— Авжеж. Я дуже люблю грати.
Старі добродії всміхнулися, захитали головами.
— Наша гра трохи незвичайна,— обережно почав господар, вочевидь вагаючись. — Ми граємо вечорами в наші колишні посади.
Старі добродії знову всміхнулися, чемно, стримано.
Трапс здивувавсь. Як це розуміти?
Господар пояснив:
— Колись я був суддя, пан Цорн — прокурор, пан Кумер — адвокат. Тож ми і граємо в суд.
— Он воно що,— втямив Трапс.
Ідея видалася йому непоганою. Можливо, вечір він усе-таки не змарнує.
Господар урочисто дивився на комівояжера. Взагалі, пояснив він лагідним голосом, вони відтворюють славетні історичні процеси — процес Сократа, Христа, Жанни д'Арк, Дрейфуса, з недавніх — процес паліїв рейхстагу, а якось вони визнали неосудним Фрідріха Великого.
— То ви граєте так щовечора? — здивувався Трапс.
Суддя кивнув.
— Але, звісна річ, найкраще, коли йдеться про живий матеріал,— пояснював він далі,— тоді часто виникають особливо цікаві ситуації. Ось позавчора один член парламенту, що виголошував у селі передвиборну промову і спізнився на останній поїзд, дістав вирок — чотирнадцять років ув'язнення за здирство й хабарі.
— Суворий суд, — визначив Трапс уже трохи веселіше.
— Справа честі,— засяяли старі.
Яку ж роль призначать йому?
Знов усмішки, майже сміх.
Суддя, прокурор і захисник у них уже є, це посади, які потребують знання справи та правил гри, зауважив господар, вільне тільки місце підсудного, та пана Трапса — він ще раз хоче це підкреслити — ніхто не приневолює брати участь у грі.
Пропозиція старих добродіїв потішила комівояжера. Вечір урятовано. Ніяких мудрих розмов, ніякої нудоти — здається, буде весело. Він був простий чоловік, не надто великого інтелекту і не дуже схильний до розумувань, досвідчений ділок, що ввесь віддавався своїй роботі, любив попоїсти й випити, а ще добряче пожартувати. Він візьме участь у грі, сказав комівояжер, і матиме за шану посісти осиротіле місце підсудного.
Браво, прорипів прокурор і заляскав у долоні, браво, це чоловіча мова, він зве це відвагою.
Зацікавлений Трапс спитав, у якому ж злочині його оскаржують.
— Це неважливо,— відказав прокурор, протираючи монокль,— злочин завжди знайдеться.
Усі засміялися.
Пан Кумер підвівся.
— Ходімо, пане Трапс,— сказав він майже батьківським тоном,— покуштуймо ще тутешнього портвейну; він давній, його варто спробувати.
Адвокат повів Трапса до їдальні. Великий круглий стіл був накритий по-святковому. Старі стільці з високими бильцями, темні картини по стінах, усе старосвітське, солідне; з веранди долинала балаканина старих, у відчинені вікна сіявся присмерк, чулося щебетання пташок, на невеличкому столику стояли пляшки, на каміні — теж, у кошичках — бордо. Захисник старанно налив тремтливою рукою з давньої пляшки портвейну в дві маленькі чарки по самі вінця й обережно, ледве торкнувшися чаркою, цокнувся з комівояжером за його здоров'я.
Трапс надпив.
— Чудове! — похвалив він.
— Я ваш захисник, пане Транс,— мовив пан Кумер.— Тож кажімо один одному: за щиру приязнь!
— За щиру приязнь!
Найкраще було б, сказав адвокат, наблизивши до Трапса червоне обличчя з пияцьким носом і пенсне, та ще налягаючи своїм велетенським черевом, неприємною м'якою масою,— найкраще було б, якби Трапс одразу зізнався йому в своєму злочині. Тоді він міг би гарантувати, що в у суді все буде гаразд. Становище не небезпечне, але не зважати на нього не можна, треба стерегтися худого довгого прокурора, вів ще не втратив сили духу, та й господар дому схильний до суворості, ба навіть до педантизму, а на старість — йому вісімдесят сім — ця риса в нього ще посилилася. Та попри все йому, захисникові, пощастило виграти більшість справ чи принаймні не допустити найгіршого. Тільки в одному випадку — вбивстві з пограбуванням — він нічим не зміг зарадити. Але ж про вбивство з пограбуванням тут немає мови, наскільки він розуміє пана Трапса, чи все ж таки?..
— Я, на жаль, не вчинив ніякого злочину,— засміявся комівояжер. І додав: — За ваше здоров'я!
— Зізнайтеся мені,— підбадьорював його захисник.— Не треба соромитись. Я знаю життя й нічому вже не дивуюся. Переді мною проходили долі, відкривалися безодні, можете мені повірити.
Йому дуже прикро, відказав, усміхаючись, комівояжер, але він справді попав під суд, не скоївши жодного злочину, а врешті, це справа прокурора — виявити якийсь злочин, пан Кумер сам так і сказав, і він, Трапс, ловить його на слові. Грати — то грати. Цікаво тільки, що з того буде. Чи його по-справжньому допитуватимуть?
— Гадаю, що так.
— Це мене дуже тішить.
Захисник занепокоївся.
— Ви вважаєте, що не винні, пане Трапс?
Комівояжер засміявся:
— Як немовля!
Розмова надзвичайно його веселила.
Захисник протер пенсне.
— Намотайте собі на вуса, юний друже: провина провиною, а головне — тактика! Дуже ризиковано, кажучи делікатно, удавати перед нашим судом невинного, навпаки, найрозумніше відразу ж зізнатися в якомусь злочині, приміром, у поширеному серед ділових людей ошуканстві. Тоді під час допиту ще може з'ясуватися, що підсудний перебільшує, що, власне, то не ошуканство, а простісінька спроба приховати з рекламних міркувань деякі факти, як воно за звичай буває в торгівлі. Від провини до виправдання добутися не легко, та все-таки можна, зате зовсім безнадійно боронитися, вдаючи невинного,— наслідок може бути катастрофічний. Ви програєте там, де могли виграти, і вже не можете вибирати собі провини, тепер вам її накидають.
Комівояжер весело стенув плечима й урочисто запевнив: шкода, але він нічим не може прислужитися, він не знає за собою жодного поганого вчинку, через який довелося б конфліктувати з законом.
Захисник знову надів пенсне. З Трапсом він матиме клопіт, задумано завважив він, тут коса наскочить на камінь.
— Тільки насамперед,— закінчив він розмову,— обмірковуйте кожне своє слово, не бовкайте зопалу, бо ви й не зогледитесь, як вас засудять до в'язниці на багато років, і тоді вже ради не буде.
До їдальні ввійшли старі з веранди й посідали довкола столу. Приємне товариство, жарти. Спершу подано найрізноманітніші закуски, ковбасу й холодне м'ясо, яйця по-російському, устриці, черепахову юшку. Всі були в доброму гуморі, задоволено сьорбали, чвакали без церемоній.