Грак слухав спокійно, колупаючи пісок великим пальцем лівої ноги, ніби був певний, що в піску щось таки знайде.
— Слухайте, Грак, чого вас постійно тягне в землю?
— Просто звичка така. Ну, а що ж далі, доктор?
— А далі жахливе розчарування! Розбіжність рожевої фантазії з жорстокою реальністю! У старому закипає буря протесту. Він хворобливо реагує на кожне ваше слово. Він не хоче погодитися з цим і мимоволі хапається за тупі й гострі предмети, але ударів не завдає. У нього настає глосолалія. Ви, Грак, знайомі з таким терміном? Ні? Тоді я вам скажу: це виголошення слів у стані, близькому до божевілля. Ви бачили, як він плакав? Коли чоловіки плачуть — це означає, що вони переможені, вони здаються, а ви в цей час тікаєте, Грак. А бій при Кастіньйолі виграли ви, фельдмаршал Ежен де Грак'є. Звучить? А-а? Посміхаєтесь, Грак. Вам приємно. Усім нам приємно, коли нас приймають не за тих, ким ми є насправді. Навіть якби вас оці милі створіннячка з засмаглими стегнами назвали бандитом з великої дороги, і це б вам імпонувало, хоч ви зробили б вигляд, що дуже ображені.
Сонце почало заглядати під верболози.
— Це вже нахабство. Як ви вважаєте, Грак? Гляньте, куди добирається сонце. Як воно пече! Там що, не борються за економію тепла? З таким марнотратством сонячної енергії нам, Грак, її на мільярд років не вистачить. Я пропоную перебратися в тінь. Дайте свою двобортну жилетку. Не можу ж я на цих штурпаках лежати.
Стегна зробили нове коло.
— Ці купальники мені не дають зосередитися. Так ми сьогодні з вашим генералом не закінчимо. Цікаво, чого він не любить розповідати про себе? Як ви гадаєте, Грак?
— Того ж, чого й ви!
— Ви так гадаєте? Цікаво. Тоді ви не Грак, а оракул, якщо це так. Я теж дещо можу передбачити. Скажімо, я вже зараз певний, що янгол з золотим волоссям належатиме вам, Грак. Ви бачили, в якій спідничці стояла Зося? Вона хотіла вам сподобатися. Сказитися можна, як сказав би наш аншеф. Яка міні! На такій міні ви підірватися можете, Грак,— Сідалковський зробив стойку на руках, перед очима повисло блакитне небо з шматками розкиданої вати на обрії.— У вас, Грак, немає шляхетності. Ви носите на голові "їжачка", але від вас все одно відгонить хутором. Виделку ви тримаєте, як хвіст кота Досифея.— Сідалковський став з рук на голову.— А як їсть генерал! Ви звернули увагу? Він їсть, як жонглює. Складається враження, що він усе життя провів у ресторані...
До них наблизилося ще двоє дівчаток. Сідалковський схопився на ноги:
— Усі як на спецзамовлення... Дівчатка, чого ви ходите? Поділіться досвідом.
— Рівномірно загар лягає і не так сонце пече...
— Коли ви робитимете шосте коло, прихопіть, будь ласка, ковдру і колоду карт. У нас двох партнерів не вистачає.
— А ви грати вмієте? — поцікавилися вони й зупинилися, як мить, у красивій і нерухомій динаміці.
"Такі стойки виробляються тільки біля трюмо в спальнях і перед сном".
— Дівчата, скажіть, ви на ніч корсети одягаєте?
— А для чого вони нам?
— Неправильно. Значить, на осінь можна збиратися в князівство Ліхтенштейн? Там оголошено конкурс на кращу фігуру року.
— А візу випишете?
— Одну на двох?
Дівчатка пирснули. Сідалковський їм сподобався, хоч видно, що він нахаба.
— Так не забудьте карти,— не вгавав він.
— А хлопців?
— Хлопців залишіть біля своїх сукенок. Хай постережуть. Матеріал, як і купальники, імпортний?
— Звідки ви все знаєте?
— Приходьте, розповім детальніше... Ми вас чекаємо! — гукнув услід.
— Думаєш, прийдуть? — спитав недовірливо Грак.
— А куди вони подінуться? Ну, поламаються ще одне коло. Дівчата люблять, щоб їх просили. Природа у них така. Між іншим, так пити горілку, як ви п'єте, рекомендується тільки в закритих приміщеннях і при невеликому скупченні народу. Ви генерала просто шокували. В нього очі полізли на лоба. Він, я вам точно кажу, переконаний, що ви двічі лікувалися антабусом, стільки ж були в Глевасі і збираєтесь туди втретє. Ні, ви не великий Корсіканець! Ви ледь не програли битви, ще не розпочавши її...
Сідалковський замовк. На них насувалися два фарбованих шиньйони.
— Грак, приготуйтесь до зустрічі, киньте їм під ноги свою старомодну жилетку.
— Ти гадаєш, вони до нас?
— Парі на вашу першу фіндіпошівську зарплату...
Грак програв. Дівчатка підійшли до них. Одна принесла ковдру, в яку загорнула товстий роман, що збиралась колись прочитати, а друга сумку, з якої стирчало прохолодне "Літо" і "Тонізуючий". Сідалковський був задоволений, Грак — не зовсім.
РОЗДІЛ XI,
в якому розповідається про марсіанські канали, морський бій, смерть Бубона, дзвінок Мацести Єлізарівни і деякі смакові якості
— День зміцнення сім'ї продовжується,— сказав Сідалковський.— Пошук триває. На оперативне завдання іду я...
Бубон уже не чув його. Залишивши портфель так, як залишають міну уповільненої дії, в кабінеті Сідалковського, Карло Іванович з розбитим серцем у грудях поплентався до рідної бухгалтерії. Тут стояв диван — ровесник штанів Карла Івановича, матерія на якому була така ж відглянцьована, як і його вельветові штани. Замість подушки, він поклав собі під голову підшивку газет "Фінансово-економічні проблеми" і мовчки опустився на скрипучі пружини. Бубон скрутився бубликом, намагаючись укрити плащем непокриту голову (капелюх йому служив за подушку) і ноги.
...Бубон не спав, не міг заснути. Він дивився у стелю з тріщинами у вигляді марсіанських каналів, прислухався до гулу й дзенькоту графина, який дрижав, коли повз вікна пробігали електрички, а у вухах все ще стояв голос Мацести Єлізарівни:
— Зраджу тебе й тільки тоді прощу,— з відтінком штучного алмазу в голосі казала вона.— Тоді ми будемо рівні і почнемо сімейне життя на новій основі.
Карло Іванович дивився на неї і думав: "Це вона може". Мацеста Єлізарівна була в тому віці, який називають третім цвітінням, і їй починали подобатись хлопчики, які ще не пережили першого.
— Але я не зраджував,— захищався Бубон, як без вини винуватий.— Я тільки стежив...
— З ким ходить твоя коханка,— докінчила за чоловіка Мацеста Єлізарівна.
— Єва — не моя коханка. Єва — дружина Адама,— Карло Іванович сів у крісло і схопився за те місце, в районі якого мало битися серце, як птаха в клітці. Серця на місці не було. Бубон злякався і поліз для чогось у кишеню.