Не одразу й не легко, певна річ, вдалося їй це. Були й безсонні довгі зимові ночі, були й плачі в подушку, щоб не дай бо не почули за стіною мати з батьком, і без того вже знепокоєні її журбою та змарнілим видом. Догадувалися, певно. А може, й ні, а пояснювали все іншими причинами, яких (особливо останнім часом) було та й було... У неймовірно тяжкому становищі перебувала країна. Навально сунула чорною хмарою німецька орда, і не було чим зупинити. Фронт підходив уже до Дніпра... Не знаючи ні сну, ні перепочинку, забуваючи вчасно поїсти, Мирослава нарівні з своїми товаришами з партійного активу працювала в ці дні до цілковитого виснаження. Де вже було, здавалося б, знайти сили та й час іще й для любовних переживань! Та минуло вже й часу немало відтоді — мовби заспокоїлась трохи. Тим-то великою несподіванкою був і для неї самої отой раптовий спалах її кохання до Артема, що впротяг кількох годин світив їй ясніше за сонце, але ж так само раптом і згас, полишивши в її душі іще густіший морок...
Сталося це в останню ніч перед від'їздом із Славгорода. Останній ешелон з обладнанням патронного заводу відходив завтра рано. З ним ото й мала від'їздити вона; поки що — до Полтави, а там, у губкомі, вирішиться її доля надалі. Все партійне хазяйство у вигляді присадкуватої оббляхо-ваної скрині з архівом та всякою документацією ще звечора було повантажене у вагон, і Бондаренко, Федір Іванович, наполіг, щоб не гаючись ішла додому. Обійдуться без неї. А їй треба ж і самій зібратися в дорогу та й заодно побути хоч ці останні години з своїми рідними... І ось вона вдома. Самі збори забрали небагато часу. Вже речовий солдатський мішок з найнеобхіднішими речами стояв на стільці в їдальні напоготові, хоч іще й не зав'язаний, і мати ворожила над ним, приміряючись, як би щось там іще туди запхнути. Значно більше часу пішло на взаємні поради, напучення та застереження і просто на безпредметні розмови — аби не мовчати! Бо смуток і жаль тільки й чекали на це і зразу ж заповнювали собою кожну більш-менш тривалу паузу. Нарешті, десь вже за північ, всі потомлені вкрай вклалися спати. Мирославі тільки цього й треба було. Бо мала ще одну робітку собі, яку конче треба було зробити саме тепер: навести порядок і в своїх сердечних справах.
"Повинна ж я, нарешті, раз і назавжди визначити свої стосунки з ним!— справедливо обурювалась на саму себе.— Чи нехай і далі несе течія, аж поки — або ж затягне у вир чи, в кращому разі — понівечену, напівживу — винесе десь на мілину. І все тільки тому, що не знаю й досі, до якого берега рятуватись. Чи до того, де він, чи до того, де його нема і ніколи вже, ніколи не буде. Ні, годі з цим зволікати!"
За вихідний момент у своїх роздумах взяла, природно, останню їхню з Артемом зустріч, на Слобідці, перед від'їздом його з міста у Вітрову Балку. Знала, що в нічній сутичці з гайдамаками був поранений, то прийшла оглянути і перев'язати на дорогу. Отоді й відбулась у них остання розмова і водночас перша за цілих півроку, в якій заговорили вони нарешті про свої почуття. Сто раз потім мимоволі пригадувалась їй та розмова, і тому пам'ятає її майже дослівно. Почав Артем. Не дочекавшися, поки закінчить перев'язувати, затримав її руку і ніжно поцілував. Став просити пробачити нестриманість його позавчора в нічному під'їзді партійного комітету, коли, скориставшися з її розчуленості, став її цілувати. "Не треба булс мені цього робити!" У неї од цих слів так і похолонуло в серці. Продовжувала бинтувати наосліп, бо нічого вже не бачила за слізьми. Артем став заспокоювати. Та вона вже й сама оволоділа собою. "Облиште! Зараз це все минеться! Але на вашу одвертість хочу відповісти так само одверто. Коли б я не вірила у вашу порядність, то, далебі, мала б усі підстави запідозрити вас в нечесних намірах відносно мене. Чому ви приховали од мене?.-.ч (Тільки напередодні узнала про його колишній роман із Хри-стею і про дитину, прижиту з нею). Адже ви й досі любите її!"— "Ненавиджу!— палко заперечив і додав після паузи: — Але хочу, щоб і цього не лишилося в серці, навіть рубця. Тільки отаким — чистим серцем я хочу і матиму право любити вас!.." І ось минає два тижні якихсь, і він вже зійшовся з іншою. Ну, хай не просто з іншою, а з своєю першою коханою, але ж все одно — гидко і незбагненно. Абсурд якийсь! Або ж...
Цей здогад і раніш не раз спадав їй на думку, але в отакій категоричній формі ніколи ще; власне, це вже й не здогад був, а переконаність, не цілковита ще, але ж... "Ну, справді-бо, з чого ти взяла, що тьотя Маруся оте слово "зійшлися" вжила в спеціальному значенні, а не в звичайному, найчастіше вживаному розумінні "дійшли згоди" чи "порозумілися"? Бо ж тільки такий смисл і в'яжеться логічно з тодішньою ситуацією. Адже відомо, що в Попівку Артем поїхав з єдиним наміром забрати Василька. Якщо не назовсім, то хоч погостювати в бабусі Гармашихи. А він — хворий. І Христя якраз домує. Довелось од наміру того одмовитись. А замість того дійшли якоїсь там згоди з Христею відносно Василька, і в результаті — залишився в них на кілька днів; і не так, певно, гостювати, як дещо в хазяйстві зробити. Розповідав же Василько — чого тільки не переробив його татко тоді, та який він майстер на всі руки: і хату зокола кукурудзяним бадиллям ушив, і борошна аж два мішки десь розстарався, а в хаті — новий піл настелив. "Тепер хоч конем на ньому гарцюй — і не рипне! А то ж було..."
Цей осоружний піл попервах неабияк муляв дівчині. Але потім, добре присоромивши себе за "брудну уяву" свою, заспокоїлась: дурниця! Аж нічого не могло бути між ними. Бо й він — хлопець порядний, та й Христя ніяк не справляє враження легковажної жінки, схильної до таких пригод. Але головне все ж таки, мабуть, не в ній, а в ньому. "Порядний хлопець". Безперечно. З таким, як то мовиться, сміливо можна в розвідку йти; такому можна довірити найважчу справу — з усіх сил понатужиться і таки зробить. Що він не один раз і доводив за ті півроку. Але що вона знає про нього в іншому відношенні, як про мужчину, представника отого, за його словами, "дикого племені"?.. Вона прискіпливо дошукувалась в кожній пам'ятній зустрічі з ним якогось вчинку чи висловлювання його, яке пролило б хоч трохи світла на це питання, що так хвилювало зараз її. І не знаходила нь чого. Так, наче спеціально чомусь обминали вони тоді в своїх розмовах оцю неприємно дражливу для них тему. Потім збагнула: не "чомусь", а після отої невдалої спроби таки порушити цю тему.