— Отже, підсудний, в чому ваша провина? Сподіваюсь, якесь гарненьке солідне вбивство? — прорипів прокурор.
Захисник заперечив:
— Мій клієнт — підсудний без злочину, сказати б, надзвичайне явище в юстиції. Він запевняє, що не винен.
— Не винен? — здивувався прокурор.
Рубці в нього почервоніли, монокль мало не впав у тарілку і загойдався на чорній шворці. Невеличкий, схожий на карлика, суддя, що саме кришив хліб у тарілку з юшкою, спинився, докірливо глянув на комівояжера й похитав головою; навіть лисий, мовчазний чоловік із білою гвоздикою здивовано втупився в нього. Запала страхітлива тиша. Не чути було ані брязкоту виделок і ложок, ані чвакання чи сопіння. Тільки в глибині кімнати тихенько посміювалася Сімона.
— Треба це, перевірити,— схаменувся нарешті прокурор.— Коли чогось не може бути, то його й немає.
— Починайте,— засміявся Трапс.— Я до ваших послуг.
До риби випили вина — легкого ігристого невшателю.
— Ану, подивимося,— сказав прокурор, вибираючи виделкою кістки з форелі.— Ви одружені?
— Вже одинадцять років.
— Діти є?
— Четверо.
— Фах?
— Текстильник.
— Тобто комівояжер, любий пане Трапс?
— Головний представник.
— Чудово. Зазнали аварії?
— Випадково. Вперше за рік.
— Ага. А до цього року?
— Ну, тоді я ще їздив на старій машині,— пояснив Трапс.— То був — "сітроєн" 1939 року, а тепер у мене "студебекер" — червоний, лакований, модель екстра.
— "Студебекер"? Цікаво. І тільки нещодавно придбали його? Досі ви, мабуть, не були головним представником?
— Авжеж, був простий, звичайний вояжер по текстилю.
— Кон'юнктура,— кивнув прокурор.
Обіч Трапса сидів захисник.
— Пильнуйте! — прошепотів він.
Комівояжер, чи головний представник, як ми можемо його тепер називати, безжурно взявся до біфштекса з підливою тартар, видушив на нього цитрину і, за власним рецептом, додав трохи коньяку, перцю й солі. Смачніших страв йому ще ніде не доводилося куштувати, зізнався Трапс, аж сяючи весь, досі він вважав за найприємніші для людей його кола вечори в ресторані "Країна див", однак цей вечір у їхньому товаристві — ще більша втіха.
— Ага, то ви відвідуєте "Країну див"? Яке прізвисько ви там маєте?
— Маркіз де Казанова.
— Чудово! — радісно прорипів прокурор, наче це було щось надзвичайно важливе, і знову приставив монокля.— Нам усім приємно це чути. Чи можна з прізвиська скласти думку про ваше приватне життя, мій любий?
— Увага! — прошипів захисник.
— Лише до певної міри, любий пане,— відказав Трапс.— Коли в мене щось і буває з жінками, то тільки випадково і без претензій.
Чи не буде пан Трапс такий ласкавий бодай коротенько ознайомити присутніх із своїм життям, спитав суддя, знову наливаючи невшателю. Адже вони надумали віддати дорогого гостя й грішника під суд і, по змозі, запроторити на довгі роки до в'язниці, коли тільки пощастить дізнатися в нього про особисте, інтимне, почути всілякі історії з жінками, присмачені якомога більше сіллю і перцем.
— Розповідайте, розповідайте! — зажадали від головного представника старі добродії й захихотіли.
Якось у них вечеряв сутенер, він розповідав неймовірно пікантні, прецікаві речі зі своєї діяльності й відбувся тільки чотирма роками ув'язнення.
— Отакої! — засміявся з усіма Трапс.— А що я можу, вам розповісти, панове? Життя в мене звичайне, пересічне, зразу признаюся. Сирота!
— Сирота!
Головний представник підняв свій келих, розчулено подивився в нерухомі пташині очі чотирьох добродіїв, Що вп'ялися в нього, наче в бозна-які ласощі, і всі цокнулися.
Сонце нарешті зайшло, вщух нестерпний пташиний гамір, але краєвид був ще осяяний денним світлом — сади й червоні покрівлі серед дерев, зелені пагорби, вдалині — відноги гір і глетчери; мирний настрій, тиша ідилічної місцевості, врочисте передчуття щастя, божої благодаті та всесвітньої гармонії.
В нього була важка юність, розповідав Трапс, поки Сімона міняла посуд і ставила на стіл велетенський таріль, що смачно парував,— печериці а-ля крем. Батько в нього був заводський робітник, пролетар, що підпав під вплив учення Маркса й Енгельса, похмурий чоловік. Він ніколи не дбав про свою єдину дитину. Мати — праля, вона рано зів'яла.
— Я мав змогу ходити тільки до початкової школи, тільки до початкової школи,— освідчив він із слізьми на очах, зажурений і водночас розчулений своїм злиденним минулим.
Усі цокнулись і випили "Резерв де Марешо".
— Характерно, — сказав прокурор, — характерно. Тільки початкова школа. Власними силами дісталися нагору, шановний?
— Гадаю, що так, — хизувався той, запалений "Марешо", окрилений дружнім товариством і врочистою красою божого світу за вікнами.— Гадаю, що так. Ще десять років тому я був простісінький мандрівний крамар і блукав з валізкою від будинку до будинку. Важка це робота — тинятися, ночувати десь у клуні чи в сумнівних нічліжках. Я почав свою діяльність із самого споду, так, із самісінького споду. А тепер, панове, якби ви бачили мій рахунок у банку! Я не хочу хвалитися, але в кого з вас є "студебекер"?
— Будьте обережні,— стурбовано прошепотів захисник.
— Як же це сталося? — спитав зацікавлений прокурор.
— Пильнуйте й не говоріть забагато,— нагадав захисник.
— Я єдиний представник фірми "Гефестон" на цьому континенті,— повідомив Трапс і звитяжно озирнувся навкруги.— Тільки Іспанія та Балкани в інших руках.
— Гефест був грецький бог,— прохихотів маленький суддя, нагрібаючи собі на тарілку шампіньйонів,— надзвичайно майстерний коваль, він викував тонкі невидимі сіті й спіймав у них богиню кохання та її полюбовника, бога війни Арея, а решта богів страшенно тішилася тим уловом, але що означає "Гефестон", єдиним представником якого в шановний пан Трапс, мені незрозуміло.
— І все-таки ви близько підійшли до справи, шановний господарю і судде,— засміявся Трапс— Ви кажете, що той незнайомий мені грецький бог, який зветься майже так, як і мій крам, викував тонкі, невидимі сіті. Коли сьогодні існують нейлон, перлон, мірлон, штучні тканини — високий суд, либонь, чув про них,— то існує й гефестон, король штучних тканин. Він міцний, прозорий, благодійний для ревматиків, такий самий незамінний в промисловості, як і в моді, потрібний для війни, як і для миру. Це найкраща тканина на парашути і водночас на найпікантніші нічні сорочки для гарних жінок, це я знаю з власного досвіду.