Тим часом батьки, які пишались успіхами свого сина, подеколи нагадували мені про сестричку-двійнятко, яка досі перебувала десь на рівні людино-овоча. Вона жила в одному з високооплачуваних закладів для таких недоумків.
Від неї лишилося тільки ім'я.
Коли я навчався на першому курсі медичного факультету, в автомобільній катастрофі загинув батько. Він подбав про мене, призначивши мене виконавцем своєї волі згідно заповіту.
Та невдовзі мене відвідав у Бостоні якийсь гладкий із хитрими очима адвокат на ім'я Норман Мушарі-молодший. Він розповів мені якусь чудернацьку історію про одну особу, що її проти власної волі на багато років запроторили до закладу для душевнохворих.
Отож та особа звернулася до нього, пояснив мені гість, щоб притягти до суду своїх родичів та адміністрацію закладу за завдане їй моральне каліцтво.
І вона доручила Мушарі-молодшому домогтися її негайного звільнення, а також визнання її права на спадщину, якого її протизаконно позбавили.
Ім'я тієї жінки було, звичайно, Еліза Меллон Суейн.
Розділ 21
Згодом наша мати так висловиться про той заклад, де ми залишили Елізу:
– А знаєш, ця лікарня аж ніяк не з дешевих. Доба перебування в ній коштує двісті доларів. І самі ж лікарі просили нас не з'являтися туди, правда, Відбере?
– Мабуть, так, мамо,– відповів я. А тоді сказав правду: – Я вже не пам'ятаю.
Я був тоді не лише тупим Боббі Брауном, а ще й дуже самовдоволеним. Хоч я навчався тільки на першому курсі медичного факультету, проте мав у своєму цілковитому розпорядженні великий будинок на Бекон-Хілл. До коледжу і з коледжу мене возили на "ягуарі". А одягався я вже так, наче став президентом Сполучених Штатів.
Майже щовечора в домі влаштовували вечірки. Я мав звичай з'являтися там усього на кілька хвилин у шовковому халаті смарагдового кольору, пахкаючи люлькою, набитою гашишем.
Одного разу до мене підійшла гарненька дівчина і сказала:
– Який же ви бридкий! Ви – найсексуальніше страховисько, з тих, що мені траплялося бачити.
– Я знаю,– відповів я.– Знаю.
Мати часто провідувала мене на Бекон-Хілл, де спеціально для неї було споруджено розкішні апартаменти. У свою чергу, я також їздив до неї у Черепахову затоку. Ласі до сенсацій репортери почали досить часто турбувати нас і там, і там, після того як Норман Мушарі-молодший домігся, щоб Елізу випустили з лікарні.
Ця подія обернулася скандальною історією.
Адже ніколи не обходилося без скандалу, коли мультимільйонери були несправедливі до своїх родичів.
А таки ніколи.
Ми трохи бентежились; та, власне, й не могли почувати себе інакше.
З Елізою мати і я ще не бачились, ніяк не щастило й зателефонувати їй. Тим "асом майже щодня у пресі з'являлись її образливі для нас висловлювання.
А ми могли боронитися від журналістів хіба що двома телеграмами: одну ми надіслали Елізі через її адвоката, другу надіслала вона нам у відповідь.
Наша телеграма запевняла:
МИ ЛЮБИМО ТЕБЕ. МАМА І БРАТ
В телеграмі Елізи було:
Я ТАКОЖ ВАС ЛЮБЛЮ. ЕЛІЗА
Сестра нікому не дозволяла фотографувати себе. Адвокат придбав для неї кабіну-сповідальню в одній церкві, яку мали зносити. Даючи інтерв'ю телебаченню, Еліза сиділа в тій будці.
Ми з матір'ю дивилися ці передачі з болем у серці.
Зухвале контральто Елізи так змінилося, що часом навіть закрадався сумнів: а може, в тій кабіні засів якийсь самозванець. На жаль, там була таки Еліза.
Пригадую, один репортер запитав сестру:
– Міс Суейн, що ви робили в лікарні?
– Я співала.
– Що ви співали?
– Весь час одну й ту саму пісеньку.
– Яку?
– "Прийде, прийде мій принц..." – пролунала відповідь.
– Ви мали на увазі конкретного принца, принца-визволителя?
– Я мала на увазі свого брата,– відрубала сестра.– Але він виявився свинею. Бо так і не прийшов.
Розділ 22
Звичайно, ні мати, ні я не чинили ніяких перешкод Елізі та її адвокатові. Тож сестра досить скоро здобула свою частку спадщини. І чи не перше, що вона зробила,– це придбала половинний пай у професіональній футбольній команді "Патріоти Нової, Англії".
Те надбання тільки підняло популярність нашої родички. Правда, Еліза й досі не покидала своєї кабіни-сповідальні, але Мушарі запевнив громадськість, що тепер його клієнтка, носить синій, гаптований золотом клубний жакет "Патріотів Нової Англії".
Незабаром її та Мушарі бачили на мосту Массачусетс-авеню. Вони прямували пішки з Кембріджа в Бостон.
День був теплий і сонячний. Еліза йшла під парасолькою. На ній красувався клубний жакет рідної футбольної команди.
Боже праведний! Ну й вигляд був у цієї бідолашної дівчини!
Вона так горбилася, що її обличчя опинилося на рівні адвокатового, а треба сказати, що Мушарі-молодший був не вищий за Наполеона Бонапарта. Еліза безперервно курила і раз у раз заходилася від кашлю.
Мушарі був у білому костюмі, з ціпком у руці й червоною трояндою в петельці піджака.
Дуже скоро адвоката й Елізу оточила по-дружньому настроєна юрба цікавих, а також фото— й телерепортери.
Ми з матір'ю стежили за тією процесією по телевізору – щиро кажучи, з невимовним жахом. Бо весь той натовп явно сунув до мого будинку на Бекон-Хілл.
– Ох, Вілбере, Вілбере, Вілбере! – простогнала матуся, дивлячись на телеекран,– Невже це справді твоя сестра?
Я похмуро пожартував:
– Це або твоя єдина дочка, мамо, або тварина, відома під назвою "мурахоїд африканський".
Розділ 23
Мати не була готова до зустрічі з Елізою віч-на-віч. Отож вона втекла до своїх кімнат. Слуг я також відіслав – не хотів, щоб вони стали свідками якогось дикого вибрику Елізи.
Коли задзеленчав дзвоник, я сам пішов відчиняти двері.
Довелось усміхнутися до африканського мурахоїда, кінокамер та юрби.
– Елізо! Люба сестро! Яка приємна несподіванка. Заходь, будь ласка! – запросив я.
Для годиться я навіть спробував був торкнутись Елізи, та вона рвучко відсахнулась.
– Якщо ти мене торкнешся, маленький лорде, я вкушу тебе, і ти сконаєш від сказу,– застерегла вона.
Поліція стримувала натовп, щоб разом із сестрою та Мушарі цікаві не проникли до будинку. Я відразу запнув штори на вікнах.
Пересвідчившись, що з вулиці нас не видно, я похмуро запитав:
– Що привело тебе сюди?
– Туга за твоїм досконалим тілом, Вілбере,– відповіла сестра. Тоді відкашлялась і зареготала.– А як наші любі матер і патер? Котре з них тут? Ой, я й забула, нашого любого патера вже нема серед живих, так? Чи то наша люба матер упокоїлась? Так важко запам'ятати...