У залі знову знявся гамір. Оплески і пронизливий свист, вигуки обурення. Але скоро і вщухли. Тоді в тиші дзвінкий тенорок:
— Поганий з тебе, Гудзію, агроном!
Гудзій пропустив репліку повз вуха і вже хотів оголосити:
— Слово для доповіді...— але Бондаренко стиха щось сказав йому, Гудзій кілька секунд вагався ніби, потім оголосив невдоволеним голосом:— Для позачергової заяви слово має депутат Бондаренко.
Бондаренко вийшов на трибуну. В залі поволі стихло.
— Я не беруся судити,— почав Бондаренко,— який з Гудзія агроном. Але що соціаліст з нього дуже непевний, це — ясно. Сам він власноручно в цьому розписався своїм виступом. "Бур'яни",— каже. Це він так називає ту історичну подію, про яку ми, робітничий клас, біднота сільська, усе життя мріяли: соціалістичну революцію в нашій країні.
Рух в залі.
— То — не в нашій! Бог милував!
— Буде і в нашій!
— Казала Настя: як удасться!— вигукнув Діденко. Шум в залі.
Бондаренко виждав, поки стихло, і продовжував:
— Еге ж, саме так завжди і говорили нам, більшовикам, що нічого не вдасться. А тим часом удається ж: робітничо-селянський уряд Народних Комісарів у Петрограді — це
акт! (Оплески.) Але до цього питання ми ще повернемось, зараз про інше. Дві години тому полуботківці заарештували депутата Ради солдатських депутатів, рядового саперного батальйону товариша Кузнецова. Перехватили його по дорозі на це засідання. (Рух у залі. Як видно, не всі присутні знали про це, і новина ця багатьох прикро вразила, а то й обурила.) За дорученням фракції соціал-демократів більшовиків я заявляю рішучий протест проти цього зухвалого порушення самих основ свободи і демократії. І закликаю всіх депутатів приєднатися до нашого протесту і до нашої вимоги командуванню полуботківців: звільнити товариша Кузнецова. Негайно. (Схвальні оплески в залі.)
Гудзій звівся з місця і чекав, поскубуючи вус, поки в залі залягла тиша. Тоді заговорив:
— Фракція більшовиків ломиться в відчинені двері. Від Ради вояцьких депутатів ми вже зверталися до командування куреня імені гетьмана Полуботка з запитом про причини арешту Кузнецова. І вже одержали відповідь, цілком вичерпну. Перше: в зв'язку з вибуттям саперного батальйону з міста Славгорода депутатський мандат Кузнецова механічно втратив силу. І друге: у Кузнецова не виявилось ніяких документів, що дозволяли б йому відлучку з місця розташування його частини, станції Ромодан. За це його і затримано. Інакше кажучи, затримано як дезертира. І передано в розпорядження етапного коменданта. Далі вже від нього буде залежати, чи направить він Кузнецова в його частину, чи, може, в чергову маршову роту. Як це звичайно робиться. Отже, як бачите, протестувати тут нема проти чого.
Але пояснення голови не всіх у залі задовольнило. Довелось ставити на голосування: хто за те, щоб пояснення полуботківців вважати за задовільне.
— Явна більшість!— оголосив Гудзій.
— Не факт,— не погодився з ним Бондаренко. Довелось підрахувати голоси. А потім голосувати — і хто
"проти". Голоси поділилися майже нарівно: на сім голосів тільки й переважили ті, що були "за".
Діденко навіть засовався на стільці й тихенько чортихнувся. Саранчук мимоволі глянув на нього.
— Чого ти? Ваша ж бере!
— Якщо й далі отак танутимуть наші голоси,— відповів Діденко і, не відриваючи очей, напружено дивився на Гуд-зія. Аж поки не спіймав його погляд на собі. Запитливо ворухнув бровами. Гудзій ледве помітно хитнув головою. І оголосив:
— Слово для доповіді "Про роззброєння саперного батальйону полуботківцями" надається депутатці Супрун.
Але не встигла Мирослава Супрун, зійшовши на трибуну, сказати першу фразу, як Гудзій зупинив її.
— Пробачте, переб'ю на хвилинку.— Г звернувся, невдо-волений ніби, в залу:— Що ви хотіли, добродію Діденко?
— Прошу слово для позачергової заяви. В залі зашуміли.
— Що там за спішка?! Скільки можна?!
Але Діденко простував уже до помосту, швидко збіг по східцях під обурені крики, вийняв з кишені і замахав у повітрі папірцем.
— Телеграма! Виключної ваги!— А коли в залі притихло, додав:— Цю телеграму щойно передали мені з редакції. І оскільки зміст її якнайближче торкається питання нашої повістки денної, я не можу не оголосити її зборам.
— Ну, ну, давайте. Ближче до діла!— все також, удаючи з себе невдоволеного, наглив його голова. Але Діденко не поспішав.
— Зараз, зараз.— Йому ще до оголошення тексту треба було хоч трохи напустити туману. І він став говорити:— Ознайомити збори з цим повідомленням тим більш доречно, що в світлі його саме питання про роззброєння саперів набуває зовсім іншого характеру Ми його одразу ж поставимо, всупереч намаганню наших політичних супротивників, з голови на ноги. Не осуду, а безумовного схвалення заслуговує в світлі останніх подій акція полуботківців, як така, що спрямована цілковито на захист і оборону нашої державності, проти замислів наших ворогів. З вашого дозволу, я оголошу текст телеграми. "Харків. Сьогодні сюди з Києва прибули більшовицькі екс-делегати крайового з'їзду Рад. їхні наміри ясні. Спіймавши облизня в Києві, вони хочуть взяти реванш у Харкові, де саме в ці дні відбувається з'їзд Совєтів Донецько-
Криворізького басейну. За наказом з Петрограда, це зборище випадкових людей, очевидячки, спробує захопити владу у Харкові в свої руки. Про це красномовно говорять і шалена агітація їхня серед місцевого робітництва та гарнізону, і концентрація так званої Червоної гвардії Сіверса з московських та петроградських..."
Діденко ще не закінчив читати, а в залі вже зчинився галас і не стихав кілька хвилин, поки вдалося голові закликати до порядку. Але й тепер Супрун не довелося говорити. Спершу слова домігся — до порядку ведення зборів — представник фракції меншовиків. З огляду на нові факти, щойно наведені Діденком, вони вимагають перерви для фракційної наради. З такою ж заявою виступив і представник Бунду .
А голові зборів, видно, цього тільки й треба було. Одразу вже хотів ставити на голосування. Але Бондаренко взяв слово.
— Про яку перерву йде мова? Про що радитись? Які це нові факти несподівано відкрились тут? Хіба ви не знали раніш, що лозунг "Вся влада Радам!" визначає лінію більшовиків на Україні. А щодо скупчення Червоної гвардії в Харкові, то й це не така вже новина. Авжеж, знаємо, що проходять через Харків із Росії радянські війська на Дон проти білого генерала Каледіна. То, може, й це лякає декого? Та певно ж! Бо одним миром мазані. Але ж майте сміливість одверто про це заявити. А не обманюйте народ, не торочте йому дурниць про якесь там зазіхання Радянської Росії на Україну. Облудне базікання!.. До речі, можу нагадати, що більшовики не далі як два тижні тому говорили по цьому питанню вустами вождя нашого, Володимира Ілліча Леніна.— Він вийняв^ кишені газету.— Читаю слово в слово із "Известий ЦИК" від 25 листопада: "...Сейчас мы наблюдаем национальное движение на Украине и мы говорим: мы безусловно стоим за полную и неограниченную свободу украинского народа. Мы должны сломить то старое, кровавое и грязное прошлое, когда Россия капиталистов-угнетателей играла роль палача над другими народами. Это прошлое мы сметем, на этом прошлом мы не оставим камня на камне". (Бурхливі оплески.) І далі: "Мы скажем украинцам: как украинцы, вы можете устраивать у себя жизнь, как вы хотите. Но мы протянем братскую руку украинским рабочим и скажем им: вместе с вами мы будем бо-ротьсяпротиввашей и нашей буржуазии. Только социалистический сиюз трудящихся всех стран устранит всякую почву для национальной травли и грызни".