Артем Гармаш

Страница 246 из 255

Головко Андрей

Українські есери — члени Української партії соціал-рево-люціонеріз (УПСР), створеної в квітні 1917 р У грудні 1917 р. ліве крило її виділилось в окрему партію лівих есерів. Програма УПСР являла собою суміш ідей ліберального народництва з буржуазним націоналізмом. Соціальна опора партії — куркульство. Есерам належала більшість у Центральній одаді, головою якої був ідеолог УПСР М. С. Грушсвський.

"Селянські спілки"— низові організації Центральної ради на селах України в 1917—1918 рр.

Установчі збори — виборна установа, яка після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. мала вирішити питання про державний устрій в країні. Буржуазний Тимчасовий уряд був змушений декларувати скликання Установчих зборів, оскільки ідея їх користувалася популярністю у народних мас ще з часів революції 1905—1907 рр Склад обраних 12(25) листопада 1917 р. Установчих зборів не відповідав дійсному співвідношенню сил у країні, більшість належала меншовикам та есерам, які намагалися протиставити їх Радянській владі. Відмовившись затвердити декрети Другого Всеросійського з'їзду Рад про мир, про землю, про перехід влади до Рад та інші, Установчі збори продемонстрували свою контрреволюційну сутність і були розпущені 6(19) січня 1918 р. декретом ВІДВК-"Просвіт а"— культурно-освітня громадська організація на Укра їні, заснована 1868 р. у Львові з метою поширення освіти серед народу (створення шкіл, хат-читалень, бібліотек тощо). З кінця ХЇХ ст. більшість "Просвіт" стали осередками пропаганди українського націоналізму, але в окремих випадках їхню діяльність спрямовували прогресивні діячі У 1917 1920 рр. буржуазно-націоналістичиі елементи намагалися використати "Просвіти" для амтирадянської пропаганди 3 появою нових культурноосвітніх установ "Просвіти" припинили своє існування (початок 20-х років; на Західній Україні в 1939 р.)

"М аніфест Раднаркому до українського народу з ультимативними вимогамидо Центральної рад и"— державний акт Ради Народних Комісарів РРФСР, яким ще раз визнавалась національна незалежність українського народу і викривалась контрреволюційна суть Центральної ради. Написаний спеціальною комісією на чолі з В. І Леніним 8 грудня 1917 р. Маніфест вимагав від Центральної ради припинити дезорганізацію загального фронту, не пропускати жодних військових частин на Дон, Урал та в інші місцевості, сприяти революційним військам у боротьбі проти кадетсько-каледіпської контрреволюції, припинити роззброєння радянських військ та Чсрпопої гвардії на Україні. Трудящі України виступили на підтримку маніфесту.

Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951)— український письменник і політичний діяч, активний учасник і один з керівників націоналістичної контрреволюційної Центральної ради та Директорії. Один з редакторів журналу "Дзвін" (1913—1914), про націоналістичні позиції якого писад В. І. Ленін. Після розгрому Директорії емігрував за кордон.

Петлюра Симон Васильович (1879—1926)—один з верховодів буржуазно-націоналістичної контрреволюції і керівників Центральної ради (1917) та Директорії (1918, з лютого 1919 p.— голова її), лідер Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП).

Столи пін Петро Аркадійович (1862—1911)—російський буржуазний державний діяч, міністр внутрішніх справ і голова Ради міністрів царського уряду. Ініціатор і керівник аграрної реформи, названої столи-пінською, суть якої полягала в тому, що селянам дозволяли виходити з общини на хутори і одруби. Примусове землевпорядження і переселенська політика Столипіна мала на меті ліквідацію малоземелля при збереженні поміщицького землеволодіння, прискорення класового розшарування села, створення в особі куркульства додаткової соціальної опори самодержавства. На ділі реформа зазнала невдачі. Клас куркулів збільшився, але й зросло соціальне незадоволення політикою царизму серед селянства. Столипін був убитий агентом охранки.

16 Великий шлях — Ромоданівський, або Чумацький шлях, систе-

ма ґрунтових доріг на Полтавщині, якими чумаки їздили на південь (у Крим

та на Азовське узбережжя) по сіль і рибу.

17 Дарниця — лівобережна частина Києва. За дореволюційних ча-

сів була дачною місцевістю, належала до Броварської волості Остерського

повіту Чернігівської губернії. В писемних джерелах уперше згадується

1509 р. Щодо походження назви існує кілька версій, з яких найбільш імо-

вірною є, що тут за часів Київської Русі великим князем Київським прийма-

лися зарубіжні посли, які приносили дари.

18 Лук'янівка — історична місцевість у Києві. Почала заселятись

в середині XIX ст. мешканцями Подолу, що страждали від розливів Дніпра.

Назву дістала, ймовірно, від імені києво-подільського цехмейстра Лук'яна

Олександровича, якому тут належали значні земельні ділянки. На Лук'янівці

за царату знаходилась тюрма для політичних в'язнів.

Каледін Олексій Максимович (1861 —1918)— генерал російської армії, керівник козачої контрреволюції на Дону. З 1917 р. отаман війська Донського і голова військового уряду. У жовтні 1917 — січні 1918 pp. очолив антирадянський заколот.

20 Луганськ — нині місто Ворошиловград, обласний центр УРСР.

21 Холодногірська тюрма — за царату в'язниця, переважно

для політичних в'язнів, розташована на Холодній горі (місцевість у

Харкові).

22 Керенський Олександр Федорович (1881 —1970) — буржуазний

політичний діяч Росії, з березня 1917 р. есер, пізніше — голова і верховний

головнокомандуючий Тимчасового уряду. Один з ініціаторів "війни до переможного кінця", натхненник невдалого "літнього наступу" (1917 р.) на фронті. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції — організатор антирадянського заколоту 26—ЗІ жовтня 1917 р.

Лютнева революція — Лютнева буржуазно-демократична революція 27 лютого (12 березня) 1917 р. в Росії, внаслідок якої було повалено самодержавство. Слідом за Петроградом по всій країні виникли Ради робітничих і солдатських депутатів, зокрема в Києві, Харкові, Катеринославі та інших містах України. Проте ессро-меншовицькі лідери Петроградської Ради пішли на угоду з буржуазією в особі Тимчасового комітету Державної думи, домовившись про утворений буржуазного Тимчасового уряду (сформований 2 (15) березня 1917 р.). У країні встановилося двовладдя — своєрідне переплетення диктатури буржуазії і революційно-демократичної диктатури пролетаріату й селянства. На місцях поряд з Радами, керівництво в більшості яких захопили меншовики та есери, створювалися органи буржуазної влади в особі комісарів Тимчасового уряду, так званих "громадських комітетів" тощо. Лютнева революція викликала пожвавлення національно-визвольного руху. На Україні це намагалася використати буржуазія, створивши Центральну раду як орган влади. Лютнева революція розв'язала основне загальнодемократичне завдання — повалення царизму і відкрила можливість для ліквідації капіталізму. Більшовицька партія на чолі з В. І. Леніним розгорнула боротьбу за переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну.