго не вставала з ліжка.
Фізично я зазнав лише виснаження – ото й тільки.
Та, коли лікарі дозволили мені ходити, моя психіка виявилась настільки травмованою, що я навіть не сподівався впізнати навколишній світ. Коли б того дня сила земного тяжіння різко стрибнула вгору, як це стала правилом через багато років, і коли б мені довелося рачкувати по будинку, до чого я часто вдаюся тепер, я розцінив би це як справедливу реакцію Всесвіту, обуреного нашою страхітливою поведінкою.
Проте майже нічого не змінилося. У будинку панував лад і спокій.
Книжки знову стояли на полицях. Розбитий термостат замінили новим. Три стільці з їдальні побували в ремонтній майстерні, а на килимі, що вкривав підлогу, лишилися тільки бліді сліди виведених плям.
Єдиним свідченням того, що в домі сталося щось надзвичайне, власне, був цей зразковий порядок. У вітальні, на столику для кави, де під час нашого шаленства я так нестямно друкував, лежав машинопис.
Якось так сталося, що ми з Елізою написали посібник з виховання дітей.
Чи можна вважати його вдалим? Мабуть, не зовсім. Він, правда, став однією з найпопулярніших за всю історію людства книжок, але тільки після Біблії та "Радощів куховарства".
Отак воно.
Наш посібник виявився дуже корисною підмогою у моїй повсякденній роботі, і коли я почав практикувати як педіатр у Вермонті, то вирішив опублікувати його під псевдонімом: доктор медицини Елі В. Рокмелл. Цей псевдонім являв собою ніби поєднання двох імен та прізвищ: мого й Елізиного.
Видавець сам придумав назву для книжки: "Отже, ви догрались – і у вас є дитина".
Проте під час свого шаленства ми з Елізою назвали авторів і сам рукопис інакше, а саме:
БЕТТІ БРАУН ТА БОББІ БРАУН
КРИК НІЧНОЇ ДРІМЛЮГИ
Розділ 26
Після того шалу взаємний страх тримав нас на відстані.
Згодом наш посередник Норман Мушарі-молодший сказав мені, що все те завдало нервовій системі Елізи навіть більшого струсу, ніж моїй.
– Мені мало не довелося знову везти її до божевільні,– сказав адвокат,– і цього разу з поважної причини.
На той час Мачу-Пікчу, прадавня столиця інків у верхів'ях Анд, перетворилася на притулок для багатіїв та їхніх нахлібників. Там оселялися ті, хто прагнув утекти від новітніх соціальних реформ та економічних криз,– не тільки з Америки, а й з усіх кінців світу.
Отож і Еліза вирішила майнути в Перу, щоб забитись якомога далі від мене.
Через тиждень після нашої пригоди до мене завітав Мушарі й повідомив про близький від'їзд Елізи. Адвокат визнав, що вкрай розгубився, коли ми прив'язали його до стільця в їдальні.
– Ви здалися мені зловмисними механічними потворами,– сказав Мушарі-молодший.– Тоді я й подумав: десь у домі неодмінно є перемикач, що регулює вашу поведінку. Мені навіть сяйнуло, де я бачив той прилад. І тільки-но я звільнився від пут, як підскочив до нього і рвонув на себе.
Отже, не хто інший як Мушарі видер термостат із стіни.
Щоб показати, як він змінився, адвокат признався: справді, коли він визволяв Елізу з будинку для божевільних, ним керувало користолюбство.
– Сподіваючись на щедру винагороду,– сказав Мушарі,– я вишукував у психолікарнях багатіїв, яким там було не місце. А вбогих залишав у їхніх камерах.
– Усе одно ви робили корисну справу,– зауважив я.
– Боронь боже, я зовсім іншої думки,– заперечив адвокат.– Практично кожна здорова людина, яку я рятував з божевільні, потім майже відразу втрачала розум. І я раптом відчув себе старим і немічним,– провадив він.– Більше я, певно, цим не займатимусь.
Отак воно.
Наше шаленство настільки приголомшило Мушарі, що він передав усі правові та фінансові справи Елізи тим самим адвокатам, чиїми послугами користувалися ми з матір'ю.
Після тих подій лише один раз його особа привернула мою увагу. Це сталося через два роки, коли я закінчив медичний факультет. До речі, я був останній серед випускників за успішністю. Саме тоді Мушарі запатентував свій винахід, і "Нью-Йорк таймс" умістила його фото та опис винаходу.
На той час країну охопило справжнє божевілля – витанцьовувати чечітку. Тож колишній адвокат винайшов зручні набійки багаторазового використання. Їх можна було легко підклеїти й так само легко віддерти. Як запевняв автор винаходу, такі набійки зручно носити в кишенях або гаманцях у спеціальних пластикових пакетиках. А прилаштовувати до підборів їх рекомендувалося тільки тоді, коли наставала пора вибивати чечітку.
Розділ 27
Після того я більш ніколи не бачив Елізи. Лише двічі довелося мені почути її голос: першого разу – коли я закінчив медичний факультет, і вдруге – коли мене обрали президентом Сполучених Штатів Америки, а Елізи вже давно не було серед живих.
Отакі справи.
З нагоди закінчення мною коледжу мати надумала влаштувати вечірку у фешенебельному ресторані бостонського готелю "Рітц", що навпроти міського парку. Нам і на думку не могло спасти, що Еліза якимсь чином довідається про той бенкет і зважиться на неблизьку дорогу з Перу.
Жодного разу сестра не писала нам і не телефонувала. А чутки, які іноді до нас доходили, були такі ж непевні, як і новини зі Сходу. Ми чули, ніби Еліза надто часто почала заглядати в чарку. І крім того, захопилася грою в гольф.