— Оце, я вам скажу, і є резерви в резервах,— закінчив він переможно і обвів поглядом присутніх, ніби запитуючи: "Ну, як дав Ховрашкевич?"
"Геніально. Краще не скажеш,— відповідали йому очі колег.— Ти, Ховрашкевич, просто молодець".
— Геніально,— підтвердив уголос Ковбик.
Тільки після цього у кабінеті почав наростати незрозумілий і загрозливий шум. Ховрашкевич з переляку ледь не зрікся свого відкриття, але вже було пізно. Ідею Ховрашкевича незабаром схвалили і запропонували підготувати необхідну документацію. Підготовлені папери, як і його думку, затвердили й незабаром підкріпили першими преміальними...
Однак через півмісяця фіндіпошівці, що уже працювали над тим, щоб нитку прирівняти до жилки, повністю відкинули теорію міцності клею Ховрашкевича і науково довели: клей нитки не замінить.
Ховрашкевич пішов на компроміс: відкинув і клей, і нитку. Бо згадав розмову у курильні про виведення шапкоподібної тваринки, яка б мала хутро ондатри й форму шапки. Ця думка гостро, як голка, застрягла у нього в голові й червоною ниткою проходила через усі його роздуми. "Треба схрестити ондатру, треба схрестити ондатру",— вистукував пульс у його скронях, як домашні ходики. Але з ким? Яка тваринка схожа на шапку?
— Ерінацеус! — зірвався він із стільця.— Ерінацеус! — вигукнув Ховрашкевич по-латині голосом Архімеда.
У своїх винаходах він завжди рівнявся на великих. І завжди від чогось відштовхувався. Цього разу він відштовхнувся від кількох голок одразу, які хтось знову застромив у стілець.
— Ерінацеус! — з пристрастю Архімеда повторив він, перетинаючи віддаль між своїм стільцем та кабінетом Стратона Стратоновича.
— Ерінацеус! — сказав він Стратону Стратоновичу, ще тоді й не підозрюючи, що цей вигук Ховрашкевича згодом увійде в усі енциклопедії світу і в перекладі на мову того народу, якою видана енциклопедія, це слово означатиме ЇЖАК *.— їжак, рід комахоїдних ссавців. Тіло коротке, щільне. Здатне округлятися, як шапка. Спина вкрита твердими голками. Живляться їжаки безхребетними і дуже активні вночі. Їжак. Тільки їжак! Ночей не досипатиму. Віднині ми будемо вирощувати для потреб трудящих готову шапку. Першими в світі. Чуєте: першими в світі! — кричав Ховрашкевич, і від того крику у кабінеті Ковбика обсипалася стеля й тремтіла вода в карафці.
Так була винайдена "Третя теорія", що асоціювалася у Ховрашкевича з п'ятою Симфонією Бетховена ван Людвіга і третім законом Ісаака Ньютона. Але подібність, повторюємо, була чисто цифрова.
РОЗДІЛ VII,
в якому розповідається про вавілонські ріки, катання на яхті, зелені лампочки, Креза і Нобеля, німфу Ехо, нащадка аристократичного роду, його походження, деякі біографічні дані, "морського вовка" й університет
Мурченко сидів у готелі й плакав. Розгублений і трохи схвильований Сідалковський походжав по двоспальному номеру, наче капітан по палубі перед початком шторму, і давав розпорядження, яких команда не збиралася виконувати. Славатій на нього не звертав уваги, а Тамара, що сиділа в кріслі, тільки похитувала ногою й іронічно посміхалася. Сідалковського ця картина нервувала, як тореадора флегматичний бик.
— Славо,— повторював Сідалковський.— У такому стані ви не можете служити взірцем для підростаючих поколінь. Встаньте. Витріть очі рушником і не утворюйте в готелі вавілонських рік.
— Сідалковський, ви демагог і периферія. Ти мене обдурив,— глянув поверх окулярів Мурченко.— Ви мене всі обдурюєте.— Мурченко підвівся і почав підтримувати стіну, яка, здалося йому, не хотіла підтримувати його. Стіна раптом повисла, ніби небо під крилом літака, що йшов на посадку, і Мурченко перелякано, але впевнено й твердо зайняв попереднє положення.
Сідалковський підійшов до нього, узяв під пахви і голосно повідомив:
— Славо, катання на яхті відміняється. Робіть оргвисновки...
Він не договорив. У двері постукали.
— Товариші, треба й совість мати. Уже всі відпочивають. Ви не вдома — в готелі,— невдоволено нагадала адміністраторка.— А жінкам,— додала вона і глянула на Тамару змішаним поглядом любові й ненависті,— у номері, між іншим, дозволяється бути тільки до 23-ї години.
— Сідалковський, чув? — засміявся Славатій.— До двадцять третьої години. Совість , у тебе є? — передражнив Мурченко адміністраторку й зареготав: — Ха-ха-ха!
— Мені пора,— Тамара підхопилася.
— Виховна година закінчена. Діткам пора спати.— Сідалковський підійшов до Мурченка, взяв його в свої обійми і кинув прямо на постіль, не знімаючи з нього ні одягу, ні черевиків.
Та Слава його не відпускав. Обхопив Сідалковського за шию, намагаючись поцілувати в щоку.
— Ляжте,— наказав Сідалковський.— Хай солодкий сон рятує вас від гіркого цирозу!
— Сідалковський, я не алкоголік,— образився Славатій.— Чуєте? Я пив в ім'я дружби! — Мурченко упав на подушку — йому стало недобре.— І з солідарності,— додав він.
Стеля пішла обертом, як під куполом цирку. Славатій сів, потряс головою, ніби кіт, якого витягли з ванни, і йому начебто полегшало.
— Прощавайте, Славо! До кращих часів! До нових зустрічей! — сказав з порога Сідалковський.
— Слава "Фіндіпошу"! — гукнув Мурченко, коли Сідалковський з Тамарою щезли по той бік дверей.— Привіт Стратону Стратоновичу!
Та Сідалковський уже цього не чув. Він походжав по спустілій Бессарабській площі, як директор ринку, де він (так йому думалося) щось означає і водночас не означає нічого. Зелені лампочки таксі, які Сідалковський щоразу вітав театральним жестом, реагували на нього, як мертвий на поставлений діагноз.
У такій дикій ситуації, як казав Тамарі Сідалковський, він ще не був. Хміль у нього вивітрився, як ефір з розкоркованої пляшки. Життя, яке п'ять хвилин тому здавалося, як і Тамара, прекрасним і дивовижним, несподівано стало сумним і невеселим. Тамара мовчки посміхалася, і це раптом почало Сідалковського дратувати.
— Скажіть,— звернувся він до неї,— ви розмовляти вмієте?
— А що це дасть? — в свою чергу запитала вона, і Сідалковський раптом поліз у кишеню з єдиним наміром: покінчити з останньою купюрою, що шелестіла, наче осінній лист на замороженій яблуні, і з Тамарою, котра йому чомусь почала набридати.